П.В. Тихомиров як історик філософії - Автореферат

завдяки зусиллям яких і відбувалось становлення історії філософії як науки на теренах професійної духовної культури Росії та України XIX - початку XX століття. Вивчення особливостей зародження та еволюції вітчизняної традиції академічного філософування, як цілого, передує дослідження частин, а саме, передусім, систематичне та послідовне фахове студіювання творчості окремих її представників, зокрема тих, спадщина яких ще й досі знаходиться за "темною завісою" і чекає на свого дослідника. Тихомирова є виправданою, з огляду на останні тенденції активізації в межах вітчизняної історико-філософської науки дослідницького інтересу до духовного спадку професорів філософії XIX - початку XX ст., що знаходить своє місце як у сфері ґрунтовних загальних досліджень, так і в царині конкретних історико-філософських студій. Дисертаційна робота виконувалась згідно з Комплексною науковою програмою Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України", науково-дослідної роботи філософського факультету № 01БФ 01-01 "Філософська та політична освіта в Україні на перетині тисячоліть", науково-дослідницькою тематикою кафедри української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. проаналізувати місце історико-філософської спадщини дослідника в межах вітчизняної історико-філософської думки XIX - початку XX ст., та виявити її значення для становлення сучасних історико-філософських студій України.Відсутність цілісного та самостійного дослідження, яке було б присвячене вивченню його філософських та історико-філософських поглядів, зумовило звернення до спеціальної джерелознавчої бази та вищезгаданого теоретико-методологічного арсеналу історико-філософського дослідження. Табачковський "напрям дослідження визначався як його плідністю для подальшої розробки теоретичних і методологічних проблем історико-філософської науки (історія, як відомо, надійний і незамінний партнер сучасного філософствування у вирішенні нагальних філософських проблем; не тільки ми судимо історію, але й історія судить нас), так і через неповноту існуючих марксистських досліджень у цій галузі". "Теорія історії філософії", в свою чергу, розпадається на дві складові - теорію історико-філософського процесу та методологію історико-філософського дослідження. До компетенції першої входить вивчення проблеми закономірності розвитку філософських ідей, взаємовідношення філософії та суміжних до неї наук в історії, проблема початку філософії, проблема субєкту історико-філософського процесу, функціонування філософських ідей у певному соціокультурному контексті, діалектика історико-філософського процесу тощо. Коли мова заходить про практику (конкретні результати) історико-філософських студій, слід враховувати: а) послідовність застосування арсеналу "теорії" (в широкому розумінні) до вивчення та дослідження систем і учень в певний історичний період, що передбачає нерозривність теорії історико-філософського процесу та методології його дослідження на рівні формулювання принципів розуміння історико-філософського процесу як обєкту вивчення та б) феномен методології "на вході" та "на виході", що передбачає відхилення в ході дослідження результату від задуму.Тихомирова, автором були зроблені наступні висновки. Тихомирова дозволив виокремити три основні аспекти його творчості, що розгортаються у логіко-гносеологічних дослідах, філософсько-релігійних студіях та історико-філософському доробку мислителя. Тихомирова посідають історико-філософські студії, що, з одного боку, зумовлено специфікою його викладацької діяльності, а з іншого, відображає загальну тенденцію професійної філософії України XIX - початку XX століття. В результаті реконструкції основних концептів - теорії історико-філософського процесу, методології історико-філософського дослідження та досвіду конкретних історико-філософських студій - доведено, що історико-філософська концепція вченого є оригінальним і самостійним вченням, яка постала в результаті активного та критичного осмислення здобутків світової і вітчизняної історико-філософської науки другої половини XIX - початку XX століття, та поповнює традицію представлення історико-філософської науки в контексті вітчизняної академічної думки означеного періоду. Тихомирова мають не лише історико-філософську цінність, але й можуть бути застосовані як у сучасних дослідженнях історії України, так і під час розроблення загальних теоретико-методологічних проблем історико-філософського пізнання.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

На підставі здійсненого у дисертації аналізу історико-філософської концепції П.В. Тихомирова, автором були зроблені наступні висновки.

Вперше, на основі віднайденої та зібраної джерельної бази, відтворено у соціокультурному та духовно-ідейному контекстах України XIX - початку XX століття основні віхи життя та творчості П. Тихомирова, як представника вітчизняної професійної філософії означеного періоду. Здійснений у дисертації аналіз спадщини П. Тихомирова дозволив виокремити три основні аспекти його творчості, що розгортаються у логіко-гносеологічних дослідах, філософсько-релігійних студіях та історико-філософському доробку мислителя.

Головне місце у спадщині П. Тихомирова посідають історико-філософські студії, що, з одного боку, зумовлено специфікою його викладацької діяльності, а з іншого, відображає загальну тенденцію професійної філософії України XIX - початку XX століття. В результаті реконструкції основних концептів - теорії історико-філософського процесу, методології історико-філософського дослідження та досвіду конкретних історико-філософських студій - доведено, що історико-філософська концепція вченого є оригінальним і самостійним вченням, яка постала в результаті активного та критичного осмислення здобутків світової і вітчизняної історико-філософської науки другої половини XIX - початку XX століття, та поповнює традицію представлення історико-філософської науки в контексті вітчизняної академічної думки означеного періоду. Ідеї П. Тихомирова мають не лише історико-філософську цінність, але й можуть бути застосовані як у сучасних дослідженнях історії України, так і під час розроблення загальних теоретико-методологічних проблем історико-філософського пізнання.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Печеранський І.П. Павло Тихомиров про психологічний аспект історико-філософського дослідження // Українознавство. - 2007. - № 1. - С. 83-86 (0,4 д.а.).

2. Печеранський І.П. Історіографія історії філософії в контексті вітчизняної "академічної" філософії 2 половини XIX - початку XX ст. (П. Тихомиров, С. Гогоцький і Е. Радлов) // Українознавство. - 2007. - № 2. - С. 64-71 (1,1 д.а.).

3. Печеранський І.П. Гносеологічні досліди П.В. Тихомирова // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Поліграфічний центр "Фоліант", 2007. - Т.XV. - С. 393-404 (0,8 д.а.).

4. Печеранський І.П. Критика гносеології Г. Спенсера у філософії П. Тихомирова // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Поліграфічний центр "Фоліант", 2007. - Т.XVI. - С. 466-479 (0,9 д.а.).

5. Печеранський І.П. Філософсько-релігійні погляди П.В. Тихомирова // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Поліграфічний центр "Фоліант", 2007. - Т.XVII. - С. 479-495 (1,1 д.а.).

6. Печеранський І.П. П.В. Тихомиров - представник вітчизняної духовно-академічної філософії др. пол. XIX - поч. XX століття // Дні науки філософського факультету - 2007: Міжнар. наук. конференція (18-19 квітня 2007 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: "Київський університет", 2007. - Ч. 4. - С. 27-29 (0,2 д.а.).

7. Печеранський І.П. І. Кант в інтерпретації П. Тихомирова // Філософія як складова університетської освіти: Збірник наукових праць студентів НПУ імені М.П. Драгоманова / За ред. Г.І. Волинки. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. - С. 21-26 (0,3 д.а.).