Заселення Палестини стародавніми євреями. Держава Давида і Соломона. Староєврейське суспільство після загибелі Ізраїльсько-Іудейського царства. Рух пророків, реформи Іосії. Палестина під іноземним володарюванням. Політичний переворот у Єрусалимі.
Згідно з старозаповітною традицією, предки стародавніх євреїв до свого приходу в країну Ханаан нібито потрапили зі своїми козами, вівцями та віслюками в Єгипет. Катерини ) Бог уклав з утікачами заповіт (угоду), пообіцявши їм притулок і свою опіку, якщо вони надалі віддаватимуть все своє релігійне горіння лише йому. Проте біженцям швидко надокучило вести праведне життя, і Бог покарав їх за це, змусивши впродовж 40 років поневірятися в мандрах, перш ніж вони потрапили до землі обітованої - Палестини. Історики не впевнені, що до своєї міграції в Палестину євреї побували в Єгипті, адже факт залишається фактом: єгипетські писемні джерела жодним словом не згадують про перебування євреїв у цій країні та про їхню втечу звідти, археологи також виявилися безпорадними у вирішенні цього питання, сама старозаповітна традиція висвітлює єгипетський полон євреїв дуже суперечливо. Тому історики здебільшого вважають: якщо Єгипет і став тимчасовим притулком для євреїв, то лише для не багатьох їхніх племен.Першу загально єврейську державу створив, як про це дізнаємося з Біблії, ізраїльський володар - Саул, якого помазав на царство верховний жрець і суддя Самуїл. А невдовзі іудеї також визнали Саула своїм царем. Він створив царську гвардію (до речі, не з євреїв, а з філістимлян та критян), чиновницький апарат, поділив країну на адміністративні округи, з великими труднощами переписав і оподаткував населення (євреї відчували забобонний страх перед обліком людей та худоби, здатним нібито накликати біду). Щоб згуртувати свій народ, встановити в державі мир і злагоду, Давид поєднав із племінним єврейським культом Яхве місцеві ханаанейські культи, повернув до столиці викрадений в ізраїльських племен філістимлянами ковчег заповіту - деревяну скриню, в якій, за переконанням євреїв, поселився їхній Бог. За царювання Давида євреї монополізували посередницьку місію в торгівлі між Вавилоном та фінікійськими містами, Єгиптом і Малою Азією.Населена ізраїльтянами північна територія Палестини була зоною неіригаційного землеробства. Стародавні євреї були вправними ковалями, ювелірами, гончарями, ткачами, причому їхні ремісники, професія яких, здається, вже була спадковою, обєднувалися в свої організації. Продавали на міжнародному ринку олію, парфуми, промислову деревину тощо, самі ж купували в сусідів (у єгиптян, арабів, фінікійців, жителів Месопотамії) золото, срібло, коштовні камені, слонову кістку, шати та інші предмети розкошів, які завжди були в ціні. їхня торгівля була майже на всі сто відсотків посередницькою, тобто особливо прибутковою. Характерно, що в забудові іудейських міст майнові контрасти городян були менш помітними, аніж ізраїльських, що свідчило про соціально-економічне відставання Іудеї від Ізраїлю. Родичі не лише спільно володіли землею, а й разом справляли релігійні свята, мали родовий цвинтар, були повязані традиціями кровної помсти та взаємодопомоги.Соціальна атмосфера в обох староєврейських царствах розпалялася, причому саме в той момент, коли міжнародна обстановка складалася для євреїв не на краще. Такі пророки були й у Палестині, вони з корисливою метою пропагували царську політику, хоча це не перешкоджало їм брати участь у двірцевих інтригах. Коли до цього додати, що деякі пророки (Амос, Єремія, Єзекіїль та ін.) були вихідцями з низів, і що їхні політичні прогнози нерідко справджувалися, то стане зрозумілим, чому народ їм вірив і йшов за ними. У такому суспільстві запанують мир і злагода, єврей нізащо не нашкодить єврею чи, як живописав Ісайя, "вовк та вівця будуть пастись разом, і лев буде їсти солому, немов та худоба... вони не чинитимуть зла і вигубляти не будуть..." (Іс, 65,25). При цьому іноді закликали й інші народи до загального миру та злагоди, "перекувати мечі свої на лемеші, а списи свої - на серпи" (Іс, 2, 4), але будувати світ без воєн і насильства, на їхню думку, слід було лише після того, як євреї "полетять на плечах філістимлян до моря, пограбують гуртом синів сходу, на Едбма й Моава вони накладуть свою руку і діти Аммона їх слухати будуть" (Іс, 11, 14), тобто після побудови "світової" єврейської держави.Ассирія, Халдейське царство, Персія, - вдаючи ся до військового "аргументу", домагалися від євреїв, аби вони поділилися з ними своїм багатством. ассирійський цар Саргон II захопив Самарію, полонив ізраїльського царя Іосія, силоміць переселив у найгниліші райони Північної Месопотамії 10 із 12-ти ізраїльських колін, а їхні землі пороздавав вавилонським та арамейським колоністам. З ізраїльтян уціліло лише небагато самарян - народу, який утворився внаслідок асиміляції з єврейством ассирійських переселенців, котрі так і не змогли цілком ідентифікуватися з євреями. На перших порах після загибелі Ассирії політична ситуація на Близькому Сході була такою непевною, що населення Іудеї, політичне життя якій продовжила загибель Ізраїльського царства, не могло зорієнтуватися, на кого робити політичну ставку. Коли цар Іоакім, неправильно зорієнтувавшися в міжнародній об
План
Зміст
1. Заселення Палестини стародавніми євреями
2. Держава Давида і Соломона
3. Староєврейське суспільство після загибелі Ізраїльсько-Іудейського царства
