Простеження процесу еволюції п’єси-притчі від появи її генотипу в сакральних текстах до оформлення у якості самостійного жанру на межі ХІХ-ХХ століть. Аналіз сакральних текстів, виявлення в них прикладів синтезу драматичного начала, притчового компоненту.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукДжерелом появи пєси-притчі автор вважає сакральні тексти (передусім Біблію), в яких прослідковуються процеси синтезу притчевого компоненту та драматичного начала. У дослідженні виділяються ключові етапи розвитку пєси-притчі (священні книги, середньовічний релігійний театр, притчеподібна драматургія на межі ХІХ-ХХ століть, творчість Бертольта Брехта). Аналізується природа дидактичного компоненту та специфіка впливу пєси-притчі на реципієнта. Источником появления пьесы-притчи автор считает сакральные тексты (прежде всего Библию), в которых закладываются принципы формирования драматического начала, а также прослеживаются элементы слияния драматического начала и притчевого компонента. В исследовании выделены ключевые этапы развития пьесы-притчи (священные книги, средневековый религиозный театр, притчеобразная драматургия рубежа ХІХ-ХХ веков, творчество Б.У тому ж дослідженні виділяється пєса-парабола як жанр, окремий від пєси-притчі. Існують також праці, в яких студіювання тих чи інших аспектів функціонування пєси-притчі здійснюється у різноманітних контекстах: скажімо, в ході вивчення процесу синтезу жанрових форм у драматургії (В. Чиркова „Драма-парабола (драма-притча)” вперше за поняттям закріплено статус терміна, оскільки раніше жоден літературознавчий словник не давав визначення цього жанру, хоча, як було сказано, саме поняття „драма-притча” (пєса-притча) існувало і неодноразово використовувалося в окремих дослідженнях та статтях. По-друге, у статті засвідчено синонімічність термінів „драма-притча” та „драма-парабола”, що, на нашу думку, має принципове значення, оскільки дозволяє вибудувати чітку концепцію еволюції жанру від середньовіччя до ХХ століття, коли пєса-притча постає у своїй самодостатності та естетико-художній довершеності. Справа в тому, що в сучасному літературознавстві (на нашу думку) поки що відсутні дослідження, в яких пєса-притча розглядається як цілісне явище - жанр, характерний для драматургії двадцятого століття.У першому розділі „Генеза пєси-притчі” розглядається процес еволюції пєси-притчі, що починається синтезом драматичного компоненту з притчевим началом у сакральних текстах і завершується утвердженням самостійного жанру в літературі ХХ століття. У Біблії досить виразно прослідковуються тенденції драматизації притчевих оповідей, що дає підстави розглядати цей сакральний текст як першоджерело появи пєси-притчі. Про це свідчить як велика питома вага діалогу (через який, власне, і реалізується розвиток дії), так і відсутність описів у біблійних оповідях, епізодичність та допоміжне значення мови автора та використання певних структурних особливостей драматичного твору (Соломонів суд, Притча про блудного сина у Біблії; Каїн та Авель в Агаді). „Від літургійної драми до пєси-притчі” - розглядаються ключові етапи виникнення жанру: використання притчі у драмах середньовічного релігійного театру; притчеве освоєння дійсності у творах драматургів на межі ХІХ-ХХ століть та оформлення жанру пєси-притчі у драматургії Бертольта Брехта. У другому розділі - „Своєрідність поетики пєси-притчі” - визначаються основні елементи поетики жанру та досліджуються особливості їхнього функціонування у пєсі-притчі.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
