Оцінка альтернативних проектів - Контрольная работа

Якщо ставка реінвестування не дорівнює необхідній ставці прибутковості фірми, але: обидві ставки залишаються постійними протягом терміну існування проекту, то: ; Тоді, за схемою, розрахунок кінцевої вартості проектів (TV) необхідно здійснити, послуговуючись формулою (4.4), а розрахунок чистої теперішньої вартості проектів (NPV) - формулою Найкращий - проект В, як такий, що має більш високу модифіковану ЧТВ, вважаючи при цьому, що вона зможе реінвестувати грошові надходження від інвестицій проекту за ставкою 14% протягом наступних 3-х років і зберігаючи вартість капіталу фірми на рівні 12%. Якщо є намір вкладати інвестиції в проект не всі відразу в період 0, а й в інші періоди, то формула (3.3) перетворюється в таку: , де At - грошові інвестиційні потоки в період t. Якщо ЧТВ > 0, то це означає, що норма прибутковості проекту перевищує необхідну ставку прибутковості інвестицій (ставку дисконту).Головним завданням механізму залучення інвестицій в економіку є формування в державі такого інвестиційного клімату, що, з одного боку, стимулюватиме бажання потенційних зовнішніх інвесторів вкладати кошти в економіку України, а з іншого - відповідатиме стратегічним завданням економічного розвитку вітчизняних галузей економіки. Крім названого Закону правовим підґрунтям програми є Господарський кодекс України, закони України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про захист іноземних інвестицій на Україні”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про місцеві державні адміністрації”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та інші нормативно-законодавчі акти, які визначають норми інвестиційної діяльності на території України. З цією метою держава застосовує широкий арсенал правових, економічних та адміністративних методів державного регулювання, що покликані забезпечити концентрацію та ефективне використання інвестиційних ресурсів у пріоритетних напрямках, створення ефективних науково-виробничих комплексів, структурні зрушення в бік виробництва конкурентоспроможної продукції, розширення внутрішнього ринку й експорту промислових товарів. За останні 4 роки розвиток харчової промисловості в Україні характеризується різким зниженням технологічного рівня виробництва, спрацюванням знарядь праці, скороченням обсягів і асортименту продукції, погіршенням її якості, затуханням інвестиційного та інноваційного процесів, витісненням вітчизняних харчових продуктів з внутрішнього й зовнішнього ринків продовольчих товарів, зменшенням обсягів надходження до бюджету та валютних надходжень у країну від експортних операцій галузі тощо. В Україні ще не створено правової бази, необхідної для досягнення регіонами оптимальної економічної самостійності, немає чіткого розмежувавння повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування з питань управління соціально-економічним розвитком регіонів.

Підводячи підсумок, необхідно сказати, що загалом інвестиційно-підприємницький клімат України є складним.

У своїй Програмі «Україна для людей» Глава держави Віктор Федорович Янукович зазначив: «Я гарантую процвітання українського села. Я добюсь повернення Україні слави європейської житниці». Дана Програма передбачає відродження соціальної сфери та інфраструктури села. Все це потребує значних коштів, матеріальних ресурсів. Без залучення до цієї справи інвесторів не обійтися.

Головним завданням механізму залучення інвестицій в економіку є формування в державі такого інвестиційного клімату, що, з одного боку, стимулюватиме бажання потенційних зовнішніх інвесторів вкладати кошти в економіку України, а з іншого ? відповідатиме стратегічним завданням економічного розвитку вітчизняних галузей економіки.

Але все ж таки основною нашою проблемою є відсутність плану залучення інвесторів. Адже це стратегічно необхідний документ. Не поставивши для початку ціль і не розробивши тактику її досягнення, ми просто не знатимемо, чого хочемо і в якому напрямку рухатись для досягнення результату.

Програма розвитку інвестиційної діяльності регіонів на наступні роки повинна бути розроблена у відповідності до чинного законодавства в Україні, зокрема до вимог Закону України “Про інвестиційну діяльність”. Крім названого Закону правовим підґрунтям програми є Господарський кодекс України, закони України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про захист іноземних інвестицій на Україні”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про місцеві державні адміністрації”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та інші нормативно-законодавчі акти, які визначають норми інвестиційної діяльності на території України.

Інвестиційна привабливість регіонів - незаперечний чинник стабільного соціально - економічного розвитку регіону і країни. Вважаю, що сьогодні процес залучення інвестицій в економіку України має координуватися на державному рівні, запобігаючи економічній відокремленості регіонів. Тільки у співпраці виробничих структур та органів влади центрального та місцевого рівнів і органів місцевого самоврядування можливо досягти максимально ефективних результатів.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що залучення інвестицій, особливо іноземних, у будь-яку область України - це пріоритетне завдання обласних органів державної влади та місцевого самоврядування усіх рівнів, яке є обовязковою умовою для забезпечення розвитку економіки області.

Нині від ефективності інвестиційної політики залежать оновлення виробництва, модернізація й нарощування основних фондів підприємств народного господарства, успіх структурної перебудови економіки, розвязання соціальних і екологічних проблем. Слід зазначити, що в нинішніх умовах надходження іноземних інвестицій в економіку є чинником зростання ВВП, важливим джерелом створення робочих місць, врешті, сприяє успішній інтеграції України до європейського та світового господарства.

Зважаючи на тенденції розвитку інвестиційної діяльності Сумщини, напрацьовується певний пакет взаємоузгоджених заходів активізації інвестиційних процесів у регіоні на найближчі роки. Головне наше завдання - формувати позитивний імідж регіону та представляти наші можливості до співпраці. Позитивний імідж окремих регіонів формує сприятливе враження про Україну в цілому, підвищуючи її авторитет у міжнародному співтоваристві.

Фізична та моральна застарілість виробничих фондів у всіх без винятку галузях промисловості обумовлюють обєктивну необхідність проведення в Україні державної інвестиційної політики, спрямованої на створення високотехнологічних промислових підприємств, модернізацію та реконструкцію діючих виробництв.

Стратегія державної інвестиційної політики полягає у створенні умов для активізації інвестиційної діяльності приватних інвесторів та стимулювання притоку капіталу в промислове виробництво. З цією метою держава застосовує широкий арсенал правових, економічних та адміністративних методів державного регулювання, що покликані забезпечити концентрацію та ефективне використання інвестиційних ресурсів у пріоритетних напрямках, створення ефективних науково-виробничих комплексів, структурні зрушення в бік виробництва конкурентоспроможної продукції, розширення внутрішнього ринку й експорту промислових товарів. Державні інвестиційні витрати здійснюються переважно на програми, що в силу їхнього суспільного характеру невигідні для приватного бізнесу: в галузі соціальної сфери (охорону здоровя, освіту, житлове будівництво), у фундаментальну науку, в інфраструктуру (шляхове господарство, системи розподілу енергії, системи забезпечення країни паливними ресурсами, комунікаційні та інформаційні системи).

Харчова промисловість - одна з провідних структуроформуючих галузей не лише агропромислового й промислового комплексів, а й усього народного господарства України.

Питома вага цієї галузі в структурі виробництва предметів споживання сягає 52,8 %, у загальному обсязі промислової продукції- 16,3%, а продукції агропромислового комплексу - 33,5 %. Продовольчі товари становлять 68,1 % загального виробництва товарів народного споживання у відпускних цінах, 63% загального обсягу роздрібного товарообороту та 61,5 % у структурі особистого споживання матеріальних благ населенням країни.

Серед інших країн світу Україна має найбільш сприятливий природний, людський, геополітичний і ресурсний потенціал для розвитку харчової промисловості, раціональне використання якого забезпечило б їй провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках.

За останні 4 роки розвиток харчової промисловості в Україні характеризується різким зниженням технологічного рівня виробництва, спрацюванням знарядь праці, скороченням обсягів і асортименту продукції, погіршенням її якості, затуханням інвестиційного та інноваційного процесів, витісненням вітчизняних харчових продуктів з внутрішнього й зовнішнього ринків продовольчих товарів, зменшенням обсягів надходження до бюджету та валютних надходжень у країну від експортних операцій галузі тощо.

Взаємовідносини центру та регіонів завжди є доленосним для розвитку як держави вцілому, так і окремих галузей промисловості. Вони не тільки визначають державний устрій, а й справляють вирішальний вплив на добробут народу. Відсутність у минулому виваженої регіональної політики призвела до значних диспропорцій у територіальній струтурі української економіки, неефективного використання переваг територіального поділу праці, природно-ресурсного та науково-виробничого потенціалу регіонів, до надмірного забруднення навколишнього середовища у багатьох містах і районах. В Україні ще не створено правової бази, необхідної для досягнення регіонами оптимальної економічної самостійності, немає чіткого розмежувавння повноважень між центральними та місцевими органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування з питань управління соціально-економічним розвитком регіонів. Слабкою є фінансово-економічна базабагатьох адміністративно-територіальних одиниць. Усе це зумовлює необхідність вжиття цілеспрямованих заходів державної регіональної економічної політики, які б забезпечили ефективне регулювання процесів регіонального розвитку, узгодження дій ценральних та місцевих органів виконавчої влади щодо структірної перебудови економіки країни та послідовного впровадження ринкових відносин.

З огляду на забезпечення населення продовольством, а тваринництва - комбікормами, галузь хлібопродуктів - пріоритетна. Тому важлива науково-технічна передумова подальшого розвитку галузі - сертифікація сільськогосподарської сировини та харчових продуктів з борошна. Таким чином можна буде ефективно визначити якість продукції, забезпечити ретельний контроль за дотриманням економічних вимог, підвищити конкурентоспроможність виробів.

Але матеріально-технічна база галузі хлібопродуктів не відповідає сучасним вимогам, характеризується значною спрацьованістю обладнання. Це негативно позначається і на економічних показниках. Приміром, спрацьованість основних виробничих фондів у галузі сягає 48 відсотків, а темпи оновлення їх основної частини значно відстають від потреби. Стосовно основної частини вони становлять менше 56 відсотків на рік. Рівень механізації праці на підприємствах не перевищує 50-60 відсотків. Продуктивність праці в галузі в 2-3 рази нижча, ніж на споріднених підприємствах у зарубіжних країнах з розвиненою економікою.

Для створення міцної матеріально-технічної бази на часі - активне формування і нагромадження інвестиційного потенціалу, перетворення амортизацій у найважливіший реноваційний ресурс, впровадження сучасних технологій тощо. Нині найголовніше завдання підприємств галузі - поліпшення їх фінансового стану. Визначальний чинник платоспроможності тут - стан обігових коштів, які розпорошуються через постійне зростання дебіторської заборгованості. отже, ефективне викорисгання коштів - пріоритетний напрямок фінансової діяльності підприємств. Реалізувати його можна за допомогою стабілізації виробництва. При зменшенні обсягів випуску продукції ефективність використання обігових коштів неминуче погіршується. Це зумовлено тим, що обсяги сировини, матеріалів, інших ресурсів і палива зменшуються швидшими темпами, ніж обсяг випущеної продукції.

Нині керівники заготівельних і зернопереробних підприємств особливу увагу мають звернути на норматив власних обігових коштів. Він має бути орієнтиром для підтримання фінансового стану виробництва на рівні, що забезпечить нормальний реалізаційний і відтворювальний цикли. Крім того необхідна структурна перебудова з урахуванням наявного інвестиційного та інноваційного потенціалів.

Кондитерська промисловість. В спадщину від СРСР Україні залишилось 28 кондитерських фабрик. Тобто фактично у кожній області діє свій виробник. Але якщо раніше вони забезпечували солодощами 270 млн. населення СРСР, то нині реальний ринок збуту скоротився у декілька разів. До того ж значно впала купівельна проможність населення, а ринок перенасичений імпортними товарами.

Основним аргументом вітчизняного виробника в боротьбі за ринок збуту є ціна. Але проблема полягає в тому, що практично у всіх виробництвах доля імпортних інгридієнтів у випуску виробів (крім печива) складає 15-20% фізичного об?єму, а при виробництві, наприклад, шоколаду, доходить до 40%. Кондитери вимушені імпортувати какао-боби, жири, пальмове, арахісове, кокосове масло, ароматизатори, упаковку.

Крім того, у боротьбі за споживача підприємства намагаються підвищити якість продукції, зберігши доступні ціни, та збільшити асортимент своєї продукції. Так, кількість найменувань продукції на “Харківська бісквітна фабрика” становить 99, на “Крафт Якобз Сушард Україна” - 60 одиниць.

Відбувається постійний перерозподіл ринків збуту. Малі підприємства витісняються кондитерськими “магнатами”.

Олійно-жирова промисловість - складна галузь харчової індустрії, що складається з взаємопов»язаних виробництв олії, жирів, харчового масла, маргарину. Олійно-жирова промисловість у якості вихідної сировини використовує насіння маслічних культур - соняшнику, льну, бавовнику, сої, гірчиці, арахісу, рапса, коноплі тощо. Розвиток олійного виробництва оляйного виробництва суттєво впливає на розширення посівів олійних культур у сільському господарстві, підвищення їх врожайності, збільшення жирності насіння. Готова продукція галузі - олія - надходить до торговельної мережі для задоволення попиту населення, а також є важливим напівфабрикатом - обов?язковим компонентом при виготовлені широкого асортименту предметів споживання - маргарину, майонезу, мила, стеаринових свіч, оліфи, парфумів.

Отже, важливе значення для олійножирової промисловості є об»єми вирощеної сировини. В Україні найбільш поширеною сировиною даної галузі є соняшник.

Молочна промисловість. Серед галузей харчової промисловості молочна промисловість займає третє місце за обсячгами після М?ясної та хлібопекарської. Молочно промисловість об?єднує такі основні виробництва: маслоробне, сироробне, виробництво незбираного молока та молококонсервне.

На розміщення молокопереробних заводів впливає сировинний чинник та наявність масового споживача. Так, вироблення продукції з незбираного молока - пастеризованого молока, сметани, кефіру, ряжанки - розміщене у великих містах, тобто орієнтоване на масового споживача. Виробництво масла, сиру, молочних консервів зосереджено в невеликих містах і селищах, у сільськогосподарських районах з розвинутим молочним тваринництвом.

На скорочення виробництва харчових продуктів вплинуло звуження внутрішнього ринку продовольства через низьку купівельну спроможність населення, а також втрата зовнішніх ринків. На роботі підприємств негативно позначається імпорт продукції з консервантами, що подовжує термін її зберігання. Тим часом з торговельної мережі витісняється якісна вітчизняна продукція.

Отже, маючи потужну сировинну базу, харчова промисловість району за обсягами виробництва поступається тільки машинобудуванню.

Продуктивно працювати в умовах нинішнього українського ринку підприємствам харчової промисловості допомагають іноземні інвестиції. Аналіз інвестиційної політики свідчить: для залучення в Україну інвестицій необхідні чіткі й прозорі дії в оподаткуванні, у системі мита, в ліцензуванні окремих видів діяльності.

Харчова промисловість України - один з найбільших реципієнтів інвестицій. Питома вага її в загальному обсязі іноземних інвестицій в останні 4 роки перевищує 15 відсотків. Іноземні інвестори вже вклали кошти у розвиток тютюнової, пивоварної та кондитерської галузей. У системі харчової промисловості в Україні створено 30 спільних підприємств. Серед них - акціонерне товариство: "Крафт Якобс Сушард Україна" (Тростянецька фабрика).

Як свідчить аналіз діяльності підприємств харчової промисловості, уповільнення та невпорядкованість інвестиційного та інноваційного процесів - головна причина сучасних кризових явищ у розвитку галузі, стримування активного реформування й забезпечення сталого її функціонування в перехідний період до розвиненої соціальне орієнтованої ринкової системи господарювання.

Один з головних стратегічних напрямків виходу харчової промисловості з кризового стану, стабілізації та прискорення їі розвитку - знаходження джерел залучення інвестицій з урахуванням галузевих особливостей, прийняття ефективних управлінських рішень щодо розробки й реалізації інвестиційних проектів, бо від масштабів та спрямування інвестицій залежить ефективність діяльності харчових підприємств

Інтенсифікація інвестиційних процесів, спрямованих на оновлення виробництва з метою підвищення якості, конкурентоспроможності продукції й прибутковості підприємств не лише важливий фактор також спонукає зростання економічного й соціального розвитку та підвищення життєвого рівня населення

Основні напрямки стимулювання вітчизняних та іноземних інвестицій у харчову промисловість - розробка регіональних програм стимулювання приватних інвестицій, розвиток ринку цінних паперів, створення вільних економічних зон, придбання іноземними інвесторами акцій вітчизняних підприємств харчової промисловості, страхування інвестицій від некомерщйних ризиків, концентрація внутрішніх ресурсів при централізованій підтримці з метою реалізації пріоритетних інвестиційних проектів тощо.

Капітальні вкладення треба спрямовувати передусім у стратегічні галузі, зокрема, в цукрову, олійножирову, плодоовочеконсервну, лікеро-горілчану, виноробну, соляну та інші, які можуть виробляти конкурентоспроможну продукцію для внутрішнього й зовнішнього ринків. 3 метою створення економічної заінтересованості в інвестуванні харчової промисловості України доцільно на два-три роки впровадити систему пільгового оподаткування нових реструктурованих підприємств галузі, що сприятиме прискореному зростанню обсягів виробництва високоякісних харчових продуктів.

Сьогодні проблема забезпечення продуктами харчування населення, в силу їх недостатнього виробництва, вирішується в напрямі кількісного збільшення продуктів. Аналіз попиту за доходами показує, що із скороченням своїх доходів споживачі розширюватимуть купівлю продуктів низької категорії (коефіцієнт еластичності попиту на картоплю, капусту, столові буряки тощо становить 0,3-0,35). Тому виробництво цих продуктів має більші шанси на розширення. А тваринництво, садівництво, виноградарство, навпаки, чекають застій і скорочення.

Але в майбутньому проблема забезпечення продуктами харчування населенн повинна видозмінюватися в напрямі максимізації особистого споживання. Це знаходить свій вияв у розробці раціональних норм харчування для різних груп населення. При цьому характерною рисою тут є не тільки забезпечення різноманітності продуктів при споживанні, але й стабільність споживання деяких з них протягом всього року (фрукти, овочі тощо).

На практиці це означає перехід від сезонного споживання окремих продуктів харчування до цілорічного їх споживання. Така постановка питання породжує проблему тривалого зберігання, що в ряді випадків неможливо зробити по багатьох продуктах.

Світовий досвід розвитку виробництва продуктів харчування показує, що виробничі проблеми ефективніше вирішуються з розвитком малих підприємств. Особливістю функціонування малих підприємств є спрямування діяльності на конкретне виробництво якого-небудь товару чи надання послуг. Але результативність роботи малих підприємств у виробництві продуктів харчування буде досягнута тільки тоді, коли вони займуть належне місце і становище в системі переробних підприємств.

Застаріле обладнання - головна проблема усієї економіки України і, звичайно, харчової промисловості. Проте, незважаючи на складну фінансову ситуацію, на багатьох підприємствах ведуть реконструкцію й технічне переоснащення виробництва, впроваджують нові вид високоякісної продукції в сучасній упаковці. На Шосткинському молокозаводі введені в дію обладнання для виробництва йогурту, майонезу згущеного молока з цукром, на Сумському - морозива вафельних стаканчиках.

Формування соціально орієнтованої економіки вимагає вирішення стратегічного завдання - створення в Україні потужної харчової індустрії для забезпечення нормальної життєдіяльності населення, відновлення й збереження його здоровя, вдосконалення сільськогосподарського виробництва, соціальної переорієнтації базових галузей промисловості країни, наповнення фінансами державного бюджету. Виходячи з цього, розвитої харчової промисловості має бути пріоритетним напрямком економічної політики держави. Необхідні зорієнтувати цю галузь на одержання кінцевого результату діяльності всього АПК, щоб забезпечити значне підвищення його ефективності, стане на дійним джерелом поповнення державного бюджету і значних валютних надходжень.

Для стабілізації становища в ряді галузей харчової промисловості необхідно: оновити матеріально-технічну базу, модернізувати виробництво, збільшити обсяги випуску конкурентоспроможної продукції й розширити її асортимент, активізувати роботу щодо залучення іноземних інвестиції та кредитів;

забезпечити пріоритетність розвитку галузей здійсненням державної фінансово-кредитної підтримки підприємств за рахунок розширення видів їх кредитування, а також відновлення практики передбачення в державному бюджеті коштів для кредитування міжсезонних витрат підприємств цукрової, олійножирової, плодоовочеконсервної, виноробної та інших галузей;

продовжувати протекціоністську політику щодо вітчизняного товаровиробника;

створити оптові ринки продовольчих товарів, розширити мережу фірмової торгівлі, а отже, зменшив кількість посередників при реалізації продукції, завдяки чому буде знижено ціни й збільшено обсяги її продажу;

запровадити регулювання ринків зерна, цукру, олії алкогольних напоїв;

відновити традиційні й освоїти нові зовнішні ринку збуту, зокрема, створити за кордоном постійно діючі представництва окремих галузей, підприємств, регіонів;

активізувати роботу щодо створення інтегрованих структур, до складу яких повинні увійти переробні і сільськогосподарські підприємства, фірмові магазини організації з матеріально-технічного забезпечення й збуту продукції.

Але все ж таки основною нашою проблемою є відсутність плану залучення інвесторів. Адже це стратегічно необхідний документ. Не поставивши для початку ціль і не розробивши тактику її досягнення, ми просто не знатимемо, чого хочемо і в якому напрямку рухатись для досягнення результату.

Програма розвитку інвестиційної діяльності регіонів на наступні роки повинна бути розроблена у відповідності до чинного законодавства в Україні, зокрема до вимог Закону України “Про інвестиційну діяльність”. Крім названого Закону правовим підґрунтям програми є Господарський кодекс України, закони України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про захист іноземних інвестицій на Україні”, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про місцеві державні адміністрації”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та інші нормативно-законодавчі акти, які визначають норми інвестиційної діяльності на території України.

1. Закон України “ Про інвестиційну діяльність” (1991р.)

2. Пересада А.А. Управління інвестиційцним процесом , Київ , с.8, 2002.

3. Губський Б.В.Інвестиційні процеси в глобальному середовищі, Київ, 2002.

4. Власюк Т. М.. Оцінка інвестиційної привабливості підприємств легкої промисловості (територіально-галузевий підхід) : дис... канд. екон. наук: 08.07.01 / Київський національний ун-т технологій та дизайну. - К., 2006. - 244арк. - Бібліогр.: арк. 173-184.

5. Никифоров А. Є. Промислова політика: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2003. - 179 с.

6. Подольська В.О. Фінансовий аналіз: навчальний посібник / В.О. Подольська,О.В. Яріш - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 488 с.

7. Попельнюхов Р.В. Інвестиційна привабливість економіки України (інвестиційний клімат) // Інвестиції: практика та досвід. - № 21. -2009.- C.24-28;

8. Шосталь С.О. Джерела та напрями залучення інвестицій в економіку України // Економіка та держава. - № 9. - 2009. - C. 89 - 91.

9. Офіційний сайт державної підтримки українського експорту//[http://ukrexport.gov.ua/ukr/prom/ukr/9.html].

Размещено на .ru