Форми боротьби українців за державне самовизначення під час господарювання на землях Литовського князівства, змова українських князів з Московськими. Активація визвольного руху під керівництвом Михайла Глинського. Відсіч турецько-татарським вторгненням.
Останні спроби аристократії відновити Українську державу Україна втратила державність, але прагнення народу до державного самовизначення не зникло. Переконавшись у нездатності Литви задовольнити вільнолюбні устремління українців і власні претензії, феодальна верхівка почала дедалі частіше звертати погляд на православну Московщину. Розглядаючи білоруські та українські землі як вотчину предків московського князя, Іван III заявив литовському князю Казимиру: «Наші міста, і волості, і землі, і води король за собою тримає». Тим самим на всю Європу була продемонстрована експансіоністська політика російського уряду. Брат останнього київського князя Михайло Олелькович мав намір скинути Казимира з престолу й оволодіти великокнязівським столом. В 1481 р. змову було викрито, керівників - Михайло Олельковича та Івана Гольшанського - схоплено й страчено в Києві, а Федір Бєльський втік до Москви, де був з пошаною прийнятий московським князем, його приклад наслідували й інші аристократи. Дії українських князів загострили й без того напружені відносини між Литвою і Російською державою. Після смерті Казимира у 1492 р. і обрання одного його сина Олександра великим князем литовським, а іншого - Яна Ольбрехта польським королем російські війська почали наступати на прикордонні смоленські й чернігово-сіверські землі. На початку XVI ст. повернувся в Литву й швидко став одним з найвпливовіших людей при дворі князя Олександра. Глинський у 1508 р. відїхав до своїх турівських володінь, встановив звязки з московським князем та кримським ханом і домовився з ними про спільну боротьбу проти Литви. Щоб підняти народ на повстання, прибічники князя поширювали чутки про неминуче покатоличення всіх православних і фізичне знищення непокірних. Фактично вся Київщина стала на бік Глинського. Акція Глинського не знайшла підтримки й на Волині. Надалі вона обстоювала вже лише власні інтереси в складі Литви й Польщі. З допомогою підкупів офіційних посадових осіб, шлюбів, успадкувань маєтків і офіційних наділів польська шляхта й магнати розширювали земельні володіння й займали щодалі більше посад на Під-ляшші, Волині й Поділлі. Литовські магнати виступали проти інкорпорації Литви, але були зацікавлені в унії з.
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
