Особливості врегулювання етнополітичного конфлікту - Автореферат

Аналіз умов та причин виникнення конфліктів у національній сфері показує, що домінуючий вплив на процес їх розвитку спричиняє політичний фактор. Все це породжує ситуацію, коли конфлікти збігаються: політичний конфлікт, повязаний з боротьбою за владу, надає поживу для розвитку національно-етнічних конфліктів, і навпаки, національно-етнічні конфлікти виявляються засобом боротьби за владу. Акцент на дослідженні етнополітичної специфіки конфліктних ситуацій дозволяє виявити чинники, які визначають динаміку розвитку держав, а вивчення витоків, генезису та специфіки протікання етнополітичних конфліктів дає можливість відшукати найбільш оптимальні способи та методи врегулювання. В цьому розрізі на увагу заслуговують по-перше, наукові доробки таких дослідників як Т.Парсонс, Р.Мертон та їх послідовників, які тлумачили конфлікт як соціальну аномалію, відхилення від нормального розвитку суспільства; по-друге, їх наукових опонентів, передусім, Г.Зіммеля, Р.Дарендорфа, Л.Козера та інших, які виходять із визначення конфлікту як неминучого і навіть позитивного явища. У своїх працях та статтях дослідник торкається всіх проблем етноконфліктології: співвідношення етнополітичного та етнічного конфлікту, типологізації, етнічних протиріч та конфліктів в Україні за період її незалежного існування та багатьох інших аспектів цієї проблеми.Перший розділ - «Теоретичні засади дослідження етнополітичних конфліктів» - складається з трьох підрозділів і стосується аналізу етнополітичного конфлікту як суспільно-політичного явища, його структури та типології. Дослідник вважає, що етнополітичний конфлікт є видом етнічного конфлікту, який, поєднуючи низку характеристик різних, інших, етнічних зіткнень, все ж за своїм змістовним навантаженням є ширшим, аніж етнічний конфлікт. Адже остання є важливим засобом теоретичного аналізу етнополітичного конфлікту, її зміст полягає у тому, що, здійснюючи всебічний аналіз етнополітичного конфлікту, вона дає можливість виокремити обєктивно властиві йому ознаки та риси, глибоко пізнати специфіку конфлікту. Функціональний аспект етнополітичних конфліктів передбачає врахування декількох моментів, і, перш за все, визначення функціональної ролі етнополітичних конфліктів у соціально-політичному житті суспільства. Конструктивна функція етнополітичного конфлікту конкретизується тим, що етнополітичний конфлікт є джерелом розвитку.У дисертаційному досліджені наведене теоретичне узагальнення і вирішення на новому рівні проблеми, що виявляється у розкритті сутності етнополітичних конфліктів, особливостей їх врегулювання. Показано важливість і необхідність дослідження проблеми політичного врегулювання етнополітичних конфліктів в Україні. В процесі роботи над темою підтвердилися багато припущень з питань, повязаних з характером і специфічними особливостями розвитку цих конфліктів, станом їх політичного врегулювання на даний момент, а також можливостями підвищення ефективності цього процесу за рахунок використання методологічних принципів системності і превентивності. Зрушення у науковому мисленні, тобто в описі й тлумаченні соціально-політичних явищ, до яких належить етнополітичний конфлікт, актуалізує достатньо нову проблему інституалізації етнополітичних конфліктів, зосередження уваги навколо досліджень альтернативних технологій врегулювання етнополітичних конфліктів, дозволяє «зняти» з етнополітичного конфлікту його оцінку як винятково негативного явища, тим самим спрямувавши дослідницькі зусилля на виявлення та обґрунтування позитивної ролі етнополітичних конфліктів у житті суспільства. Аналіз конкретних проявів конфліктної поведінки в сфері етнополітичних стосунків у суспільствах з різним рівнем розвитку, узагальнення щодо особливостей конфліктних ситуацій дозволяють стверджувати, що для суспільств з високим рівнем розвитку властиві конфліктогенні чинники етнополітичних конфліктів цивілізаційно-культурного характеру.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У дисертаційному досліджені наведене теоретичне узагальнення і вирішення на новому рівні проблеми, що виявляється у розкритті сутності етнополітичних конфліктів, особливостей їх врегулювання. Показано важливість і необхідність дослідження проблеми політичного врегулювання етнополітичних конфліктів в Україні. В процесі роботи над темою підтвердилися багато припущень з питань, повязаних з характером і специфічними особливостями розвитку цих конфліктів, станом їх політичного врегулювання на даний момент, а також можливостями підвищення ефективності цього процесу за рахунок використання методологічних принципів системності і превентивності. В процесі політологічного аналізу проблем вирішення етнополітичних конфліктів дисертант дійшов ряду наступних висновків.

Здійснено аналіз основних теоретико-методологічних підходів щодо розуміння поняття та сутності етнополітичного конфлікту. Етнополітичні конфлікти є різновидом конфліктів соціальних та політичних. У їх основі лежить неприйняття домінування (реальне або уявне) однієї національної спільності над іншою. Це стосується влади, доступу до ресурсів, до культурних цінностей і так далі. При цьому джерелом етнополітичних конфліктів виступає весь комплекс соціально-економічних, політичних суперечностей. Проте на рівні буденної свідомості вони часто приймають «етнічну» інтерпретацію, тим самим зводяться до проблем взаємин етнічних спільностей. В умовах розпаду багатонаціональних держав у центрі етнополітичних конфліктів виступають, як правило, проблеми влади. Тому характер і динаміка етнополітичних конфліктів набувають яскраво вираженої політичної спрямованості, через що майже кожен конфлікт на території пострадянського простору можна назвати прихованим політичним конфліктом. У основі їх походження лежить стан потенційної конфліктності, що накопичився в суспільстві на той час, а також боротьба за владу між новою і старою політичною елітою.

Оцінюючи феномен етнополітичних конфліктів, необхідно подолати тенденцію розгляду даного феномену виключно в межах концепцій етнічного або політичного конфліктів, яка домінує у науковій літературі. Це дозволить поглибити дослідження низки фундаментальних питань, повязаних з визначенням специфіки феномену етнополітичних конфліктів, виявленням детермінант, стимулюючих перехід конфліктної ситуації у конфлікт, пошуком показників гостроти, тривалості, наслідків конфліктної поведінки, які мають місце в етнополітичній сфері суспільства. Зрушення у науковому мисленні, тобто в описі й тлумаченні соціально-політичних явищ, до яких належить етнополітичний конфлікт, актуалізує достатньо нову проблему інституалізації етнополітичних конфліктів, зосередження уваги навколо досліджень альтернативних технологій врегулювання етнополітичних конфліктів, дозволяє «зняти» з етнополітичного конфлікту його оцінку як винятково негативного явища, тим самим спрямувавши дослідницькі зусилля на виявлення та обґрунтування позитивної ролі етнополітичних конфліктів у житті суспільства.

Обєктивне розуміння сутності етнополітичних конфліктів, їх ролі та значення в загальному процесі розвитку суспільства неможливе без знання про конфліктогенні чинники такого роду конфліктів. Аналіз конкретних проявів конфліктної поведінки в сфері етнополітичних стосунків у суспільствах з різним рівнем розвитку, узагальнення щодо особливостей конфліктних ситуацій дозволяють стверджувати, що для суспільств з високим рівнем розвитку властиві конфліктогенні чинники етнополітичних конфліктів цивілізаційно-культурного характеру. Натомість, у суспільствах, які переживають трансформаційні перетворення, домінуючими є конфліктогенні чинники соціально-економічного плану. Також даний аналіз дав змогу виявити певний парадокс, повязаний із сучасною практикою толерантності. Встановлено, що тенденція до надмірної абсолютизації позитивної ролі толерантності, яка домінує у високорозвинених суспільствах, провокує дестабілізацію ситуації у етнополітичній сфері. Разом з тим, дотримання принципу толерантності у трансформаційних суспільствах сприяє відносній стабільності етнополітичної ситуації. Процес врегулювання етнополітичних конфліктів багато в чому залежить від типу і характеру конфліктних відносин. Одні конфлікти вдається врегулювати за допомогою мирних (компромісних) способів. Інші переходять у фазу озброєного протистояння, тому для їх врегулювання застосовуються як мирні, так і силові методи. Третій тип конфліктів, що перейшов у стан громадянської війни, вимагає тільки силового втручання.

Аналізуючи динаміку мінливості соціально-політичних реалій, факторів та детермінант, що викликають конфліктні ситуації, які постійно виникають в житті суспільства, а також функції конфліктів на макросоціальному, міжгруповому та внутрішньогруповому рівнях, приходимо до висновку, що в сучасних умовах конфлікт набуває якості особливого, можливо єдиного, способу організації сучасного суспільства. Відповідно до цього змінюється й ставлення до окремих видів конфліктів, в тому числі й до етнополітичного конфлікту. Останній сприймається як природна форма стосунків та взаємодій у етнополітичній сфері, яка за певних умов викликає не лише деструктивні, але й конструктивні наслідки для соціальної системи. Інакше кажучи, ефективне врегулювання етнополітичних конфліктів уможливлює виконання ними позитивної ролі, зокрема сприяючи інтеграції та стабілізації етнонаціональних груп, інститутів, стимулюючи прогрес, вдосконалення етнополітичних відносин, тим самим виступаючи чинником стабільності розвитку соціальної системи в цілому.

Показано специфіку етнополітичних конфліктів на пострадянському просторі. Практика вирішення етнополітичних конфліктів показує відсутність єдиної стратегії і тактики вирішення міжнаціональних проблем на території пострадянського простору, що привело до неузгодженості в діяльності керівництва різних країн СНД з їх вирішення. Все це свідчить про необхідність координації політики по врегулюванню конфліктів на рівні держав, а також підвищення ефективності всього цього процесу за рахунок нових підходів і принципів. Однією з основних умов підвищення ефективності врегулювання етнополітичних конфліктів повинен бути системний підхід до цього процесу. Систематизація процесу врегулювання конфліктів полягає в комплексній оцінці рівня етнополітичної обстановки в різних регіонах; у комплексному характері дії на конфлікти методами економічної, соціальної і національної політики; у створенні багаторівневої структури різних інститутів і організацій для координації зусиль по запобіганню і врегулюванню міжнаціональних конфліктів як у масштабах СНД, так і окремих держав; у виробленні певної системи заходів (методів і механізмів) поетапного вирішення конфліктів залежно від стадії їхнього розвитку; у комплексному ухваленні рішень по врегулюванню конфлікту, що припускає використання «стратегічних», «оперативних» і «тактичних» рішень. Основним напрямом оптимізації конфліктних відносин повинен стати пошук основ згоди, без якої не досягти повного вирішення міжнаціональних протиріч у суспільстві. В умовах перехідного періоду, який переживають всі колишні республіки СРСР, основними шляхами для створення основ згоди і конструктивної співпраці можуть бути оволодіння мистецтвом оптимального ведення конфлікту з використанням методів «консенсусної» політики, поетапне зниження напруженості в конфліктних відносинах за рахунок механізмів інституалізації, легітимізації, структурування конфліктуючих груп і подальшої редукції конфлікту. У основі реалізації «консенсусної» політики повинні лежати принцип опори на конструктивні сили, а також пошук загальних інтересів, які дозволяють робити ставку на обєднання конфліктуючих сторін. Формування елементів «консенсусної» політики і пошук шляхів досягнення згоди в міжнаціональних відносинах абсолютно не означає відсутність розбіжностей і суперечностей між субєктами цих відносин. Такий підхід лише дозволяє вийти за рамки стереотипів, що склалися, і змінити парадигму мислення в цьому питанні.

6. Зясовано особливості процесу врегулювання етнополітичних конфліктів в Україні. Великою мірою успіх у забезпеченні стабільності етнополітичної ситуації в Україні залежить від запобігання, врегулювання, прогнозування етнополітичних конфліктів. А це, безумовно, потребує глибокого всебічного знання про причини та чинники, що здатні спровокувати такого роду конфлікти. В сучасних умовах, відповідно до того, що етнополітичні конфлікти мають домінуючий, визначальний характер, проблема забезпечення стабільного розвитку суспільства набуває тенденцій прямої залежності від процесу врегулювання етнополітичних конфліктів. За вісімнадцять років незалежності українська влада виробила певні методи врегулювання етнополітичних конфліктів: метод «уникнення конфлікту», метод «рефлексивної політики», методи «ситуативної рефлексії» та «ситуативних поступок».

1. Єрмаков П. П. Етнополітичний конфлікт: сутність та проблеми визначення / П. П. Єрмаков // Політологічний вісник. - 2005. - №20. - С. 281.-288.

Єрмаков П, П. Соціальна напруга як конфліктогений чинник етнополітичних конфліктів / П. П. Єрмаков // Політологічний вісник. - 2006. - №22. -С. 203-210.

Єрмаков П. П. Етнополітичний конфлікт в Україні: можливість та реальність / П. П. Єрмаков // Політологічний вісник. - 2007. - №25. - С. 218-225.

Єрмаков П. П. Етнічність як носій політичного ризику / П. П. Єрмаков // Нова парадигма. - 2007. - №63. - С. 114-120.

Єрмаков П. Етнополітичний конфлікт: специфіка його прояву та розвязання у тоталітарних та демократичних суспільствах / П. Єрмаков // Політичний менеджмент. - 2007. №1 (20).-С. 100-107.

Єрмаков П. Соціальне партнерство як спосіб врегулювання етнополітичних конфліктів / П. Єрмаков // Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть. Матеріали III Міжнародної науково-теоретичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, 15 квітня 2005 р. - Тернопіль: Стародубець, 2005. -С. 156-158.

Єрмаков П. П. Проблеми міжетнічної толерантності в умовах глобалізації. / П. П. Єрмаков // Дні науки філософського факультету. Міжнародна наукова конференція, Матеріали доповідей та виступів. Частина V. 18-19 квітня 2007 p., Київ. - К. : ВПЦ Київський ун-т, 2007. - С. 43-45.