Підвищення прибутковості зерновиробництва в сільськогосподарських підприємствах - Автореферат

У 2008 р. було експортовано 16,7 млн. т зерна, що становило 67,3 % від загального обсягу його реалізації і 31,3 % до валового збору. Зменшилися обсяги виробництва зерна при збільшенні площі посіву, знизилися урожайність, прибутковість і рівень рентабельності. Мета дисертаційного дослідження полягає в узагальненні і поглибленні теоретичних, методичних, організаційно-економічних засад розвитку й підвищення ефективності зерновиробництва, зокрема, формування й розвитку ринку зерна у контексті його впливу на ефективність зернового виробництва, та обґрунтуванні пропозицій щодо її підвищення. У роботі використовувалися методи дослідження: діалектичний, абстрактно-логічний і системного аналізу (теоретичні і методологічні узагальнення, визначення потенціалу зернового комплексу, раціональних обсягів виробництва зерна та його ефективності, удосконалення системи державного управління розвитком зернопродуктового підкомплексу); монографічний, розрахунково-конструктивний, аналітичних порівнянь (дослідження асиметричності розподілу ресурсів при різному рівні інтенсивності виробництва зерна); комплексного аналізу (визначення методів державного регулювання ринку зерна); соціологічний (анкетування субєктів зернового ринку регіону); метод сегментації (вивчення факторів формування попиту і пропозиції зерна); статистичних групувань (визначення впливу рівня спеціалізації та концентрації на економічну ефективність виробництва зерна); індексний метод (дослідження міжрайонної диференціації економічної ефективності виробництва зернових культур); метод балансів (прогнозування конюнктури ринку зерна на перспективу). Важливим є істотне збільшення обсягів зерна на виробництво біоетанолу, а також і експорт зерна в міру збільшення обсягів його виробництва. застосування балансового методу регулювання ринку зерна, який дозволяє комплексно зясувати важливі тенденції розвитку окремих його сегментів, виявити ризики продовольчого забезпечення населення та своєчасно застосовувати ефективні механізми регуляторного впливу держави.У першому розділі “Наукові і практичні засади функціонування й розвитку зернового комплексу України” розглянуто сутність зернового виробництва, здійснено теоретичні дослідження з питань визначення його вітчизняного потенціалу, виділено особливості функціонування за період 1991-2008 рр., визначені раціональні обсяги виробництва і структура використання зерна на перспективу. За даними науковців, валовий щорічний збір зерна може становити 70-80 млн. т, при врожайності 50-60 ц/га. І головне, за якою ціною купують зерно експортери у безпосередніх його виробників. Віддаючи належне експорту зерна Україні, в дисертації в порядку постановки порушуються питання про значне збільшення витрат зерна на кормові цілі та виробництва біопалива. У другому розділі “Економічна ефективність виробництва зерна в сільськогосподарських підприємствах” зерновий комплекс аналізується в контексті його господарських одиниць, їх розмірів та ефективності, класифікуються фактори за ступенем їх впливу на прибутковість зернового комплексу.Виходячи і середньорічних валових зборів зерна 40 млн. т (а в 2008 р. Не заперечуючи експортну орієнтацію зерна, вважаємо за необхідно приділити увагу іншим напрямам реалізації зерна. Тенденція до зростання питомої ваги господарств населення у загальному обсязі виробництва зерна оцінюється науковцями і фахівцями неоднозначно. Виходячи з того факту, що господарства населення є дрібними, а вплив розмірів зібраних площ в цілому на продуктивність і ефективність виробництва вагомий (урожайність зростає в міру збільшення зібраних площ - до 50 га вона складала у 2008 р. Існуючий диспаритет цін щодо сільського господарства у цілому і зерна зокрема дає підстави стверджувати, що на сьогодні ринкова складова прибутковості й рентабельності є вирішальною.

Основний зміст дисертації

Результатом дисертаційного дослідження є виконання важливого науково-практичного завдання щодо розвитку й підвищення прибутковості зерновиробництва в аграрних господарствах. На основі узагальнення отриманих результатів запропоновано такі висновки: 1. Україна має один із найкращих у світі біопотенціалів для зерновиробництва. Як у минулому, так і тепер він займає чільне місце у галузевій структурі сільського господарства. У 2008 році питома вага зернових у валовій продукції сільського господарства становила 22,4 %, у тому числі в продукції рослинництва 34,5 %. За даними науковців, Україна може щорічно забезпечувати валовий збір зерна близько 70-80 млн. т при урожайності 50-60 ц/га. Водночас цей потенціал використовується не повною мірою. При цьому виробництво зерна зменшилося за роки незалежності. В розрахунку на рік за період 1986-1990 рр. виробництво зерна становило 47,6 млн. т, а 2004-2008 рр. - 39,3 млн. т (менше на 17,4 %) при збільшенні площ посіву зернових на 10,7 %.

2. Тенденції, що спостерігаються протягом останніх років у балансі виробництва та використання зерна, є майже незмінними за показником головних напрямів внутрішнього використання: на кормові та продовольчі цілі. Тому для потреб України достатньо 25-27 млн. тонн збіжжя щорічно. Виходячи і середньорічних валових зборів зерна 40 млн. т (а в 2008 р. - 53,3 млн. т, в 2009 р. - 50,3 млн. т), в Україні по зерну забезпечений високий рівень продовольчої безпеки. Уже нині надлишок зерна, що перевищує внутрішні потреби, складає від 15 до 25 млн. т. Поки що “зайве” збіжжя в основному експортується (у 2008 р. - 16,7 млн. або 67,3 % від обсягу реалізованого зерна). Не заперечуючи експортну орієнтацію зерна, вважаємо за необхідно приділити увагу іншим напрямам реалізації зерна. Стратегічним має бути зростання обсягів фуражного зерна як основи відродження й розвитку тваринницької галузі, засобу вирішення продовольчої безпеки щодо мясної і мясо-молочної продукції.

3. Питома вага у валовому зборі зернових, у 2008 р. складала: у сільгосппідприємствах - 79 %, в господарствах населення - 21 %, тоді як у 1990 р. - відповідно 97,2 % і 2,8 %. Тенденція до зростання питомої ваги господарств населення у загальному обсязі виробництва зерна оцінюється науковцями і фахівцями неоднозначно. Виходячи з того факту, що господарства населення є дрібними, а вплив розмірів зібраних площ в цілому на продуктивність і ефективність виробництва вагомий (урожайність зростає в міру збільшення зібраних площ - до 50 га вона складала у 2008 р. - 22,5 ц/га, а більше 3000 га - 43,5 ц/га), то виробництво зерна має зосередитися в першу чергу у великотоварних агроструктурах. В 2008 р. кількість зерновиробництв складала 39,5 тис. од., з них 21,6 тис. од. (54,6 %) мали зібрану площу під зерновими до 50 га.

4. Для усіх товаровиробників основною метою є максимізація розміру прибутку і рівня рентабельності. Останній у 2008 р. становив - 16,4 %, що на 258,7 в.п. менше, ніж у 1990 р. За період 2004-2008 рр. виробництво зерна в Україні щорічно було рентабельним. Але його рівень недостатній, зважаючи на значне скорочення кількості сільськогосподарської техніки в аграрній сфері економіки України. Відчутний її фізичний та моральний знос негативно впливає на продуктивність і ефективність використання землі й трудових ресурсів.

5. Розміри прибутку і рівень рентабельності від реалізації зерна залежать від ринкової ціни на нього і собівартості. За даної реалізаційної ціни на продукцію зниження собівартості безпосередньо провокує зростання рентабельності. Собівартість, в свою чергу, залежить від: а) рівня цін на засоби виробництва, що купуються в інших підприємствах; б) витрат на оплату праці, а також раціонального використання усіх витрат на виробництво продукції. Рівень цін покупних засобів виробництва в ринковій економіці не залежить від тих, хто їх купує. Тобто окремі товаровиробники в умовах вільної конкуренції на них вплинути не в змозі. А сільське господарство і є тією галуззю, яка функціонує в ринковій економіці в умовах конкуренції. Тому воно перебуває в цілому у вкрай несприятливій для нього ціновій ситуації.

6. Існуючий диспаритет цін щодо сільського господарства у цілому і зерна зокрема дає підстави стверджувати, що на сьогодні ринкова складова прибутковості й рентабельності є вирішальною. Йдеться про два ринки, субєктом яких є зерновиробники: ринок засобів виробництва, які вони купують, і ринок зерна. На першому панують монопольно високі ціни, на другому монопольно низькі. Відповідно нееквівалентний обмін є на вході і виході господарської діяльності зерновиробників. А тому більшість агроструктур є фінансово неспроможними (а 29 % їх були збитковими у 2008 р.), не здатні здійснювати розширені відтворення на інтенсивно-інноваційних засадах. Так, у найбільш врожайному для зернових 2008 р. прибуток сільськогосподарських підприємств від реалізації сільгосппродукції складав 5,5 млрд. грн., а потреба тільки для оновлення машино-тракторного парку аграрних підприємств на рівні технологічної потреби становить понад 15 млрд. грн. У цілому в зерновому комплексі склалося замкнуте коло проблем. Критичний стан матеріально-технічної бази сільського господарства знижує його прибутковість, забезпечує втрати при зборі зерна на суму 8-10 млрд. грн. Розірвати це коло можна лише за умови повного використання усіх внутрішніх факторів, що позитивно впливають на прибутковість усіх зерновиробників. Але головним і вихідним має стати зовнішній фактор - еквівалентний обмін між останніми і підприємствами першої й третьої сфер АПК.

7. Зерновому ринку притаманні усі ознаки ринку взагалі. Водночас він має особливості, зумовлені специфікою галузі. Йдеться передусім про те, що на ньому панують різні посередницькі структури. За умов, що зерновиробник отримає обґрунтовану ціну за своє зерно, наявність посередників не є для нього проблемою. Навпаки, йдеться про вигоди розвитку суспільного поділу праці. Виробникам краще продавати зерно з поля, за умови, що і зерновиробник, і посередник мають отримати середню норму прибутку на авансований капітал. На жаль, на ринку зерна посередники та й інші його покупці встановлюють низькі ціни, при одночасному зростанні цін на техніку, добрива, нафтопродукти тощо.

8. Вирішити проблему диспаритету цін щодо зерновиробників на “вході” і “виході”, виходячи із досвіду зарубіжних країн, можна за такими напрямами: - підвищувати ефективність регулювання державою ринку зерна (вона його регулює, але недостатньо ефективно), насамперед, використовуючи для цього заставні ціни, державні закупки зерна і його експорт;

- на ринку сільськогосподарської техніки держава має використовувати для купівлі сільськогосподарської техніки кредитні важелі, лізинг тощо, розробляти і реалізувати програми вітчизняного машинобудування з використанням коштів зарубіжних інвесторів;

- розвивати інфраструктуру ринку зерна, і, насамперед, діяльність бірж, що буде сприяти розвязанню проблеми тінізації цього ринку. Держава в умовах ринкової економіки природно прагне уникати будь-яких безпідставних, неринкових втручань в аграрний ринок. Водночас вона може стати його важливим субєктом і діяти на засадах ринково-підприємницького середовища;

- в інтересах національної економіки і зокрема сільського господарства держава має у тій чи іншій мірі взяти на себе функції трейдера на зерновому ринку. В таких умовах держава як обєкт ринку створює конкуренцію приватним комерційним структурам, а авансовані кошти повернуться їй з прибутком. Тобто держава не тільки не буде використовувати бюджетні кошти, але і “заробить” їх сама.

9. Стратегічний підхід до державного регулювання зернового ринку та вдосконалення законодавчої та нормативно-правової бази, що регулюють правовідносини на ринку зерна, можуть істотно покращити результативні показники функціонування як окремих субєктів зернового ринку, так і агропродовольчого сектору України в цілому.

10. На сьогодні держава вже є субєктом ринку зерна, але не достатньо вагомим. А тому негайно потрібне збільшення закупівель зерна, особливо у високоврожайні роки, до резервного фонду, інтервенційних, заставних та регіональних фондів його закупок.

11. Одним з найважливіших напрямів подолання диспаритету цін на ринку зерна є самостійний вихід виробників зерна на його споживачів як на внутрішньому, так і світовому ринку зерна. Найефективнішою формою тут може стати створення різних асоціацій виробників зерна (збутових кооперативів, агроторгових домів, бірж з представництвом в них зерновиробників). Такі ж асоціації можуть створюватися ними для побудови зерносховищ, переробки зерна, наприклад, на борошно. Найбільша пропозиція зерна, як відомо, припадає на липень-серпень. Абсолютна більшість агровиробників не мають можливості для його збереження із метою реалізувати при більш сприятливій ринковій конюнктурі. І тут держава має можливість приймати зерно не під заставу, а просто для його збереження за повну плату.

У наукових фахових виданнях: 1. Бардадим М.В. Товарність і рентабельність виробництва зерна в Україні / М.В. Бардадим// Економіка: проблеми теорії і практики. Випуск 256. Том Х. ДНУ, 2009. - С. 2369-2378.

2. Бардадим М.В. Перспективи розвитку зернового комплексу України / М.В. Бардадим// Економіка АПК. Міжнародний науково-виробничий журнал. - 2010. - № 4. - С. 57-61.

3. Макаренко П.М. Технічна оснащеність зернового комплексу України: стан та перспективи розвитку / П.М. Макаренко, М.В. Бардадим// Агросвіт. - 2010. - № 5. - С. 11-14.

4. Бардадим М.В. Форми концентрації виробництва і реалізації зерна /М.В. Бардадим// Агросвіт. - 2010. - № 7. - С. 51-53.

5. Бардадим М.В. Ціни на зерно в економічних відносинах зерновиробників і зернотрейдерів / М.В. Бардадим// Агросвіт. - 2010. - № 8. - С. 50-53.

6. Бардадим М.В. Організаційно-правові форми господарюючих субєктів в зерновому виробництві та їх розміри /М.В. Бардадим// Економіка: проблеми теорії і практики. Випуск 259. - ДНУ, 2010. - С. 1488-1497.

В інших виданнях: 7. Бардадим М.В. Строки і канали реалізації зернових /М.В. Бардадим// Новости передовой науки - 2010: Матеріали науково-практичної конференції. Икономики. Закон., София.- «БЯЛГРАД - БГ» ООД. - 2010.- С.36-38.

8. Бардадим М.В. Біржова торгівля зерном /М.В. Бардадим// Европейская наука ХХІ века - 2010: Матеріали науково-практичної конференції. - Volume 2. Ekonomiczne nauki.: Prezemysl. Nauka i studia.-2010.- C.14-17.

9. Бардадим М.В. До питання балансу зерна в Україні /М.В. Бардадим// Научный прогресс на рубеже тысячелетий - 2010: Матеріали науково-практичної конференції. - Dil 2. Ekonomicke vedy: Praha. Publishing Hause “Education and Science” s.r.o. - 2010. - C. 24-26.

10. Бардадим М.В. Формування та розвиток інфраструктури ринку зерна /М.В. Бардадим// Эффективные инструменты современных наук - 2010: Матеріали науково-практичної конференції. - Dil 2. Ekonomicke vedy: Praha. Publishing Hause “Education and Science” s.r.o. - 2010. - C. 36-40.