Північнонімецькі топоніми слов"янського походження - Автореферат

Системність у студіях топонімів дозволила по-новому розглянути шляхи творення топонімів, допомогла зрозуміти їх внутрішню організацію і розяснити різнобічні перетворення та перебудови, які відбулися з ними. Питання номінації власної назви та визначення критеріїв її відокремлення від найменування апелятивів належать до основних питань у сучасних ономастичних дослідженнях. Шрамек та ін.) дійшли висновку, що визначені принципи номінації у сфері загальних назв не можуть бути повністю перенесеними на власні, тому що, по-перше, між загальними та власними назвами існують суттєві відмінності, визначені сферою їх функціонування у мові, по-друге, ці принципи обумовлені походженням оніма як назви вторинної відносно апелятива, по-третє, кожен номінований географічний обєкт є єдиним у своєму роді, він належить до визначеного топонімного ряду за своїми словотвірними та лексико-семантичними ознаками. Кожна власна назва може бути повязана з родовим позначенням, завдяки якому топонім зявився та закріпився у топосистемі й функціонує у мові. У дослідження на основі реконструйованих праформ словянського лексичного фонду та на базі структурно-словотвірних моделей топонімів було побудовано номінативно-семантичні моделі номінації топонімів.У вступі обґрунтовується вибір теми, актуальність, новизна та методи дослідження, теоретичне значення і практична цінність виконаного дослідження, сформульовано положення, які виносяться на захист.Проблема семантики ВН та визначення її значення належить до основних питань сучасних ономастичних досліджень. ВН - слово, яке має і звучання, і значення. ВН, уживана поза контекстом, втрачає співвіднесеність із своїм ономастичним полем, тому значущість власної назви повязує її з лексичною системою будь-якої мови. Значення ВН є нетотожним значенню апелятива, навіть тоді, коли вони омофонно збігаються. Звязки топоніма з реальною дійсністю закладені в семантиці вихідного апелятива, який був мотиватором номінації того чи іншого географічного обєкта, тому прочитання етимологічної "біографії" топоніма надає змогу реконструювати етимон цієї ж мовної одиниці.Тому, спираючись на археологічні, етнографічні, етнонімічні, історичні, лінгвістичні дані, можна виділити пять етапів мовної взаємодії між словяно-германськими мовно-етнічними групами - праіндоєвропейський етап, етап "праконтактів", етап "прямих контактів", етап "постконтактів", інтеграційний етап. Відокремлення однієї мови від іншої відбувалося шляхом перегрупування мовних діалектів, тому що на великій території, заселеній балтами, германцями та словянами, існувало міжговіркове діалектне розмаїття як між мовними етногрупами, так і всередині цих груп. Із поглибленням соціально-економічних та культурних звязків, поширенням військової експансії етнічні стосунки між сусідніми племенами укріплювалися, тому назви на субстратних територіях різномовними носіями вживалися у тих формах, які були їм зрозумілими. Кожен етап словяно-германської взаємодії відіграв свою роль у формуванні сучасної північнонімецької ТС, але для сучасного стану існування топонімних одиниць у топонімії краю важливим був пятий етап - інтеграційний, оскільки саме тоді топоніми з чітко вираженими топоформантами словянського походження змогли спочатку адаптуватися, а згодом інтегруватися та зберегтися у системі іншої мови. Оскільки населення було двомовним, то й населені пункти отримували свої "двомовні" назви, проте це були не топоніми-екзоніми, а назви у формі - "обєднаного в єдине ціле" - композитного утворення, в якому детермінанти - словянського походження, а детермінати - німецького.Північнонімецькі топоніми словянського походження можна поділити з точки зору словотвірного аспекту на чотири групи: - топоніми, утворені за допомогою семантичного словотворення (лексико-семантичним способом); За нашими підрахунками - приблизно 100 топонімних одиниць (10% від загальної кількості німецьких топонімів словянської генези), утворених за допомогою семантичного словотворення (лексико-семантичним способом), демонструють лінгвістичну транспозицію: апелятив > топонім, а морфологічні трансформації, які відбулися у внутрішній формі майже кожного топоніма, привели до того, що вони докорінно змінилися. Нами було побудовано 8 моделей творення топонімів афіксальним способом. Найчастотнішими були суфікси-ow /-au,-en /-in (428 топонімів із суфіксами-ow /-au, 257 топонімів із суфіксами-en /-in, 76 одиниць із різноманітними варіантами суфікса-itz, 17 - із варіантами суфікса-k, 13 - із суфіксом-ahn, 16 - із суфіксом-er та низка топонімів, утворених за допомогою префіксально-суфіксального способу). Варто зауважити, що гібридні топоніми були вперше зафіксовані дещо пізніше, ніж топоніми, що утворилися за допомогою семантичного словотворення чи афіксального способу (ХІІІ-ХІУ ст.).Системність топонімів, на відміну від апелятивів будь-якої мови, відображається в особливостях їх вживання, у виконанні ними власних функцій, мотивах номінації, "біографії&

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ