Осьовий час та його роль у формуванні Західної і Східної цивілізацій. Держава Індія в другій половині І тис. до н.е. Господарський розвиток Китаю в осьовий час, його економічна думка. Особливості господарського розвитку Стародавнього Риму доби республіки.
Це був перехід від традицій патріархально-родового життя до існування в нових умовах, що ще тільки складаються. Активне формування основ державності, виникнення класів, майнове розшарування колись монолітних родових громад на багатих і бідних, ріст міст, розвиток ремесел, збільшувана різноманітність суспільних відносин, ускладнення способу життя і характеру спілкування - усе це розширювало звичні рамки існування і відкривало новий соціокультурний простір індивідуальної самореалізації. Разом із соціальною диференціацією і втратою загальних ціннісних систем зникає практичний і духовний грунт для солідарності, взаєморозуміння і взаємної відповідальності, відбувається атомізація соціальних цілісностей родових «Ми-суспільств»: вони розпадаються на безліч окремих індивідуумів-особистостей.Формування двох сучасних цивілізацій повязують із так званим «осьовим часом», який, на думку К. Саме в цей час, стверджує Ясперс, відбувається чимало незвичайного: на Сході і Заході зароджується філософія, виникають нові релігії та їх пророки, а людина усвідомлює своє буття і саму себе. Власне, осьовий час розглядається як перехідний період цивілізаційного процесу. Ці зрушення супроводжувалися певними, досить глобальними змінами в господарській та техніко-технологічній сферах, які найчастіше повязують із переходом до так званого залізного віку, поширенням досконаліших знарядь праці та модернізації виробничих процесів. Зазнає змін та певних трансформацій і соціальна структура суспільства, в якій поряд із традиційною державною владою - власністю та системою розподілу виникають відносини власності індивідуальної, як правило, у вигляді рухомості.Усі члени суспільства фактично перебували в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Єдиним власником основних засобів виробництва - землі й води, - була держава та її уособлення - східний деспот-цар. Особливості східної економіки породжували й своєрідну форму фінансово-економічних взаємин між власником базових засобів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосереджуються у царській скарбниці. Тобто доходи давньосхідної скарбниці можна визначити як «ренту-податок», інакше кажучи, одночасно і ренту (плату за землю), і податок (примусові вилучення у підданих держави на її користь), які можуть вилучатися як у грошовій формі, так і в натуральній, а також у вигляді праці. У містах-полісах крім повноправних громадян існували інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняттями, які греки вважали негідними громадянина.Представники кожної з верств отримували матеріальні блага суворо відповідно до рангу: розміри житла та якість його оздоблення, одяг, харчування, навіть умови поховання - все було різним, чітко регламентованим залежно від соціального стану. Надходження до державної скарбниці у вигляді результатів праці селян, ремісників і торговців перерозподілялися між представниками соціальних станів, що істотно гальмувало розвиток товарно-грошових відносин. Будучи засновником вчення про етику, Конфуцій висунув таку концепцію: вдосконалення окремої людини веде до вдосконалення суспільства, що, у свою чергу, веде до вдосконалення держави. Ці ідеї були спрямовані на посилення держави; дбаючи про її благо, Конфуцій закликав скоротити розміри податків, налагодити облік і контроль землеробських робіт, залучити трудове населення до виконання своїх обовязків. Він вважав, що освічений правитель, будучи «батьком народу», є здатним реально вплинути на рівномірний розподіл багатства суспільства; що у народу буде добробут тоді, коли господарювання буде вмілим, а праця стане однаково вигідною як за умов «великої спільноти» (селянської громади), так і приватного володіння спадкової аристократії та не спадкових рабовласників.Греція не була єдиним політичним цілим, кожне місто-поліс жило власним життям. Економічні звязки за умов панування натурального господарства були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх домашньому («ойкісному» - від давньогр. Саме право на землеволодіння визначало участь у державному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та заступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах крім повноправних громадян існували інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняттями, які греки вважали негідними громадянина. Така патріархальна родина була самодостатньою і не потребувала господарських звязків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господарства.Рим у цей час - місто (держава) подібно до грецьких полісів, підкоряючи інші держави, не включав їх до складу поліса. У Стародавньому Римі земля належала або знатним патриціанським сімям, або плебеям, але частина її була в
План
Зміст
Вступ
1. Осьовий час та його роль у формуванні Західної та Східної Цивілізацій
2. Загальна характеристика Східної та Західної цивілізацій в осьовий час
2.1 Держава Індії в другій половині І тис. до н. е. ”Артхашастра”
2.2. Господарський розвиток Китаю в осьовий час та його економічна думка
2.3 Господарський розвиток Давньої Греції в осьовий час. Реформи Солона
2.4 Особливості господарського розвитку Стародавнього Риму доби республіки. Закони ХІІ Таблиць
Висновки
Список використаної літератури
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
