Оцінка процесуальних джерел - Реферат

65 Кримінально-процесуального кодексу України дає визначення доказів і називає існуючі процесуальні джерела доказів, однак у ст.67 КПК веде мову лише про оцінку доказів. Такий підхід є не зовсім послідовним, оскільки оцінюються і докази, і їх процесуальні джерела.[10, с.135]. Це цілком обґрунтоване визначення, оскільки оцінка доказів дозволяє слідчому і суду збагнути суть кримінальної справи, проаналізувати характер І причини злочину, пізнати факти обєктивної дійсності, що стосуються злочинного вчинку, вирізнити ці факти як докази серед інших фактів, що не стосуються справи, відокремити істотні для справи обставини від неістотних, випадкове від необхідного, і на основі дослідження цих фактів зробити обґрунтовані висновки у справі. доказ суд експертиза Пашкевич зазначає: «Оцінити докази - означає визначити, наскільки точно встановлений кожен з них, у якому взаємозвязку зі справою та іншими доказами він перебуває, який саме факт, що має значення для справи, він встановлює чи спростовує, і що означають у сукупності всі зібрані по справі докази»[9,с.59]. Оцінка доказу щодо його допустимості полягає у вирішенні питання, чи є цей доказ засобом встановлення обставин справи.До цих принципів належать: вільна оцінка наявних доказів; всебічність, повнота й обєктивність оцінки доказів; оцінка доказів у сукупності. Принцип вільної оцінки доказів полягає, насамперед, у тому, що під час оцінки доказів органи дізнання, слідчий, прокурор, суддя (суд) вільні в своїх оціночних судженнях, у висновках, що робляться на основі дослідження і розгляду всіх обставин справи. Цей принцип оцінки доказів полягає також у тому, що жоден доказ для суду, прокурора, слідчого та особи, яка провадить дізнання, не має наперед визначеної сили (ч. Закон не встановлює жодних формальних правил, які давали б підстави органу дізнання, слідчому, прокурору, судді чи судові, відповідно до якихось особливих якостей і властивостей, вважати один доказ достовірним, а інший навпаки - недостовірним, а вимагає в кожному окремому випадку ретельно перевіряти і встановлювати достовірність доказів, виходячи з обставин і особливостей кожної окремої особи. Цей принцип вимагає від органів дізнання, досудового слідства і суду виходити при оцінці доказів з обєктивного, всебічного і повного розгляду всіх обставин справи, перевірки всіх можливих і передбачених версій, встановлення як обвинувальних, так і виправдувальних доказів, глибокого аналізу всіх наявних доказів.Чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає, що докази оцінює не лише суд, а й інші органи правосуддя, а саме - орган дізнання, слідчий, прокурор, відповідно до тих завдань, які вони вирішують на тій чи іншій стадії процесу. Закон точно розмежовує компетенцію зазначених органів, визначаючи ті завдання, процесуальні форми діяльності, виходячи з яких кожен орган держави в межах своєї компетенції оцінює докази для винесення відповідного рішення по справі. Хоч докази оцінюють різні органи, оцінка цих доказів, як розумова діяльність, являє собою єдиний безперервний комплекс пізнання істини, що готується на всьому шляху дослідження обставин справи на досудовому і судовому слідствах і закінчується, за загальним правилом, винесенням вироку чи судового рішення. Закон встановлює процесуальні форми, використовуючи які учасники судочинства, що захищають у кримінальній справі свої або представницькі інтереси, мають право (але не зобовязані) здійснювати оцінку доказів; до їх числа належать: клопотання про витребування доказів і про доповнення досудового і судового слідства; пояснення обвинуваченого по суті обвинувачення і щодо наявних у справі доказів; виступи в судових дебатах і репліках; останнє слово підсудного; надання суду письмових пропозицій щодо бажаного вирішення справи; висновок державного обвинувача в суді; касаційні скарги і подання. Мухін у своїй праці зазначає: «Разом з тим всі ці особи не виступають субєктами оцінки доказів не лише тому, що закон не зобовязує їх оцінювати докази, а й тому, що оцінка доказів цих учасників процесу за своєю суттю і за своїми юридичними наслідками істотно відрізняється від оцінки доказів, яку чинить суд, слідчий, прокурор і органи допиту...Оцінюючи процесуальне джерело з точки зору допустимості, слідчий, прокурор, суддя або суд повинні зясувати ряд питань : · чи передбачене дане процесуальне джерело в ч.2 ст.65 КПК України; Оцінивши процесуальні джерела доказів з точки зору їх допустимості та повноти необхідно перейти до оцінки самих доказів. Оцінка належності доказів полягає у зясуванні їх звязку з обставинами, що підлягають доказуванню.[ Стахівський С. Разом із тим кримінально-процесуальний закон відіграє важливу роль при вирішенні питання про належність доказів, визначається тим, чи входить дана обставина , яка може бути зясована за допомогою цих доказів, до предмета доказування у кримінальній справі, а також здатністю зібраних доказів своїм змістом сприяти повністю чи частково встановленню даної обставини. Він вважає, що допустимість - це така властивість доказі

План

1. Поняття оцінки доказів

2. Принципи оцінки доказів у кримінальному судочинстві

3. Субєкти оцінки доказів

4. Критерії оцінки доказів

Висновки

Список використаних джерел

1. Поняття оцінки доказів

Докази та процесуальні джерела оцінюються органами розслідування та судової влади за їх внутрішнім переконанням. Внутрішнє переконання - це тверда впевненість зазначених органів у правильності своїх знань та висновків, оскільки вони ґрунтуються на фактичному матеріалі. Будь-який сторонній вплив на формування внутрішнього переконання зазначених осіб тягне за собою певні правові наслідки і може призвести до слідчої чи судової помилки.

Висновки органу розслідування, прокурора і суду повинні випливати із всебічного, повного й обєктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності. Адже неможливо зробити правильні висновки, якщо оцінювати лише окремі відомості про факти, нехтуючи іншими, у відриві від них. Повнота і сукупність встановлення всіх обставин є фундаментом будь-якого пізнання, в тому числі процесу доказування. Тому лише оцінка сукупності доказів, зібраних із дотриманням вимог про всебічність, повноту й обєктивність, дослідження обставин справи може забезпечити правильні висновки. Нехтування цим правилом неминуче призведе до процесуальних помилок.

При оцінці доказів та їх процесуальних джерел необхідно керуватися лише законом та професійною правосвідомістю. Насамперед, це означає, що яка сама оцінка доказів, так і їх збирання, закріплення повинні здійснюватись у порядку та умовах, передбачених законом. Тобто суд, прокурор, слідчий та особа, яка провадить дізнання, зобовязані кожен свій крок у процесі доказування звірти з чинним кримінальним та кримінально-процесуальним законом.

Внутрішнє переконання осіб, які здійснюють оцінку доказів та їх процесуальних джерел, органічно повязане з їх професійною правосвідомістю. Під професійною правосвідомістю слід розуміти сукупність правових поглядів особи, ідей, а також практичний і живий досвід, які допомагають формувати внутрішнє переконання, сприяють правильному визначенню ступеня суспільної небезпечності вчиненого діяння, особи, яка його скоїла тощо.

1.Кримінально-процесуальний Кодекс України. Станом на 1 вересня К 82 2011 року/упоряд. В.І. Маринів, О.Г Шило- Х. :Право, 2011.

2 Алексеев В. Б. Оценка доказательств в стадии надзорного производства. - М., 1971.

3.Арсеньев В. Д. Вопросы общей теории судебных доказательств. - М., 1964.

4.Архівна справа Харківського апеляційного суду за 1999 р

5.Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя : правовые и организацыонние проблемы - К.1984

6.Лупинская П. А. Понятие доказательств: Доказательства - средства доказывания //Уголовно-процессуальное право РФ.-М.,1997

7.Михеєнко М. М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні : Вибрані твори.-К., 1999

8.Мухин И. И. Объективная истина и некоторые вопросы оценки судебных доказательств при осуществлении правосудия. - Л., 1971

9.Пашкевич П. Ф. Объективная истина в уголовном судопроизводстве. - М., 1961.

10. Стахівський С. Оцінка доказів та їх процесуальних джерел у кримінальному процесі.юридические статьи// Підприємство, господарство і право. 2005. №6

11. Ульянова Л. Т. Оценка доказательств в советском уголовном процессе. - М., 1965.

Размещено на .ru