Вплив національного фольклору на формування програмного жанру в українській фортепіанній творчості. Збагачення програмної тематики та музичних засобів виразності, інспіроване проникненням новітніх тенденцій та модерних ідей у творчість композиторів.
При низкой оригинальности работы "Особливості втілення принципу програмності в українській фортепіанній музиці", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Тема обраного дисертаційного дослідження може видатися у контексті сьогоднішніх проблем мистецтвознавчої науки не надто актуальною, а враховуючи суперечливе відношення до програмності протягом останнього сторіччя, - навіть дещо застарілою. Втім, проблема звязку слова та музики в інструментальних жанрах, в тому числі, у фортепіанному, значно цікавіша і багатогранніша, ніж видається на перший погляд. Однак, в процесі становлення і формування українського фортепіанного мистецтва викристалізувались його визначальні риси, в яких програмності належала далеко не другорядна роль. Поступово, із засвоєнням європейських піаністичних здобутків, із поетизацією жанрів та утвердженням ідеї синтезу мистецтв, привнесеними романтичним мистецтвом, інтерес до програмності зростає, розширюється її образно-тематичний потенціал (відображення емоційної палітри, змалювання оточуючого світу, відтворення образів супутніх мистецтв). Українські музикознавці розробляли питання генези програмності (С.Людкевич), її загальні положення (К.Майбурова), окреслювали суттєві та специфічні ознаки принципу програмності (А.Муха), розглядали функції програмності в музично-історичному процесі на світових зразках симфонічної та камерно-інструментальної творчості (Л.Кияновська).У першому розділі "Генеза програмності, кристалізація її засад в українській фортепіанній музиці через призму європейського музичного досвіду" - на основі аналізу наукової літератури подається характеристика історико-естетичних передумов втілення програмності, її теоретичних концепцій в західноєвропейській, російській та українській інструментальній музиці. З опорою на використані джерела виводиться ієрархія координації програмного і музичного рівнів у фортепіанних творах українських композиторів, починаючи від звукозображального чи звуконаслідувального, попри картинно-цілісний, що передбачає відображення одного обєкта в його багатоликості - аж до сюжетного, тобто, до відтворення логіки подій або ж загальної динаміки розгортання колізій першоджерела. Це викликано тим, що центральним жанром національної культури довший час була пісня, яка зі своїми стійкими метафорами, символами, конкретними персонажами і сюжетними поворотами міцно увійшла як елемент професійного художнього мислення в українське мистецтво. Серед представників камерного сентиментального напрямку згадуються, насамперед, П.Любович (попурі "Улюблені руські пісні"), Й.Витвицький (пісня без слів "Сльоза", варіації на українську популярну пісню "Чумак"), О.Лизогуб (варіаційні цикли на теми народних пісень "Не ходи, Грицю", "Ой у полі"), А.Єдлічка (фантазія "Спогад про Полтаву"), М.Завадський ("Спогад про Київ", "Українські танці ельфів"), В.Заремба ("Прощання з Україною"). Композитор часто намагався пояснити зміст своїх творів через попередні програмні алюзії та символи, викладені чисто в романтичному дусі, хоч не раз звертався і до улюблених романтиками жанрів інструментальних мініатюр, не вдаючись до додаткової конкретизації змісту.Зокрема, великого поширення у програмній фортепіанній творчості українських композиторів набувають картинні цикли, повязані з образами природи (сюїти Д.Задора, В.Гомоляки, А.Кос-Анатольського, Г.Жуковського), відображенням картин міста (М.Сильванський, Ю.Іщенко), інспіровані зразками класичного малярства (І.Шамо), а також цикли сюжетного типу, засновані на літературних джерелах (М.Сильванський, Ф.Надененко, В.Варицький). Композитор трактує картинну програмність в романтичному ключі: використання ефектних колористично-фактурних прийомів вказує на призначення музики для широкої демократичної аудиторії. У шістдесятих роках, в умовах зміни художніх орієнтирів українська композиторська школа представляє нове покоління митців (Мирослав Скорик, Євген Станкович, Леся Дичко, Валентин Сильвестров, Леонід Грабовський, Віталій Годзяцький, Валентин Бібік та інші), що сформувались на сучасних естетичних потребах та ідеалах. Оригінальний підхід до програмного задуму показує Леся Дичко в "Українських писанках". Окреме місце в еволюції фортепіанних альбомів для дітей посідають цикли Валентина Сильвестрова - "Дитяча музика №1" і "Дитяча музика №2", написані на початку 70-х років.
План
2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
