Феномен панського маєтку як форми господарсько-економічного і соціокультурного облаштування. Вивчення стану панських володінь в історичній ситуації 20 — початку 30-х рр. XX ст. Палацово-парковий комплекс садиби в родовому маєтку Ґалаґанів у Сокиринцях.
Аннотация к работе
Ґалаґаном, котрий використовував для цього всі засоби - пожалування, привласнення рангових маєтків, скуповування ґрунтів, укладання вигідних шлюбів (сам Гнат Іванович був одружений з удовою київського сотника Оленою Антонівною Олександровичівою, близькою родичкою сімейства Туптал; його син Григорій мав за дружину онуку Данила Апостола Олену Михайлівну Дуніну-Борковську, а онук Іван став чоловіком небоги Кирила Розумовського - Катерини Юхимівни Дараган. Власне, садибу в Сокиринцях було утворено нащадками Г.І. 9 грудня 1919 р. було видано наказ повітового комітету охорони памяток історії та старовини, згідно з яким волосні комітети мали взяти на облік по селах будинки в панських садибах із усім майном і вжити заходів до надійної їх охорони. На момент відкриття музею в Сокиринцях його експонати були розміщені у восьми з шістдесяти кімнат центрального будинку садиби, але вже за кілька місяців 1920 р. їхня кількість зменшилася до чотирьох, тому що в будинку спочатку розташовувалася військова частина, а пізніше була організована агрономічна школа. Необхідно зазначити також, що практичний процес музеєфікації садиб і його методологічне обґрунтування, передусім визначення садиби як складного художньо-побутового комплексу з метою унаочнення життя не тільки дворян-поміщиків та слуг-кріпаків, але й поміщиків-купців, землевласників із різночинної інтелігенції та їхніх найманих службовців, розпочався вже за доби 1917-1920 рр., але був досить швидко згорнутий за умов поступового зміцнення радянської ідеології, для якої обєктивний показ життєдіяльності панського маєтку унеможливлювався світоглядним неприйняттям культурних надбань соціальної еліти імперської доби.