Освіта як інституційний чинник інноваційного розвитку - Автореферат

Одне з провідних місць в системі економіки знань посідає освіта. Реалією ж вітчизняних перехідних процесів є недосконалість інституцій, що відповідають змішаній економіці ринкового типу і адекватно представляють норми і стереотипи поведінки в сферах регулювання розподілу доходів, зайнятості населення, соціального страхування, охорони здоровя, освіти. Проблемам формування людського капіталу та економіки освіти, передовсім визначенню основних напрямків розвитку освіти та методів оцінки її економічної ефективності, визначенню ролі держави в інституційних перетвореннях системи освіти, вивченню інституційного механізму трансформаційних перетворень економіки країни, визначенню напрямів інноваційного розвитку системи освіти присвячено значну кількість наукових праць відомих вітчизняних та зарубіжних вчених. Особисто автором в межах цієї теми підготовлено підрозділ 3.1 “Роль держави в макроекономічному регулюванні інституційних перетворень системи освіти”, в якому досліджено роль та місце держави у макроекономічному регулюванні інституційних перетворень системи освіти. проаналізувати методологічні підходи до оцінки економічної ефективності освіти на рівні індивідуального і суспільного людського капіталу та визначити економічну ефективність освіти на мікро-і макроекономічному рівнях;“Теоретико-методологічні основи аналізу системи освіти як чинника економічного розвитку” проаналізовано еволюцію теоретичних поглядів на роль освіти як одного з факторів економічного зростання та встановлено, що жодна наукова економічна школа, починаючи від меркантилізму до сучасних інституційних теорій, не обійшла увагою освітню сферу, розглядаючи її через різні парадигми. Переважає макроекономічний аналіз впливу освіти на продуктивність праці, національний дохід, економічне зростання з визначенням загальної економічної та соціальної ефективності освіти. Освіта як галузь економіки є складною та багаторівневою системою освітніх закладів, організацій та установ, що здійснюють, головним чином, освітню діяльність, спрямовану на задоволення різноманітних потреб населення в освітніх послугах і підготовку кваліфікованих працівників. Вона відіграє особливу роль в національній економіці, оскільки: по-перше, освіта - основна галузь, яка задовольняє запити населення в освітніх послугах та спеціалізується на відтворенні головної продуктивної сили суспільства - кваліфікованих працівників для всіх галузей матеріального і нематеріального виробництва, сфери послуг, по-друге, рівень освіти населення виступає одним з основних показників рівня життя населення країни, по-третє - ця галузь сама для себе готує професійних робітників - викладацькі кадри, по-четверте, праця в сфері освіти стала одним з наймасовіших видів людської діяльності. Розуміння інституційної парадигми освіти у забезпеченні інноваційного розвитку потребує передовсім аналізу освіти як інституції, визначення субєктів, обєктів та функцій інституції освіти.У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання - формування освіти як інституційного чинника інноваційного розвитку, що виявилося в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад функціонування системи освіти для досягнення сталого економічного зростання національної економіки. Шумпетера, теорій людського капіталу та ендогенного економічного зростання освіта набула провідного значення серед чинників сталого економічного зростання в сучасних інноваційних економіках. Освіта як чинник інноваційного розвитку у взаємозвязку з державою, наукою та бізнесом закладає основи національної інноваційної системи, формує людський капітал, інституційно закріплюючи інноваційні знання у навчальному процесі, надає потужний імпульс до розвитку та самовдосконалення всій економічній системі, що обумовлює безальтернативність вибору Україною інноваційного вектора; Освіта як інституція представляє собою стійку форму організації суспільного життя і спільної господарської діяльності, яка охоплює сукупність обєктів і субєктів (закладів і осіб), наділених владою і матеріальними засобами для реалізації певних норм та принципів, соціальних функцій і ролей, здійснення управління та соціального контролю, в процесі яких забезпечується навчання, виховання, розвиток і соціалізація особистості з наступним оволодінням нею професією, спеціальністю, кваліфікацією. Усвідомлення доленосної ролі освіти в розвитку сучасного суспільства стало основою для прийняття багатьма країнами світу стратегічних проектів і програм, в яких розроблені основні напрями розвитку національних систем освіти розглядаються як вирішальний фактор досягнення конкурентоспроможності країн у світовому просторі та забезпечення сталого економічного та соціального розвитку.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ