Основні іманентні типи творчості. Імпресіонізм як суб"єктивно-ідеальне мистецтво: особливості розвитку. Верлен - яскравий представник напрямку, аналіз поезій. Ознаки імпресіоністичного образу: розмитість, ефект музичного слова, абстрагування конкретного.
Коло митців, які привертають увагу дослідників, вже більш-менш визначено, хоча остаточної ясності тут досі не досягнуто. Оскільки в різних національних літературах розквіт імпресіонізму припадає на різний час, то з цим повязано і більша чи менша інтенсивність його взаємодії з іншими стильовими системами, скажімо, натуралізмом, неоромантизмом, символізмом. Основоположниками нового напрямку у європейській літературі перш за все називають братів Е. та Ж. де Гонкурів, чия зріла творчість 60-их років засвідчила утвердження нової, "артистичної" манери письма. Перші серйозні спроби осмислення імпресіонізму були повязані з досвідом французьких художників-імпресіоністів. Причому в пору цілковитого неприйняття й осміяння нової школи дати теоретичне обґрунтування намагалися і самі митці, як О.Сама ця суперечність підказує, що імпресіонізм навряд чи “вписується” цілком у жодний із зазначених типів творчості, підштовхує шукати інших шляхів вирішення проблеми. Краще характеризувати характер імпресіонізму як субєктивно-сенсуалістичного мистецтва, а не “підтягати” його або до мімесісу або до субєктивно-ідеалістичного типу мистецтва. Добре відомо, що імпресіоністи, заперечуючи позитивізм та матеріалізм, покладалися на власне враження - імпресію від реальності. Реалізм орієнтується на імітацію обєктивної реальності, романтизм - на вираження ідеалу, що різко протистоїть дійсності, але й обумовлює космос, імпресіонізм прагне відтворити субєктивне враження від довкілля. Звичайно, мистецтво за своєю природою народжує субєктивний образ реальності, створений за законами краси (ідеалу).Вже згадувалося, що сенсуально-субєктивний тип творчості виявляється у переломні часи. Драматичні події франко-прусської війни 1870-1871рр і трагічна поразка Паризької комуни змінили обличчя країни. Франція часів Третьої республіки - це “століття акцій, рент і облігацій”, країна фінансової аристократії, що швидко збагачувалася за рахунок сумнівних фінансових операцій. Модними стали концепції Артура Шопенгауера (1788-1860), Фрідріха Ніцше (1844-1900), Едмунда Гуссерля (1859-1938), Анрі Бергсона (1859-1941) та Бенедетто Кроче (1866-1952), емпіріокритизм австрійського фізика і філософа Ернста Маха(1838-1916), а також психоаналіз Зігмунда Фрейда(1856-1939). Природа мала бути не обєктом інтерпретації, за якої художник зображує те, що він знає про предмет, а джерелом безпосереднього почуття - переплетіння відтінків, вібрації світла, трепету життя, де ні на мить ніщо не залишається нерухомим.Він займає найбільше місце у вокальній ліриці композитора, для котрого Верлен передусім - ліричний поет, у віршах якого тонко поєднуються нюанси значення слів, музичні співзвуччя, відтінки кольорів. Для того щоб стати “наївним”, “щирим” в поезії Верлен відійшов від “епічної і героїчної традиції, залишив історичні сюжети, александрійський вірш заради незвіданих ритмів, що зароджують фантазію, заради вільної версифікації, заради “нюансів”. В “Поетичному мистецтві” він сформував програму імпресіонізму: “музика найперше”, “хай нюансу, неоцінний дар, понад кольором панує строгим ”, “красномовству шию поламай”. Але Верлен ніколи не ілюструє до догм якоїсь певної художньої школи, він без особливих утруднень переливався у форми сусідніх методів, й це виявляло особливості субєктивно-сенсуалістичного типу мистецтва, закріплюючи то своє обєктивне начало, то розвиваючи субєктивне. Вірші звучать, переливаючись, і дзюркочучи, розмиваючи смислові звязки між словами, примушуючи їх зливатися в одну музичну стихію.Найповніше виявився імпресіонізм у французькому живописі. Імпресіонізм склався у Франції в 60-х pp. Спираючись на досягнення реалістичного демократичного мистецтва, імпресіоністи продовжували боротьбу проти ідеалістичного, рутинного, епігонського академізму й салонного мистецтва, виступали за відтворення краси навколишнього світу, повсякденного життя. Однак імпресіонізм втратив властиві попередньому етапу реалізму узагальненість імпресіонізму соціальну загостреність, інтерес до драматизму історичної дійсності, складного духовного світу людини. В літературі імпресіонізм виявився по-різному: в творчості таких письменників, як брати Е. і Ж.
План
План
Вступ
1. Особливості визначення імпресіонізму, його особливості в літературі
2. Особливості розвитку імпресіонізму в літературі
3. Верлен - яскравий представник імпресіонізму в літературі
Висновок
Список використаної літератури
Вывод
Імпресіонізм (франц. Impressionisme від impression - враження) - напрям у мистецтві останньої третини 19 початку 20 ст. Найповніше виявився імпресіонізм у французькому живописі. Мав поширення також у скульптурі, літературі, музиці, театрі. Імпресіонізм склався у Франції в 60-х pp. 19 ст., досяг розквіту в 70-80-х pp. і незабаром розпався як цілісна система.
Спираючись на досягнення реалістичного демократичного мистецтва, імпресіоністи продовжували боротьбу проти ідеалістичного, рутинного, епігонського академізму й салонного мистецтва, виступали за відтворення краси навколишнього світу, повсякденного життя. Вони вважали, що митець повинен зображувати навколишнє так, як він його споглядає і відчуває. Звідси - розширення мотивів у мистецтві імпресіоністів, пошуки нових художніх засобів, найповніша передача зорових вражень.
Однак імпресіонізм втратив властиві попередньому етапу реалізму узагальненість імпресіонізму соціальну загостреність, інтерес до драматизму історичної дійсності, складного духовного світу людини. Тільки пізніше в імпресіонізмі виникли більш складні образи.
В літературі імпресіонізм виявився по-різному: в творчості таких письменників, як брати Е. і Ж. Гонкур у Франції, П. Альтенберг і А. Шніцлер у Австрії, він зближався з натуралізмом. У А. Гольца та Г. Гауптмана в Німеччині, О.Уайльда в Англії імпресіонізм переплітався з символізмом. Така нечіткість в літературі не дає змоги говорити про нього як про оформлений творчий напрям.
Основну увагу імпресіоністи приділяли відтворенню змін у настрої, фіксуванню хвилинних вражень, не завжди вникаючи в суть явищ і їхню соціальну зумовленість. Крайні вияви імпресіонізму призводили до руйнування художнього образу, на що вказували Г. Плеханов, І. Франко. Окремі елементи поетики імпресіонізму використовували на реалістичній основі Гі де Мопассан у французькій літературі, А. Чехов - у російській, М. Коцюбинський і О.Кобилянська - в українській.
Список литературы
1. Літературна енциклопедія. - К., 1999.
2. Мистецтво сучасності та минулого. - К., 2001.
3. Українська та зарубіжна культура. - К., 2000.
Размещено на .ru
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы