Південна Україна як об’єкт історіографічного осмислення й політичних маніпуляцій - Статья

Загалом же реальні обставини і передумови творення Новоросійської губернії демонструють не легендарну й епічну палітру, сконструйовану та представлену у текстах авторів ХУІП-ХІХ ст., а рутинно-адміністративну повсякденність, в якій прагматична доцільність у підтриманні зовнішньополітичної експансії сполучалася з казенним духом імперського управління, фінансові розрахунки і проекти межування земель - з інтригами придворної камарильї, зловживаннями місцевої адміністрації та ревізіоністськими забаганками чергового російського самодержця. Полонська-Василенко розглядала цей план як «одну з найцікавіших памяток тої доби; він мав значення не лише інструкції для заселення країни, а також протягом довшого часу був тим правом, яким керувалися адміністратори при розвязуванні складних земельних справ». Протягом 1765-1774 рр. тема адміністрування й розширення чи коригування просторових меж Новоросійської губернії була домінуючою у розпорядчих актах, про що красномовно свідчать їхні назви: «О возвращении в ведомство Малороссии местечек, вошедших по новообразованию в состав Новороссийской Губернии», «Об учреждении, для вновь присоединенных к Новороссийской Губернии Провинций, четырех Канцелярий, и построении моста у Кременчуга чрез реку Днепр», «О состоянии Бахмутского уезда и Бахмутской крепости Коменданту с гарнизоном [и причислении] в ведомство Новороссийской Губернии», «О состоянии Бахмутской Городовой Канцелярии и Магистрата под ведомством и диспозицией Главного Новороссийской Губернии командира, и о запрещении Главному Магистрату входить в распоряжение сей Губернией и брать к себе на апелляцию дела». За урядовою версією, запорожці стали «гораздо далеко простирать свою дерзость, присваивая и требуя наконец себе как будто достояния их собственности, не только всех тех земель, которые Нами чрез последнюю войну (1768-1774 рр. - Авт) от Порты Оттоманской приобретены, но даже и занятых селениями Новороссийской Губернии, предъявляя, будто им и те и другие издревле принадлежали, когда напротив всему свету известно, что первые из сих земель никогда во владении Речи Посполитой Польской не находились, следовательно же от оной никому и даны быть не могли; а последние хотя и составляют часть Малороссии, но тем не меньше особенною принадлежностью казаков Запорожских никогда не были, да и быть не могли, потому что они в самом бытии своем не имели никакого законного начала, следовательно, же и собственности никакой в землях, а были единственно терпимы в тех местах, где они засели, в замену прежней там военной стражи; чего ради те Новороссийской Губернии земли как пустые, а в прочем не только к житию человеческому, но и к ограждению границ от неприятельских набегов удобные, были заселены людьми к земскому хозяйству и к военной службе равно устроенными. Відтак майже всі законодавчі й розпорядчі акти, присвячені другій Новоросійській губернії, були зорієнтовані на впорядкування управлінських практик й окреслення адміністративно-територіальних меж - «Об определении Градоначальников в пограничных городах Новороссийской Губернии: в Дубоссарах, Бориславле и Одессе, под именем градских Комиссаров», «О назначении границ Губерниям: Новороссийской, Киевской, Минской, Волынской, Подольской и Малороссийской, и о разделении их на уезды», «О именовании Губернского города Новороссийской губернии Новороссийском».