Освітня діяльність земств Харківської губернії (в кінці ХІХ – на початку ХХ століття) - Автореферат

По-друге, вагомістю уроків, які можна винести для сьогодення в результаті поглибленого вивчення та актуалізації історії зародження, розвитку, розквіту й припинення освітньої активності земств. Звісно, що соціально-історичні реалії початку й кінця ХХ сторіччя значною мірою відрізняються, проте в багатьох аспектах генезису шкільництва можна віднайти прямі аналогії, які стосуються головним чином останніх років діяльності земств у період правління українських урядів. Як зазначено в Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)», відмова від авторитарної педагогіки передбачає насамперед радикальну реконструкцію управління сферою освіти з переходом її від державної до державно-громадської форми. Аналіз теоретичних надбань з вивчення освітньої діяльності вітчизняних установ самоврядування дає підстави зробити висновок про те, що не всі аспекти цього явища досліджені достатньо вичерпно, із залученням репрезентативних архівних матеріалів, урахуванням сучасних здобутків педагогічної науки та новітніх методів наукового дослідження. Зразком вітчизняної історико-педагогічної літератури нової генерації, у якому вперше чільне місце відведено дослідженню внеску громадської і приватної ініціативи в еволюцію національної системи освіти є навчальний посібник за редакцією О.В.У першому розділі «Генезис легітимних, організаційних та концептуальних засад освітньої діяльності земств» зясовано комплекс обєктивних та субєктивних чинників (юридичних, економічних, соціальних, культурно-освітніх, географічних, демографічних, персоналістичних), які детермінували динаміку, механізми, масштаби, напрями, зміст, форми й методи впливу самоврядувань на вирішення освітніх питань, що призводило до істотних змін у системі народної освіти, до її переходу на якісно новий рівень розвитку. В ході осягнення своєї освітньої місії органи самоврядування переконались у хибності «легкого», спрощеного шляху розвитку освіти (від спроб введення виключно ремісничого характеру шкіл, позбавленого загальноосвітнього компоненту, до ідеї повної відмови від вирішення проблем шкільництва через передачу шкіл Синоду) і перейшли до копіткої праці з удосконалення його змісту, форм та методів із залученням до співпраці передової громадськості - викладачів вузів, діячів просвітніх та культурних товариств, народних вчителів та інших зацікавлених осіб. 1917-1919 рр. - національно-креативний: період подальшої активізації освітньої діяльності земств, перехід до здійснення ними безпосереднього управління шкільництвом (шляхом створенню комітетів волосного, повітового та губернського рівнів); консолідація всіх громадських сил, створення атмосфери всенародного сприяння освіті і перетворення освітньої сфери в систему тісної соціальної взаємодії; творення національної системи освіти шляхом початку розбудови єдиної триступеневої школи, впровадження рідної мови і предметів українознавства у навчальний процес та позашкільну роботу, урізноманітнення їх форм і методів. До них слід віднести наступні: порушення клопотань перед вищими органами державної влади про надання можливості повного чи принаймні часткового втручання у зміст і напрями навчально-виховного процесу в початкових школах; посилення земського представництва в училищних радах; розробка й впровадження власних проектів розвитку шкільництва (всупереч офіційній регламентації суто фінанансового характеру сприяння земств розвитку шкільництва); спроби демократизації освітнього законодавства завдяки активній діяльності земців у Державних Думах; залучення до співпраці всіх зацікавлених громадських сил. У дослідженні зроблено порівняльно-зіставний аналіз стану розвитку шкільництва в Харківській та інших губерніях Російської імперії, зарубіжних країнах; показано масштаби кількісних та якісних зрушень у народній освіті порівняно з дореформеним періодом (виведення її із стану глибокого занепаду на рівень, відповідний до потреб соціально-економічного розвитку регіону); проілюстровано прямий звязок розмірів фінансових вкладень і темпів шкільного будівництва; розкрито проблеми протистояння «центру» й «провінцій» у питаннях розподілу коштів.Розширення компетенцій земств в управлінні освітою здійснювалося при відсутності помітного прогресу в освітньому законодавстві Російської імперії, що зумовило альтернативність політики органів самоврядування щодо офіційного курсу монархічного уряду. Тенденції земської діяльності до децентралізації, деуніфікації, демонополізації та демократизації управління шкільництвом були перетворені на принципові засади реформування освітньої системи в період правління українських урядів 1917-1920 рр., що було закріплено на юридичному рівні. Переведення земствами завдання впровадження загальної початкової освіти в статус найближчої перспективи стало можливим у Харківській губернії завдяки: врахуванню економічних потреб регіону, культурно-освітніх запитів та матеріальних можливостей населення; пріоритетному фінансуванню народної освіти; налагодженню чіткої, вичерпної освітньої статистики; координації з

Основний зміст дослідження