Освітні основи системи реабілітування осіб з обмеженнями життєдіяльності - Автореферат

У площині соціально-історичного розвитку нашої цивілізації ми спостерігаємо трансформацію основ соціальної політики щодо осіб з інвалідністю від елементарних форм благодійності й соціального захисту до новітніх форм взаємодії суспільства та цих громадян - соціального реабілітування, інтегрування, визнання прав на повагу їх людської гідності. На це вказують, зокрема, міжнародні та національні правові документи: Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів, Конвенція про права інвалідів, закони України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" та "Про реабілітацію інвалідів в Україні" тощо. У розвиток соціально-педагогічних основ реабілітування та соціального інтегрування дітей та дорослих з обмеженнями життєдіяльності значний внесок зробили такі дослідники: Є. Драгоманова (науковий напрям "Навчання, виховання, соціальна і трудова адаптація дітей з порушеннями психофізичного розвитку"), Інституту вищої освіти АПН України (тема "Система професійної освіти людей з особливими потребами як предмет теоретико-педагогічного аналізу"), Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів (тема "Теоретичні та практичні підходи до організації професійної реабілітації інвалідів"), Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна" (тема "Актуальні проблеми навчання та виховання людей з особливими потребами"), Відкритого Таврійського коледжу (тема "Надання професійної освіти молоді з інвалідністю в спеціальних групах недержавного коледжу"), НДІ соціально-трудових відносин Мінпраці України (НДР "Створення робочих місць для працевлаштування інвалідів вдома", 2006 р., шифр роботи 16), Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України (всеукраїнський науково-педагогічний експеримент: "Системний підхід до організації інтегрованого навчання студентів з особливими освітніми потребами у вищих навчальних закладах ІІІ-IV рівнів акредитації", наказ МОН України № 587 від 27.06.2008); програмах роботи з мережею центрів соціально-психологічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями Київського міського центру соціальних служб для сімї, дітей та молоді; проектів ВГО НТІ "Інститут соціальної політики" (проекти Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) "Моніторинг національної мережі центрів соціальної реабілітації дітей з інвалідністю", "НМЦ спеціальної освіти і соціальної реабілітації дітей з інвалідністю", "Сприяння розробці державної політики з комплексної реабілітації та освітньої інтеграції дітей з обмеженими можливостями здоровя в Україні" 2003-2005 рр.; проект № 2402561 Міжнародного фонду "Відродження" "Сприяння комплексній соціально-психологічній та корекційно-педагогічній допомозі засудженим інвалідам у пенітенціарних установах", 2004-2005 рр.); а також нормативно-правової діяльності консультативно-експертних органів державних законодавчих та виконавчих установ (Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, Ради у справах інвалідів при Кабінеті Міністрів України, Ради з освіти інвалідів при МОН та Мінпраці України, Колегії Фонду соціального захисту інвалідів України тощо). В основу концепції дослідження покладено принцип, за яким освітні засади та особистісно орієнтований підхід мають бути наскрізними системоутворювальними факторами теорії та практики комплексного реабілітування людини з обмеженнями життєдіяльності, побудови реабілітаційного процесу як системи на всіх ієрархічних рівнях і у переважній кількості типів корекційно-реабілітаційних систем.Ці фактори знаходяться у кореляції із такими внутрішніми параметрами розвитку системи реабілітування: стан реабілітаційної парадигми й теорії медико-соціального реабілітування; культурно-освітнє наповнення процесу соціального інтегрування та реабілітування; нормативно-правова й економічна основи державних і недержавних систем реабілітування різних рівнів; організаційний склад і розвиток компонентів багаторівневих реабілітаційних систем; професійна підготовка реабілітологів та кадрове наповнення реабілітаційних систем різних рівнів; системність, комплексність, повнота і міжгалузева синергетичність реабілітаційного процесу, інші параметри. Класичний період системи реабілітування (індустріальне суспільство 1800 - 1960 рр.) характеризується переходом від благодійництва, матеріального утримання, соціального захисту до соціальної адаптації, пануванням медичної моделі інвалідності з елементами соціальної, виникненням понять про соціальне реабілітування та соціалізацію, розвитком системи соціального реабілітування дітей через спеціальну освіту, здійсненням трудового реабілітування та посильного працевлаштування дорослих осіб з інвалідністю. Некласичний період розвитку системи реабілітування (усвідомлене з 60-х років ХХ ст. постіндустріальне суспільство) та Третя парадигмальна реабілітаційна революція 1980-х років (хронологічно співві

Основний зміст дисертації