Гончарство пістинського осередку як унікальне історико-культурне явище. Історичні етапи розвитку гончарного промислу. Аналіз художньої виразності й декору пістинської кераміки, особливостей технології. Персоналії провідних майстрів народного гончарства.
При низкой оригинальности работы "Пістинський центр гончарства XIX - першої половини ХХ ст. (Історія, типологія, художні особливості, майстри)", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Нині, коли художня кераміка займає вагоме місце як серед предметів побуту, так і в оздобленні приміщень, вивчення її джерел становить великий інтерес для вчених-мистецтвознавців України та зарубіжжя. Нові дослідження, популяризація кращих надбань визначних осередків гончарства важливі в науковому і практичному планах, що у свою чергу сприятиме формуванню та вихованню молодих спеціалістів художньої кераміки, а тому вважаємо, що тема - Пістинський центр гончарства XIX-першої половини XX ст. Дисертація вирішує одне із завдань теми “Теоретичні та історичні проблеми народної творчості” (шифр 4.16.6.8), одну із проблем теми “Історичні парадигми параметрів українського народного мистецтва: традиція, типологія і локалізація (шифр 3.3.4.12), що виконуються у відділі народного мистецтва Інституту народознавства НАН України, згідно постанови бюро Відділення літератури, мови і мистецтвознавства НАН України. Мета дисертаційного дослідження поставлена відповідно до актуальних завдань українського мистецтвознавства, щоб на основі комплексного і всестороннього вивчення центру гончарства в Пістині визначити мистецький феномен пістинського гончарного промислу та його значення в контексті мистецтва етнографічних територій Гуцульщини і Покуття, історико-культурного регіону Карпат. визначити місце пістинського гончарного промислу ХІХ - першої половини XX ст., у контексті народної кераміки Гуцульщини і Покуття та історико-культурного регіону Карпат.У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, завдання, обєкт, географічні і часові параметри, наукову новизну, практичне значення, апробацію тощо. У першому розділі “ІСТОРІОГРАФІЯ, МЕТОДИКА І ДЖЕРЕЛА” проведено критичний огляд літератури за темою дисертації, викладено основні методи дослідження, показано джерелознавчу базу роботи. Окремі важливі факти про пістинську кераміку містять праці другої пол. У загальнотеоретичному осмисленні проблем, які мають місце в дисертації, автор спирався на концептуальні дослідження провідних українських та зарубіжних вчених М.Голубця, Я.Запаска, М.Селівачова, М.Станкевича, А.Блаховського, М.Некрасової, Н.Сахути,а також праці вчених, які вивчали українську кераміку: К.Матейко, О.Тищенка, Ю.Лащука, О.Голубця, В.Гудака, О.Клименко, Т.Романець, В.Щербака та інших Частину імен цих гончарів автор виявив у церковних книгах: А.Волощук /1830-1906/, І.Волощук /1846-1892/, П.Волощук /1856-1930/, Я.Волощук /1836-1909/, М.Зондюк /1843-1889/, А.Кошак/1821-1891/, Й.Кошак /1843-1879/, М.Кошак /1834-1874/, М.Красовський /1838-1885/, М.Курянський /1839-1889/, Г.Хансер /1820-1879// та ін.Пістинські майстри виробляли тарілки трьох типів: тарілочки /10-15 см/, тарілки /19-25 см/ і тарелі / 30-33 см /. Порівняння художніх особливостей пістинських мисок і тарілок з косівськими та коломийськими дає право ствердити близьку спорідненість за формою, але значні відмінності розписів. Водночас виготовляли архаїчні свічники, які використовувалися в побуті, за формою вони були близькі до каганців, мали низький трубчастий корпус із підставкою і ручкою. Характерною рисою розписів пістинських гончарів є застосування давніх мотивів декору, що походять від найпростіших геометричні елементів - крапок, рисок, кривульок; геометричних фігур - зубцїв-трикутничків, квадратів, ромбів, кружал, “копитців”, кучерів, котрі в різноманітному поєднанні творили численні візерунки упродовж XIX - XX століття. Великої різноманітності в композиції геометричних мотивів народні майстри досягали шляхом контрастів їх форми, зміною ритму, чергування і повторювання, а також розміщенням одних і тих самих мотивів відносно до центральної частини декору чи до окремих груп орнаменту.Традиційна кераміка Пістиня виникла і розвивалася в українському і загальноєвропейському руслі цього виду художнього ремесла. У перші десятиріччя XX ст. у творчості пістинських майстрів відчуваються ремінісценції модерну, що виявилися у втраті простоти й архітектонічної чіткості форм посуду і мотивів розпису, що тяжіють до асиметричності. Вперше здійснений типологічний аналіз пістинської кераміки XIX - початку XX ст. дає право ствердити велику різноманітність типів і типологічних груп творів. Вони охоплюють майже всі можливі галузі (роди) функціонування кераміки: обрядові предмети, посуд, предмети для обладнання житла, в тому числі й кахлі, особисті речі та іграшки. Майстри пістинської кераміки застосовували давні традиційні процеси підготовки сировини та формування виробів на гончарному крузі; декорування технікою лощення, ритування, ріжкування, покрайньої фляндрівки; врешті, провадження відповідних режимів обпалювання в печах для кожного гатунку продукції.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
Традиційна кераміка Пістиня виникла і розвивалася в українському і загальноєвропейському руслі цього виду художнього ремесла. ЇЇ початки, ймовірно, сягають пізнього періоду Галицько-Волинського князівства -кінець ХІІІ - першої третини XIV ст. Пістинь засновується як солеварний та ремісничий центр, що потребує значної кількості місткого гончарного посуду, який стали виготовлятли місцеві жителі. Пружна архітектоніка форм глиняного посуду відповідала ощадливим засобам художньої виразності.
У XVI-XVIII ст. пістинські вироби були переважно не глазуровані, але декоровані геометричним дрібноштампованим візерунком.
З кінця XVIII ст. посуд пістинського осередку набуває найширшого асортименту і найвишуканішої декоративності. Застосовується ритований розпис по білкованому черепку із доповненням зеленої, жовтої, а згодом коричневої та синьої барви. Водночас репертуар декоративних мотивів має діапазон від геометричних та рослинних до фігурних композицій. При цьому найвищі досягнення пістинської кераміки припадають на другу половину XIX ст.
У перші десятиріччя XX ст. у творчості пістинських майстрів відчуваються ремінісценції модерну, що виявилися у втраті простоти й архітектонічної чіткості форм посуду і мотивів розпису, що тяжіють до асиметричності.
З початку XX ст. наступає період згасання пістинського гончарного промислу внаслідок конкуренції промислової продукції та високого оподаткування ремесел. На початку 1950-х років осередок перестає існувати. Останні пістинські майстри Йосип Табахорнюк ( працював у Коломиї до 1958 року), та Казимир Возняк у (Познані (Польща) до середини 1990-х років).
Вперше здійснений типологічний аналіз пістинської кераміки XIX - початку XX ст. дає право ствердити велику різноманітність типів і типологічних груп творів. Вони охоплюють майже всі можливі галузі (роди) функціонування кераміки: обрядові предмети, посуд, предмети для обладнання житла, в тому числі й кахлі, особисті речі та іграшки. Загалом асортимент пістинської кераміки налічує шістнадцять типологічних груп і понад півсотні типів. Найбільшим є рід посуду.
Зясовано, що типологія пістинської кераміки є найповнішою у порівнянні з типологією творів інших осередків Гуцульщини і Покуття. Лише в 1920-х р. починають виходити із виробництва окремі типи предметів; іконки, каганці, люльки тощо. Натомість у виробництво впроваджують вази, попільнички та інші типи міських галантерейних виробів. Ці зміни настали в результаті впливів Коломийської школи гончарства, а також привізних із-за кордону фаянсових і фарфорових виробів.
Майстри пістинської кераміки застосовували давні традиційні процеси підготовки сировини та формування виробів на гончарному крузі; декорування технікою лощення, ритування, ріжкування, покрайньої фляндрівки; врешті, провадження відповідних режимів обпалювання в печах для кожного гатунку продукції. Найскладнішим був процес випалу для чорнолощеної кераміки, що вимагав не лише досвіду, але й також інтуїції. Найменше порушення технології обпалювального режиму могло привести до псування всієї продукції.
Пістинська кераміка другої половини XIX ст. відзначається високою художньою майстерністю. Вперше простежено архітектонічні декоративно-стильові зміни, які сталися з пістинськими гончарними виробами протягом XIX - першої половини XX ст.. Форми тарілок і мисок мають спільні лінійні параметри, подібність у пластиці вінців, натомість орнаментально-фігурні композиції зберегли локальну своєрідність.
Орнаментальні розписи пістинської кераміки утворюють складний синтез символів і образів далекого минулого і сучасного, виражений умовними знаками-мотивами, що свідчить про своєрідність народного сприйняття.
Орнаментальні мотиви можна поділяти на геометричні (в тому числі й хрещаті), рослинні, зооморфні та антропоморфні. Вони побудовані за принципом вільного заповнення стрічкової та центрально-радіальної структури. Геометричний орнамент на гончарних виробах Пістиня XIX ст. можна вирізнити двох типів - технічний, який створюється при обертовому русі гончарного круга, механічно за допомогою штампа, зубчастого коліщатка, кілкування, або ж самостійний вільно виконаний вручну. Перший зустрічається у вигляді прямих колових замкнутих ліній, кривульок, хвилястих ліній, трикутників-зубців тощо. Другий - значно складніший і становить собою різного роду дуги, копитці, ромбики, квадрати, зірочки та інше.
Рослинні розписи - це “гілки”, “букети”, “вазони”, віночки і гірлянди. Панівне місце в укладанні рослинних орнаментальних візерунків на виробах Пістиня займали композиції вазонного типу. Квіти “виростали” не лише з вази чи глечика - іноді посудину замінювали кола, “серденька”, інші умовні фігури тощо. Рослинні мотиви поєднували з тератологічними мотивами: зображенням птахів, тварин і риб. Останні виступають у спрощеній формі, успадковані з язичницьких часів, коли тварина стала обєктом міфологічної персоніфікації, становлячи магічний атропейний символ.
Антропоморфні мотиви виступають як поодинокі постаті або повязані в сюжетній композиції.
Важливо, що декор пістинської кераміки розвивався в тісному звязку з іншими видами народного декоративного мистецтва, взаємозбагачуючи свої форми й орнаментальні мотиви. Найбільше помітний звязок із різьбленням на дереві, настінними розписами, писанками, мальованими на склі іконами тощо. Все це закономірно випливало із спільних умов функціонування в предметно-просторовому середовищі традиційного житла.
Висвітлено творчість провідних майстрів гончарства Пістиня, що дає можливість ствердити їх визначну роль для українського мистецтва. Народні традиції гончарного ремесла зберігали Казимир Возняк, Павло Волощук, Кароль Гайталович, Дмитро Зондюк, Микола Зондюк, Петро Кошак, Петро Лазарович, Петро Сітарський, Микола Стадниченко, Йосип Табахорнюк, Микола Тимчук та інші.
Вперше застосовано метод спектрального аналізу для ідентифікації та атрибуції гончарних виробів. Запропонована методика дає можливість достовірно визначити приналежність твору до осередку (іноді - встановити майстра) відповідно до складників глини черепка на основі емісійного спектрального аналізу. Ймовірність завезення глини для роботи з одного осередка в інший практично виключена. Специфіка датування творів народної кераміки залежить від мистецьких характеристик і часових меж давньої, нової і новітньої етнотрадиції.
Досліджений і вперше введений в науковий обіг фактологічний матеріал дозволяє твердити про широкі можливості застосування спадщини народної кераміки Пістиня в художньо-освітніх закладах, для засвоєння професійними художниками.
Розроблена методика дослідження кераміки осередку може послужити основою для виконання аналогічних досліджень в інших регіонах України. Перспективи подальшого поглибленого дослідження за даною темою роботи повязуємо з творчістю провідних пістинських майстрів ХІХ-ХХ ст.
Список литературы
1. Народна кераміка села Пістинь // НТЕ - 1981. - №6. - С.65-71.
