Освіта як системний чинник формування екологічної культури майбутніх вчителів - Автореферат

Зокрема, чимало сподівань покладається на освіту як інструмент фахового і повсякденного поглиблення знань про закономірності функціонування живої природи та залежність людини і суспільства від природних систем життєзабезпечення; по-друге, освіта розглядається засобом підвищення екологічної свідомості різних верств населення, зміни індивідуальних і суспільних цінностей, світоглядних орієнтирів і формування на їх основі відповідних стереотипів поведінки. по-третє, від свідомості, цінностей і екологічної культури студентської, зокрема й освітянсько-педагогічної, молоді - майбутніх вчителів і вихователів, багато в чому будуть залежати світоглядницькі орієнтири підростаючих поколінь, якість і безпечність виробничого і життєвого середовища, самопочуття людини; Вагому роль в усвідомленні того, що глобальна екологічна криза є похідною від антропологічної кризи, а тому й оптимізацію взаємодії суспільства і природи слід починати із самої людини та її свідомості, внесли у своїх доповідях теоретики „Римського клубу” - Е.Ласло, Д.Медоуз, М.Месарович, Е.Пестель, А.Печчеї, Дж.Форрестер. Разом з тим, малодослідженими залишаються проблеми інституалізації екологічної освіти в Україні, роль знань, освіти як системного чинника формування екологічної культури.Для середньовіччя характерно нерозуміння людиною своєї справжньої єдності з природою, що і призвела до безглуздого і протиприродного уявлення про якусь протилежність між духом і тілом, матерією загалом, людиною і природою. Незважаючи на достатньо обґрунтовану критику зазначених проектів, вони відіграли вагому роль в усвідомленні загострення проблем взаємодії людини з оточуючим середовищем, доводячи, що глобальна екологічна криза є похідною від антропологічної кризи, тому оптимізацію взаємодії людини і природи слід починати із самої людини та її свідомості. „Екологічна культура та її основні виміри” проаналізовано категоріальний ряд поняття „екологічна культура”: „культура”, „природа”, „екологія”. Показана, що звично під „культурою” розуміють щось створене людиною, і в цьому значенні - штучне; під природою - все те натуральне, що існує за незалежними від людини законами. І хоча на перший погляд межа між культурою та природою здається очевидною й безпосередньо сприйнятною для кожного, насправді культура не лише відрізняється від природи, а й передбачає її наявність не стільки як попередню, скільки як постійну й необхідну умову свого існування та розвитку.У підрозділі 3.1 „Екологічна культура - інтегруючий засіб формування гуманістичних цінностей студентів” за даними вітчизняних соціологічних досліджень аналізуються ціннісні установки студентської молоді як певної вікової і професійної групи. Підсумовано, що екологія як наукова дисципліна є специфічним, неоднозначним і надзвичайно складним предметом для залучення в освітянський процес, оскільки предметне поле і методика викладання екології характеризуються певною невизначеністю і знаходяться у стадії формування. У цьому процесі дається взнаки наскрізна хиба нашої освіти - абсолютний акцент на інформативність та ототожнення знання, розуміння і соціальної практики. Безумовно, означені питання важливі для екології, але вони переважно вивчалися в курсах біології, географії та ін. Їх можна кваліфікувати як підготовчий етап власне екологічної освіти, яка покликана формувати нове світобачення і новий спосіб життя людини, що включає в себе засади як раціонального природокористування, так і ефективної соціальної практики.„Екодіяльність як втілення світовідношення” доведено, що діяльність у галузі вивчення і охорони природи є складним структурним утворенням і важливо враховувати всі її компоненти. Стимулюючи екологічну освіту і самоосвіту, практична діяльність водночас є своєрідним трансформатором у процесі вироблення переконань у магістральному напрямку виховання свідомого і відповідального ставлення до природи, тобто високої екологічної свідомості. У цьому плані практична діяльність: живить її учасників безпосередніми знаннями про природне середовище, які „переплавляються” в переконання; дає можливість (на основі набутого соціально-екологічного досвіду) продумати і відчути знання, одержані з теоретичних джерел, і тим самим сприяє перетворенню цих знань у переконання; є „діловим критерієм”, своєрідним перевіряючим засобом для визначення рівня екологічної культури, бо про людину судять не за її думками і розмовами, а за її вчинками. Екологічне виховання у даному контексті визначається і як цілеспрямований процес формування в людини установки на оптимальну взаємодію з природою, яка визначить і екологічно правильну поведінку в оточуючому середовищі. „Екологічна діяльність - стрижневий елемент здобуття екологічної освіти і формування екологічних переконань” доведено, що реалізація установок пізнання сприяє збагаченню екологічними знаннями, які в процесі соціально-екологічної діяльності доходять до рівня вмінь і навичок, можуть стати реальною основою формування переконань, гарантією розумного ставлення людей до природи.Вона включає в себе

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ