Особливості вивчення простого речення в початковій школі - Дипломная работа

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА Кафедра рідної мови і методики її викладання ДИПЛОМНА РОБОТА “Особливості вивчення простого речення в початковій школі” Виконала студентка 3 курсу факультету підготовки вчителів початкових класів Гривас Алла Володимирівна Науковий керівник кандидат філологічних наук, доцент Гузар Олена Володимирівна Тернопіль - 2009 Анотація У роботі теоретично обґрунтовано і експериментально перевірено методику поступального формування поняття простого речення в учнів початкових класів на уроках рідної мови, проаналізовано основні труднощі в навчальному процесі й визначено шляхи їх розвязання. У першому розглядається та конкретизується визначення простого речення як основної синтаксичної одиниці та інших основних синтаксичних понять, які сприяють наступності і перспективності у формуванні поняття простого речення в учнів початкових класів. Ключові слова: речення, словосполучення, синтаксичний звязок, семантико-синтаксичні відношення, наступність, перспективність. Речення як основна одиниця синтаксису 1.1 Поняття простого речення в сучасній українській мові 1.2 Теоретико-практичні основи формування поняття про просте речення на уроках рідної мови Розділ 2. Експериментальне дослідження наступності і перспективності у формуванні поняття простого речення на уроках рідної мови 2.1 Зміст роботи по формуванню поняття простого речення 2.2 Перевірка ефективності запропонованої системи вправ Висновки Список використаної літератури Вступ Навчання рідної мови в початковій школі спирається на такі загальнодидактичні принципи, як науковість, тлумачення мовних фактів, перспективність і наступність навчання, доступність і наочність викладу мовних явищ, усвідомленість засвоюваних учнями знань, звязок навчання з життям, активною мовленнєвою практикою учнів. З принципом перспективності тісно повязаний принцип науковості, метою якого також є подолання існуючих розбіжностей між шкільними навчальними програмами з мови і сучасною лінгвістичною наукою. В курсі української мови для початкових класів передбачено взаємодію двох складних частин - мовленнєвого розвитку школярів і їхньої мовної освіти. “Основний методичний принцип, за яким визначається нині співвідношення цих частин, полягає в тому, що мовні знання (теоретичні відомості) на початковому етапі навчання мови -...важливий засіб навчання дітей мислити. Таким чином, синтаксис посідає центральне місце у шкільному курсі української мови, оскільки опанування таких понять, як словосполучення, речення, звязок слів у реченні є важливою передумовою розвитку мовлення. Отже, вивчення елементів синтаксису в початкових класах набуває особливого значення, бо саме цей етап навчання рідної мови є тією основою знань, умінь і навичок, без яких неможливе подальше їх вивчення. Саме воно, як зазначав В.Мельничайко, безпосередньо співвідноситься з процесом мислення і з процесом комунікації: одиниці інших рівнів мовної системи беруть участь у формуванні думки в її комунікативному вираженні тільки через синтаксис. С. Дорошенко стверджував, що завдання початкового навчання полягає в тому, щоб навчити учнів правильно використовувати лексичне багатство мови, виробити чуття мови, яке проявляється насамперед в умінні сполучати слова, підготувати школярів до засвоєння теоретичних засобів про основні елементи синтаксу в середніх класах. Він, безсумнівно, мав рацію, оскільки недостатня увага вчителя на уроках формування знань про речення та інші синтаксичні поняття досить часто спричиняє масу грубих помилок як у письмових роботах учнів, так і в їхньому повсякденному мовленні. Залежно від того, який з цих чинників береться за основу, різноманітні варіанти опису речення можна звести до трьох основних підходів: структурного, логічного, семантичного. При такому варіанті опису речення розглядається як мовна одиниця певної конструкції безвідносно до явищ навколишньої дійсності, що є значеннєвою основою речення (денотата). Головною ланкою синтаксису є просте речення, решта ж одиниць виділяється у межах простого речення (члени речення, словосполучення) або утворюються їх поєднання (складне речення, складне синтаксичне ціле, текст). Зовнішньою граматичною формою вираження предикації є відношення між підметом, який вказує на предмет думки (співвідноситься з субєктом), і присудком, який виражає ознаку субєкта (співвідноситься з предикатом). Отже, категорія модальності і часу є основними носіями предикативності і виражається насамперед за допомогою дієслівних форм та інтонацій. Інтонація оформляє закінченість речення і членування його на синтаксичні одиниці, служить засобом усного відмежування речень одне від одного, утворення різних видів речень за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні), а також речення, що виражають почуття, волевиявлення (вигукові, окличні). Наприклад, прикметники, порядкові числівники, дієприкметники узгоджуються в роді, числі і відмінку з іменниками. Просте речення має один граматич