Панський маєток на Східному Поділлі наприкінці ХVІІІ – у першій третині ХІХ ст.: соціально-економічні та етно-конфесійні відносини - Автореферат

У той же час недостатня увага приділялася регіональним особливостям соціально-економічного розвитку, які часто мали глибоке історичне коріння, факторам географічно-кліматичним, а міжетнічні стосунки, зокрема на Правобережній Україні, трактувалися або з позицій українсько-польської ворожнечі, або взагалі замовчувалися. Неупереджене наукове висвітлення проблеми стосунків між різними соціальними та національними групами в процесі реалізації права власності на землю сприятиме глибшому розумінню складних шляхів становлення світогляду українського селянина, осмисленню розмірів моральної та матеріальної шкоди, якої зазнала Україна через багатовікову колоніальну залежність. Обєктом вивчення стали панські маєтки Східного Поділля наприкінці XVIII - у першій третині ХІХ ст.; законодавчі та нормативні акти, які регламентували рентні відносини; суспільно-політичні чинники, що впливали на соціально-економічні та етно-конфесійні відносини. Хронологічні межі дисертації охоплюють період з кінця XVIII ст. до початку 1830-х рр., тобто від інкорпорації Правобережної України Росією до Польського повстання 1830-1831 рр., який характеризується існуванням в західних губерніях польської дворянської цивільно-правової та національно-культурної автономії, посиленням соціального та національного гніту населення панських маєтків і одночасно початком розкладу кріпосницької системи господарювання, що спричинялося активним втягненням панського маєтку в товарно-грошові відносини. Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні загальних тенденцій та особливостей соціально-економічних відносин у панських маєтках Східного Поділля в період від приєднання Правобережної України до Росії (1793) до повстання 1830-1831 рр. Для досягнення поставленої мети передбачено вирішити такі завдання: проаналізувати особливості ренти у панських маєтках регіону, вплив на її розміри та співвідношення форм суспільно-політичних та економічних чинників;У першому розділі - “Історіографія проблеми, характеристика джерел”, який складається з двох підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу, використану для написання дисертації, У підрозділі 1.1 - “Огляд літератури” - зазначається, що розробка питань соціально-економічної історії Поділля започаткована ще у 1820 - 1823 рр. В.Марчинським, першим місцевим статистиком, напрацювання якого були опубліковані. Окремі питання соціально-економічної історії Правобережної України, зокрема й Східного Поділля, розглядалися в працях дореволюційних польських істориків. Всебічно і на широкому фоні соціально-економічних процесів, що відбувалися на Правобережній Україні наприкінці XVIII - у першій третині ХІХ ст., зробив детальну характеристику особливостей функціонування Ямпільського панського маєтку, який знаходився в південній частині Східного Поділля, І. Кравченко. Надзвичайно важливий внесок у вивчення історії соціально-економічних відносин у правобережному українському селі XVIII - першої половини ХІХ ст. зроблено Є. Сташевським. У фонді відклалися орендні та заставні контракти на маєтки, корчми, млини, винокурні, броварні; рапорти управителів маєтків, інструкції економам на ведення господарства, касові та облікові книги економій, слідчі справи за скаргами селян на посесорів про зловживання та утиски; книжечки, що видавалися селянам з панських фільваркових канцелярій для запису відробленої ними панщини; відомості на видачу матеріального утримання службовцям економій тощо.Історія функціонування панських маєтків на Східному Поділлі наприкінці XVIII - у першій третині ХІХ ст. тісно повязана із загальними проблемами тогочасної політики царизму в правобережних ґуберніях та зі змінами напрямків та обсягів торговельних потоків, що зумовлювалося відкриттям чорноморських портів. Якщо напередодні 1793 року на півночі (Сквира, Пятигори, Махнівка) здебільшого мало місце фільваркове господарювання з переважанням відробіткової ренти, то на півдні (Ямпіль, Чечельник, Балта) фільварки тільки запроваджувались, поширеною все ще була грошова рента. Провідними галузями сільськогосподарського виробництва панських маєтків були вирощування зернових культур (в першу чергу пшениці та жита) та розведення великої рогатої худоби і овець. Особливістю структури населення панських маєтків Східного Поділля було те, що різні станові верстви становили одночасно й різні етно-конфесійні групи. Окрім прямої ренти, яку дідичі примушували виконувати своїх підданих, важливе місце серед прибутків панського маєтку належало опосередкованому визискуванню кріпаків шляхом встановлення алкогольної та млинової монополій, права власника маєтку скуповувати у селян продукти їхнього господарювання за встановленими ним же цінами.Лука-Мелешківська: нариси історії села. Брацлавська губернія і Брацлавське намісництво // Київська старовина. До питання про поселення менонітів на Правобережній Україні (Колонія Михайлина на Брацлавщині) // ВДПУ ім. Серія: історія. Цеховий устрій приватних міст і містечок Східного Поділля // Проблеми історії України ХІХ - поч.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

Історія функціонування панських маєтків на Східному Поділлі наприкінці XVIII - у першій третині ХІХ ст. тісно повязана із загальними проблемами тогочасної політики царизму в правобережних ґуберніях та зі змінами напрямків та обсягів торговельних потоків, що зумовлювалося відкриттям чорноморських портів. Прагнучи зміцнити свої позиції на теренах щойно приєднаних західних земель, самодержавство зберегло за правлячими станами Речі Посполитої важливі привілеї, вимагаючи за це політичної лояльності щодо Російської імперії.

Незважаючи на порівняно невеликі розміри Східного Поділля, в південній та північній його частинах обставини господарського та соціального життя дещо відрізнялися. Якщо напередодні 1793 року на півночі (Сквира, Пятигори, Махнівка) здебільшого мало місце фільваркове господарювання з переважанням відробіткової ренти, то на півдні (Ямпіль, Чечельник, Балта) фільварки тільки запроваджувались, поширеною все ще була грошова рента. Однак впродовж наступних сорока років відмінність між двома частинами регіону поступово нівелювалася, що можна пояснити поширенням загальних тенденцій соціально-економічних відносин на колись прикордонні території.

Провідними галузями сільськогосподарського виробництва панських маєтків були вирощування зернових культур (в першу чергу пшениці та жита) та розведення великої рогатої худоби і овець. Значна частка в маєткових прибутках належала бджільництву. Уже наприкінці XVIII ст. панське господарство було багатогалузевим і все більше втягувалося в товарно-грошові відносини. Практично в усіх маєтках існували ґуральні, броварні, борошномельні та круподерні млини. Зявлялися дрібні мануфактури: суконні, полотняні та скатеркові, мідноплавильні, запроваджувалися нові селітряні й поташеві майдани, скляні ґути й ін.

Особливістю структури населення панських маєтків Східного Поділля було те, що різні станові верстви становили одночасно й різні етно-конфесійні групи. Так, найчисельніше серед мешканців краю були представлені автохтони-українці (православні), які майже повністю представляли найбезправніший стан - селянство. Невелика частка українців була в середовищі чиншової шляхти, а зовсім незначна - серед міщан. Міщанськими правами серед мешканців панських маєтків користувалися, в основному, євреї (іудеї), а дворянськими - поляки (католики).

Селянська громада на Східному Поділлі не була повязана круговою порукою. Кожен господар отримував від дідича відповідний своєму маєтковому стану земельний наділ і виконував повинності. Інвентарі маєтків виділяють такі маєтково-поземельні розряди селянських господарств, характерні для південної частини Правобережної України: тяглові (плугові, почвірні, потрійні, парові, поєдинкові), піші і безземельні (городники, халупники, комірники).

Усі види відробіткової ренти, за винятком даремщин, які точно не нормувалися, вимірювалися робочим часом. Одиницею вимірювання слугував день роботи або встановлений результат праці, урок. Сільськогосподарські панщинні роботи ділилися на тяглові, що відбувалися з робочою худобою, плугом, ралом, бороною або підводою, і піші - без худоби, зі знаряддями ручної праці. Усі тяглові роботи вважалися чоловічими, із піших частина вважалась жіночими, а в ХІХ ст. виконувалася також підлітками.

У XVIII ст. і в перші роки ХІХ ст. переважала відробіткова рента у вигляді тяглових днів, тобто такий вид відробітків, який міг виконати селянин, що мав робочу худобу і інвентар. В другому десятиріччі ХІХ ст. збільшується значення відробіткової ренти у вигляді піших днів. Ця тенденція в подальшому постійно прогресує. В зазначеній еволюції різних видів відробіткової ренти спостерігається еволюція всієї кріпосної панщинної системи; тут ми маємо динаміку розпаду типового для неї способу виробництва, що ґрунтувався на земельному, забезпеченому всіма необхідними знаряддями виробництва господарстві кріпака. На зміну цьому старому способу виробництва прийшов інший, який характеризувався все більшим відділенням засобів виробництва від безпосереднього виробника.

Окрім прямої ренти, яку дідичі примушували виконувати своїх підданих, важливе місце серед прибутків панського маєтку належало опосередкованому визискуванню кріпаків шляхом встановлення алкогольної та млинової монополій, права власника маєтку скуповувати у селян продукти їхнього господарювання за встановленими ним же цінами.

Поряд із селянами, певну частину землеробського населення панських маєтків становили громади особисто вільних землеробів: чиншова шляхта, росіяни-старовіри, німці-меноніти. Вони проживали на панських землях за спеціальними угодами з дідичами і платили поземельний чинш. Реального значення у створенні додаткової вартості для власників землі представники цих громад не відігравали.

Маєткова адміністрація наймалася з дворян та призначалася з селян. Її очолював, як правило, економ чи управитель маєтку, у великих латифундіях - адміністратор ключа, губернатор тощо. З числа дворян наймалися також фільваркові писарі, лісники, начальники надвірної міліції, якщо така існувала. Нижча ланка маєткової адміністрації призначалася здебільшого з числа селян: війт, соцький, осавула, лановий, гуменний, побережники та ін. Селяни-носії зазначених посад не користувалися жодною автономією у своїх діях і жорстко залежали від влади управителя маєтку. Разом з тим, використання селян на адміністративних посадах дозволяло дідичам сіяти зерно антагонізмів серед членів громади, а відтак і краще їх контролювати.

Рівень агротехніки впродовж усього досліджуваного періоду був надзвичайно низьким, здебільшого використовувалася відстала трипільна система сівозміни і такі ж недосконалі знаряддя праці - важкий і неефективний деревяний плуг, деревяна борона, серп, коса, граблі, ціп. Збільшення обсягів вирощеного збіжжя досягалося виключно за рахунок розширення посівних площ та посилення експлуатації селян.

Попри високий рівень повинностей кріпаків на Східному Поділлі в розгляданий період майже не було масових бунтів. Це пояснюється відсутністю після розгрому Козаччини та Коліївщини реальної суспільної сили, яка б могла організувати розрізнені селянські маси в загальний рух. Головною формою боротьби селян за свої права стали масові втечі в південні степи на слободи.

У системі панського господарства Правобережної України чільне місце займали приватні міста, які на Східному Поділлі через загальну вузькість внутрішнього ринку промислових товарів існували переважно у вигляді містечок. Найбільшими містами - Могилевом, Ямполем, Тульчином, Махнівкою - тут володіли Потоцькі. Православні (уніатські) міщанські громади сформувалися у XVIII ст. в період інтенсивних колонізаційних процесів, однак їхній статус здебільшого не був оформлений дідичами юридично. При постійно зростаючій потребі панських економій в робочій силі залюднення міст єврейськими громадами сприяло поступовому переведенню міщан-українців на становище селян-кріпаків, що узаконено переписом населення 1795 р.

Головне значення приватних міст полягало в тому, що вони були центрами ярмаркової та дрібної торгівлі і цехового ремесла.

Дотримуючись компромісу з польським дворянством та католицьким духівництвом в обмін на їхню політичну лояльність, російська поліцейсько-кріпосницька держава виступала ґарантом їхньої власності та інших станових прав і привілеїв, найпершим з яких була монополія на кріпосницький визиск українських селян.

Брацлавське намісництво. - Вінниця: Велес, 2003. - 328 с.

Ревізійний перепис населення 1795 р.: Брацлавська губернія. Ч. 1. Бершадський повіт. - Вінниця: Консоль, 2003. - Т. 1. - 284 с. (у співавторстві з Юрієм Легуном).

Записна книжка Вінницького земського суду за 1800 р. // Тези доповідей Тринадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. - Вінниця, 1994. - С. 28 - 30.

Браїлівські старожитності // Тези доповідей і повідомлення Вісімнадцятої Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. - Вінниця, 1998. - С. 15 - 22.

Документи з історії Ружинського району Житомирської області у фонді Махнівського земського суду // Житомирщина крізь призму століть.- Житомир, 1997. - С. 38 - 50.

Размещено на .ru