Освітяни-краєзнавці Харківщини в історіографічному процесі 1920-х – початку 1930-х років - Автореферат

З огляду на це посиленої уваги науковців вимагають проблеми розвитку історичного краєзнавства, зокрема вивчення особливостей формування історико-краєзнавчих знань і як регіонального компонента історичної науки, і як дієвого засобу громадянського виховання. Провідна роль у цьому процесі належить освітянам, які в 1920-ті - на початку 1930-х рр. змогли довести, що краєзнавчі студії - це не тільки локальні та прикладні дослідження, а й копітка наукова робота. Саме тому аналіз історико-краєзнавчої діяльності освітян, їх творчого доробку дає можливість не лише реконструювати історію краєзнавчого руху, але й визначити місце історичного краєзнавства в контексті розвитку історичної науки, краще збагнути ті соціально-політичні зміни, які відбувалися в нашій країні в окреслений період. Не ставлячи перед собою суто наукових завдань, більшість тодішніх авторів систематизує чимало конкретно-історичних даних, робить спроби осмислити витоки та особливості історико-краєзнавчих досліджень, намічає певні етапи їх розвитку. Наприклад, колективна монографія “Історичне краєзнавство в Українській РСР” визначає внесок науковців, учителів, співробітників громадських спілок і комітетів у становлення та розвиток історико-краєзнавчого руху в краї.У першому розділі - “Краєзнавча компонента в розвитку історичної науки на Харківщині: проблеми історіографії, джерельної бази та методології” - розкриваються пізнавальні можливості історичного краєзнавства як галузі історичного знання, аналізуються методи, форми й завдання історичного краєзнавства, міститься історіографія проблеми, подається аналіз джерельної бази та методологія дослідження. У першому підрозділі - “Історичне краєзнавство в історіографічному вимірі” - визначено основні напрями історико-краєзнавчих досліджень радянського і пострадянського періодів - теоретичний і проблемно-тематичний. Серед найголовніших питань, яких торкаються сучасні дослідники історико-краєзнавчої проблематики, назвемо такі: витоки історичного краєзнавства; становлення організаційних структур; внесок краєзнавства в збереження памяток історії та культури; роль періодичної преси в утвердженні та розвитку історико-краєзнавчого руху; місце персоналій у регіональних дослідженнях; репресії проти краєзнавців і краєзнавчих організацій; рівень розроблення краєзнавчої бібліографії. До основної групи відносимо дослідницькі тексти, які незалежно від їхнього жанру несуть у собі рефлексивний елемент історичного знання: спеціальні дослідження, присвячені теоретико-методологічним питанням історії, або ж конкретно-історичні праці, у яких відображено практичне застосування панівних теоретичних концепцій і методологічного інструментарію. Ці фонди містять наукові нотатки, матеріали краєзнавчої діяльності етнолого-краєзнавої секції, шкільні програми з краєзнавства, статті з етнографії і краєзнавства, цікаві зауваження до путівника “Слобожанщина в екскурсіях”, курси лекцій з історії Харкова, революційних подій у місті, плани екскурсій за темами лекцій тощо.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ