Палацово-паркові ансамблі Волині 2-ї половини ХVIII-XIX століть (передумови, напрями, закономірності архітектурного розвитку) - Автореферат

В історії волинського зодчества ці півтора століття являють собою часовий ареал, в межах якого прослідковується "повний цикл" розвитку таких обєктів: від трансформації оборонних споруд (замків) у палацові ансамблі, через розвиток та утвердження основних композиційних схем та принципів планування нових комплексів до моменту занепаду і втрати первісного значення в звязку зі змінами суспільних умов у кінці XIX ст. Велика кількість палацово-паркових ансамблів, що збереглися, отримали статус памяток архітектури та заповідних зон. Однак, значна частина резиденцій магнатів, середнього та дрібного дворянства у невеликих містечках, селах, фільварках, так звані "двореки" або сільські палаци у своїй більшості не були ще матеріалом для вивчення. Актуальність дослідження базується не тільки на створенні цілісної картини розвитку палацово-паркового будівництва на Волині, а полягає також у поглибленні історичних знань у звязку з потребами сучасності. Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному: вперше процес формування палацово-паркових ансамблів на Волині прослідкований в контексті політичних, соціально-економічних, світоглядних змін у суспільстві; вперше дана комплексна оцінка ролі ансамблів у просторовій та планувальній структурі населених пунктів різного ступеня урбанізації; вперше досліджені закономірності композиційного формування ансамблів Волині під впливом різноманітних суспільних та професійних факторів; вперше досліджена еволюція міжелементних звязків та функціональних взаємодій у середовищі ансамблів; вперше до вже відомого фактологічного матеріалу з історії резиденціонального будівництва на Волині додано і введено в науковий обіг значну кількість раніше не вивчених документальних першоджерел з вітчизняних та зарубіжних архівних збірок; вперше на основі отриманих у ході досліджень результатів виконана серія графічних реконструкцій ансамблів.Однак, завдання, поставлені в роботі, вирішувались у площині реконструкції та подальшого використання ансамблів і, основне - парків як їх структурних елементів, охоплюючи територію усієї республіки. Другий розділ - "Історичні передумови розвитку палацово-паркового будівництва на Волині у 2-ій половині XVIII-XIX стст." присвячений аналізу основних змін у суспільному житті, які сприяли автономізації палацово-паркового зодчества як самостійного ареалу архітектурної творчості. XIX ст. у палацово-парковому будівництві позначена занепадом значної кількості ансамблів, що повязувалось із неефективністю фільваркової форми господарювання і фінансовою неспроможністю власників утримувати свої резиденції. У третьому розділі - "Основні чинники формування палацово-паркових ансамблів" - висвітлюється комплекс основних факторів, що зумовили конкретні шляхи включення ансамблів у міську планувально-просторову структуру, а також залежність їх локації від місцевих умов. На першому етапі розвиток палацово-паркових ансамблів Волині відбувався на основі середньовічних замків, формуючи функціонально-композиційну пару "ансамбль-замок".Стан сучасного наукового знання у галузі історіографії, зокрема, палацово-паркового будівництва на Волині дає можливість твердити, що попередні спроби опрацювання матеріалу, який безпосередньо торкається теми нашого дослідження, не мали на меті створення цілісної картини еволюції палацово-паркових ансамблів, їх різнопланових взаємодій із зовнішнім середовищем і внутрішніх звязків ансамблів, регіональної специфіки. Зведення і розбудова палацово-паркових ансамблів стали якісно новим явищем у досліджуваний період, що було підготовлене рядом передумов, а за своїм змістом стало відображенням нових суспільних відносин. За умови польської, а пізніше - російської державності закономірним було перенесення власної архітектурно-будівельної традиції на волинські землі, що накладалась на історично сформовану структуру міського середовища і її окремих складових. Така рівність є цілком закономірною - автентичність волинських палацово-паркових ансамблів набула специфічного звучання завдяки синтезу місцевих прийомів архітектурно-містобудівельного мистецтва та наступної трансформації їх середовища, максимальній його ідентифікації з відповідними історико-соціальними умовами та естетико-ужитковими вимогами до життєвого середовища представників верхніх шарів польської та російської спільноти. Палацово-паркові ансамблі були органічною складовою "культурного ландшафту" волинських міст і містечок, "вростаючи" в їх генетичну структуру, формуючи навколо себе не тільки середовище нового виду, але й систему нових функцій, виконуючи роль каталізатора просторового розвою урбаністичних утворень, були одночасно одним з джерел неповторності образу міст та їх самобутності.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Палацово-парковий ансамбль Волині 2-ї пол. XVIII-XIX стст. як просторово впорядкована багатофункціональна система і як результат творчої діяльності попередніх поколінь - сутнісне втілення способу життя і мислення своєї епохи. Підсумовуючи сказане у представленій роботі, необхідно зробити декілька синтетичних висновків, що узагальнюють викладений аналітичний матеріал.

Стан сучасного наукового знання у галузі історіографії, зокрема, палацово-паркового будівництва на Волині дає можливість твердити, що попередні спроби опрацювання матеріалу, який безпосередньо торкається теми нашого дослідження, не мали на меті створення цілісної картини еволюції палацово-паркових ансамблів, їх різнопланових взаємодій із зовнішнім середовищем і внутрішніх звязків ансамблів, регіональної специфіки.

Зведення і розбудова палацово-паркових ансамблів стали якісно новим явищем у досліджуваний період, що було підготовлене рядом передумов, а за своїм змістом стало відображенням нових суспільних відносин. За умови польської, а пізніше - російської державності закономірним було перенесення власної архітектурно-будівельної традиції на волинські землі, що накладалась на історично сформовану структуру міського середовища і її окремих складових. Таким чином виникали просторово-часові звязки між новітніми та існуючими елементами міського каркасу, які залишалися стабільними незалежно від постійно змінюваних зовнішніх і внутрішніх умов.

Із сказаного вище логічно випливає рівне право на таку спадщину українського, польського і, деякою мірою, російського народів. Така рівність є цілком закономірною - автентичність волинських палацово-паркових ансамблів набула специфічного звучання завдяки синтезу місцевих прийомів архітектурно-містобудівельного мистецтва та наступної трансформації їх середовища, максимальній його ідентифікації з відповідними історико-соціальними умовами та естетико-ужитковими вимогами до життєвого середовища представників верхніх шарів польської та російської спільноти.

Палацово-паркові ансамблі були органічною складовою "культурного ландшафту" волинських міст і містечок, "вростаючи" в їх генетичну структуру, формуючи навколо себе не тільки середовище нового виду, але й систему нових функцій, виконуючи роль каталізатора просторового розвою урбаністичних утворень, були одночасно одним з джерел неповторності образу міст та їх самобутності. Щодо самих садиб існувала певна закономірність: функціональне зонування крупних ансамблів визначалось передусім суспільною конюнктурою на предмет естетичних пріоритетів; у малих садибах критерієм при компонуванні зон була стабільність їх безпосереднього територіального контакту.

Підходи до формування обємно-просторових композицій крупних ансамблів відображали чітке і послідовне дотримання західноєвропейських новаторських тенденцій у даній галузі зодчества на відміну від консерватизму і вибірковості у прийнятті композиційних нововведень у садибах середніх верств.

"Палладіанський" тип обємно-просторової композиції "генетично" повязаний насамперед із польською традицією локації будівель, а також наростаючою тенденцією до поглиблення контактів між архітектурою і природним оточенням, приймався однозначно позитивно у всіх прошарках еліти. Зазначено, що типологічний ряд заміських вілл започаткований ще у XVI ст. А.Палладіо, проеволюціонував досить довгий час, знайшовши втілення у творчості визначних зодчих на Волині.

У застосуванні художньо-стилістичних засобів прослідковується подвійність: повне прийняття європейських стилістичних новацій у магнатському та вищому шляхетському колі і фактичне їх заперечення у нижчих шарах еліти. Розповсюдженню на Волині європейських архітектурних стилів сприяло залучення до проектування та будівництва архітекторів-професіоналів за обовязкової підтримки замовників. Діяльність архітекторів була функцією історично складеної містобудівельної ситуації, реалій свого часу та власної творчої індивідуальності.

Волинські сади і парки являли собою органічний, невідємний елемент палацових ансамблів, котрий синтезував у собі загальноєвропейські тенденції паркобудування та місцеві особливості, створював необхідне ландшафтно-просторове середовище резиденцій, забезпечував кожній садибі повноцінне функціонування та естетичну індивідуальність.

Михайлишин О.Л."Зразковий" генплан Острога 1845 р., як один з етапів розвитку планувальної структури міста // Наукові записки Острозької Академії.- 1998.- Т.І.- Ч. 2.- С. 75-78.

Михайлишин О.Л. До історії втраченого палацово-паркового ансамблю в с.Крупець (Рівненська обл.) // Наукові записки РДІК: Українська культура в іменах і дослідженнях.- Рівне, 1998.- С. 45-49.

Михайлишин О.Л. Особливості формування садиб волинської шляхти у 2-ій пол. XVIII ст.// Наукові записки РДІК: Українська культура: минуле і сучасне; шляхи розвитку. - Рівне, 1998. - С.74-79.

Михайлишин О.Л. Історичні передумови розвитку палацово-паркового будівництва на Волині у 2-ій пол. XVIII-XIX ст. // Наукові записки Острозької Академії. - 1999. - Т.ІІ. - Ч.І. - С.64-66.

Михайлишин О.Л. До питання про обумовленість традицій трансформації, адаптації та збереженню замкових комплексів Волині у 2-ій пол.XVIII ст. та сьогоденні // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. - Київ: КНУБА, 1999.- Вип.5. - С.15-18.

Михайлишин О.Л., Ричков П.А. До історії палацово-паркового ансамблю резиденції князів Яблоновських в Острозі // Матеріали VI Острізької наук.-краєзн. конф. "Острог на порозі 900-річчя". - Остріг. - 1995. - С. 180-182.

Михайлишин О.Л. Західноєвропейські впливи у палацово-парковому будівництві на Волині у XVIII-XIX ст. // Матеріали другої наук.-техн. конф. проф.-викл. складу, асп. і студ. УДАВГ. - Рівне. - 1996. - Ч.2.- С.21.

Михайлишин О.Л. До історії створення та розвитку палацово-паркових ансамблів на Житомирщині //Матеріали Всеукр. наук.-краєзн. конф. до 130-річчя Житомирської обл. наук. універс. б-ки.-Житомир: ВКФ "Поліграфіка".-1996.- С.99-100.

Михайлишин О.Л. Замок кн. Вишнівецьких та його колекції як обєкт історичних пошуків М.І.Костомарова // Наукові записки РДІК: Українська культура в іменах і дослідженнях. - Рівне,1997. - Вип. 1. - С. 74-76.

Михайлишин О.Л. Палацово-паркові ансамблі Волині 2 пол. XVIII-XIX ст. та їх творці: архітектори і паркобудівничі // Зб. статей. - Рівне, 1997. - Ч.3. - С.33-34.

Михайлишин О.Л.Іконографічні матеріали до історії палацово-паркового будівництва на Волині у бібліотеках та архівах м.Кракова //Українська національна ідея: історія і сучасність: Наук. зб.-Житомир: Журфонд.-1997.-С.96-97.

Михайлишин О.Л. Романтичні тенденції в архітектурі малих садиб Бердичівщини ХІХ ст. // Бердичівська земля в контексті історії України: Наук. зб. - Житомир: М.А.К., 1999. - С.81.

Михайлишин О.Л., Ричков П.А. Костьол в Невіркові (Рівненська обл.): доля однієї з волинських святинь початку ХІХ ст.//Матеріали ІХ міжнародної конференції "Історія релігій в Україні". - Книга ІІ. - Львів: Логос. -1999. - С.76-79.

Михайлишин О.Л. Палацово-паркові ансамблі Волині ІІ пол. XVIII-XIX ст. Еволюція, композиція, стилістика. //Наук.зап. Рівненського держ. гуманітарного ун-тету: Українська культура: минуле і сучасне; шляхи розвитку. - Рівне: Діва, 1999. - С.199-295.