П’єси з дією-засіданням у російській драматургії XVIII-ХХ ст. Генезис і динаміка розвитку - Автореферат

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТРобота виконана на кафедрі історії російської літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Науковий керівник - Корзов Юрій Іванович, доктор філологічних наук, професор кафедри історії російської літератури Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Офіційні опоненти - Мазепа Наталія Ростиславівна, доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник-консультант Інституту літератури ім. Захист відбудеться 19 жовтня 2007 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м.Пєси з дією-засіданням, що охоплює чи то весь твір в цілому, чи то окремі його фрагменти, відтворюють на сцені, як правило, умови та атмосферу реальних життєвих засідань найрізноманітнішого плану. В російському літературознавстві та в українській русистиці немає наукових робіт, присвячених вивченню пєс з дією-засіданням в російській драматургії, і дослідники іноді лише нашвидку відзначають поширеність подібного типу пєс в російській і західній драматургії ХХ ст., але далі не розвивають свої спостереження, не аналізують особливості поетики цих творів і не вивчають звязок цих творів з пєсами авторів попередніх епох. Вона побудована на асоціальному конфлікті, тобто фактично ігнорує будь-які суттєві соціальні суперечності, і, незалежно від того, чи зясовують центральні герої цієї пєси свої стосунки стоячи чи постановник садовить їх в тій же мізансцені, в якій сидять Нора і Хельмер, їхню розмову чи навіть суперечку, присвячену зясуванню лише особистих стосунків, немає сенсу розцінювати як засідання. Вивчення пєс із дією-засіданням, визначення їхніх ідейно-художніх рис і своєрідності їхніх проявів у творчості російських драматургів дає можливість простежити основні закономірності у розвитку даного типу творів, показати взаємозвязок російської і світової драматургії, зясувати соціально-естетичне значення цих творів для осмислення проблем, що виникали на різних етапах російської історії останніх двох з половиною століть. Незважаючи на те, що окремі епізоди і цілі пєси з дією-засіданням у різні періоди і у різних авторів виконували досить різноманітні художні функції, можна простежити низку істотних моментів спадкового звязку між естетичними принципами російської драматургії XVIII-XIX століть і поетикою пєс із дією-засіданням російських авторів XX століття.У “Вступі” обґрунтовуються вибір теми, її актуальність і наукова новизна, визначаються мета і завдання дослідження, його методологічні засади і методи, розкриваються теоретична і практична цінність роботи, подається інформація про публікації автора, апробацію результатів роботи, її структуру та обсяг. Для теоретичного осмислення проблематики і поетики пєс із дією-засіданням особливо важливими виявились вислювання і думки західних представників “нової драми”, зокрема, Г.Ібсена, Б.Шоу, Б.Брехта, тому що саме в їхніх роботах представлено нове розуміння драматичної дії як розвитку певної соціально-філософської ідеї. Така концепція драматичної дії має істотне значення для досліджуваного драматургічного матеріалу, в якому зазвичай автори завдяки “дискусії” та обміну думками і поглядами на засіданні налаштовують читача і глядача на самостійний аналіз і осмислення ситуації та ідеї пєси.Деякі з елементів театральної виразності, поширених у театрі XVIII ст., виявилися характерними лише для театру свого часу (наприклад, комічні переодягання і бійки у пєсі “Чудовищи” О.Сумарокова та ін.), а низка інших ефектів знайшла подальше застосування і розвиток у драматургії наступних десятиліть (наприклад, музика і такі прийоми, як протиставлення основній дії, застосовані В.Капністом у пєсі “Ябеда”). У другому підрозділі цього розділу - “Драматургічні засідання у творчості О.С.Пушкіна” - розглядаються сцена засідання царської Думи із трагедії “Борис Годунов” і “маленька трагедія” “Пир во время чумы”. Зокрема, можна згадати елементи невербальної виразності, за допомогою яких О.Пушкін зазначає початок пульсування хвили внутрішньої дії, що раптово охоплює царя і бояр у сцені засідання царської Думи у трагедії “Борис Годунов”, а також такі прийоми, як образне моделювання дії (чорний візок із мертвими тілами, яким керує негр і який асоціюється в учасників бенкету й у глядачів зі смертю, у пєсі “Пир во время чумы”), а також вирішення деяких етапів дії у формі пісень (пісні Мері і Вальсінгама). Використовуючи ситуацію “засідання” як ефективний прийом розгляду певної актуальної проблеми, драматурги у сценах-засіданнях звертали увагу на соціально-ідеологічні моменти, характерні для життя наукової сфери (“Человек с портфелем” О.Файка, “Страх” О.Афіногенова), сигналізували про зростання аморальності у сфері особистого, сімейного життя людей 1960-1970-х років (“Затюканный апостол” А.Макайонка, “С любимыми не расставайтесь” О.

II. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ