Панорамність висвітлення національного концепту в публіцистиці Миколи Костомарова - Статья

Панорамність висвітлення національного концепту в публіцистиці Миколи КостомароваУ статті аналізується творчість Костомарова-публіциста, панорама й характер його національного концепту, акцентується на важливості його думок для української державності на сучасному етапі її становлення, на потребі широкого введення російськомовної публіцистики Миколи Костомарова у сучасний державний політичний, соціокультурний та естетичний дискурс.

Ключові слова: публіцистика, національний концепт, ідеологія, дискурс, вектор, проект, державотворення, традиції, європеїзм, актуальність, нація.

А

ктуальність дослідження. Потреба широкого введення російськомовної публіцистики українських мислителів минулого у сучасний політичний, соціокультурний та естетичний дискурс сьогодні вже не дискутується, однак для її втілення зроблено ще надто мало. Залишаються невідомими або неоприявненими тексти, не спро-с товані деструктивні уявлення та елементарні перекручення, не вироблені методологічні засади, не створені структурні та методичні форми, а головно — не розставлені по сьогодні соціально-культурні та суспільно-політичні акценти. Між тим величезний масив таких праць складає потужний суспільно-фундаментальний резерв, невичерпний ідеологічний, науковий, політичний, морально-етичний каталізатор сучасного на-ціє- і державотворення.

Метою розвідки є аналіз творчості Костомарова-публіциста, панорами й характеру його національного концепту, важливості його думок для української державності на сучасному етапі її становлення. Предметом дослідження виступають змістові особливості національного концепту М. Костомарова, обєктом є публіцистична, наукова і художня творчість цього митця.

«У дослідах над інтелектуальною історією дореволюційної України не сміємо оминати тих учених українського походження, що працювали по російських університетах, видавали свої твори по-російськи, яких через це звичайно вважають за росіян» [1, с. 152], — писав Іван Лисяк-Рудницький, називаючи філософів Памфіла Юркевича, Володимира Лисевича; економістів Миколу Зібера, Михайла Туган-Барановського, Миколу Яснопольського; соціологів Максима Ковалевського, Богдана Кістяковського; лінгвіста Олександра Потебню; літературознавця Дмитра Овсянико-Куликовського; військового теоретика Михайла Драгомирова. Список легко можна було б продовжити. «Вивчаючи життєписи цих людей, знаходимо, що, хоч вони вистерігалися явної ідентифікації з українським рухом, — що могло б мати катастрофальні наслідки для їхнього професійного життя, і якби вони були просто «таємними прихильниками» українства, то це могло б мати тільки біографічний інтерес. Але структура мислення цих учених зраджує їх український ухил» [1, с. 152]. Зрештою, заборо-на цих імен говорить сама за себе.

Постать Миколи Івановича Костомарова в цьому дискурсі набуває особливої ваги і ще далеко не вивчена, хоч імя вживається щодо всіх ідейних та культурологічних проблем не тільки ХІХ ст., а й сучасності. Потребу увиразнення його величі, прискорення цього процесу засвідчує активне залучення його спадщини «північним сусідом» у власний національний історичний та культурологічний дискурс. У Москві видано вже багато з його спадщини. Кілька років тому колишній посол Російської Федерації в Україні В. Черномирдін у російському культурологічному товаристві презентував поліграфічно ошатно оформлений тритомник Костомарова. Трохи давніше в тринадцяти томах, починаючи з 1991 р., вийшла «Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей» (Москва, А/О «Книга и бизнес»). У видавництві «Чарлі» видано двотомник «Богдан Хмельницкий» і «Смутное время» (1994). Системна робота в цьому напрямі в Російській Федерації продовжується. І тут мова не про змагальність у перетягуванні Костомарова: російський — український. Це справа абсолютно невдячна і непотрібна. Ідеться насамперед про використання у сучасних суспільно-політичних реаліях творчого доробку Костомарова-публіциста. Пропагування його ідей безумовно допомо-же уникнути зайвих пошуків та псевдовідкриттів у тій царині, яка століттями хвилює національно свідоме поспільство.

© Козачок Я. В., 2014

20

Панорамність висвітлення національного концепту в публіцистиці Миколи Костомарова

Отже, трактування, а відтак і приналежність генія Костомарова за національною чи державною ознакою річ невдячна і не є для нас само-ціллю, але очевидним є те, що його творча спадщина ще повністю не усвідомлена українцями для українського-таки самоствердження.

В Україні спадщина Костомарова, як дослідника української історії, успішно вивчається й оприлюднюється вченими Інституту історії НАН. Зокрема укладена авторським колективом (В. А. Смолій та ін.) книга «М. І. Костомаров: віхи життя і творчості: Енциклопедичний довідник» (2005) життя і творчості Миколи Костомарова» [2]. Вийшов 2003 р. за редакцією Ю. А. Пінчука масивний і вичерпний бібліографічний покажчик творів М. І. Костомарова. Ю. А. Пінчук одним із перших долучився до перегляду поглядів М.