Особливості весільного обряду рівнинної зони Буковини (Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинське Поділля). Традиції укладення шлюбу Буковинського Передгір’я. Різнобарвність та колоритність обряду весілля Гірсько-Карпатського регіону Буковини.
Зміст Вступ Розділ І. Особливості весільного обряду рівнинної зони Буковини (Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинське Поділля) Розділ ІІ. Традиції укладення шлюбу Буковинського Передгір’я (Прутсько-Серетське межиріччя) Розділ ІІІ. Різнобарвність та колоритність обряду весілля Гірсько-Карпатського регіону Буковини (Буковинська Гуцульщина) Висновки Список використаних джерел та літератури Додатки Вступ Буковинська весільна обрядовість - особливо розвинутий і багатий місцевими варіантами підрозділ української сімейної обрядовості. Утворення сім’ї символічно стверджується укладанням шлюбу, який в Буковинському краї має порівняно з іншими видами духовної культури чи не найбільше різновидів, причому відмінності в обрядових діях існують не лише в різних районах, а й у межах однієї місцевості. Традиційний весільний обряд у всіх місцевостях Буковини був насичений символікою і магічними діями, спрямованими на забезпечення щасливого життя, плідності та господарських успіхів молодого подружжя, а також позначений урочистою піднесеністю і високою емоційністю, якої йому надавав спів весільних обрядових пісень. Вивчення традицій укладання шлюбу має дуже важливе значення і значною мірою допомагає з’ясувати питання, пов’язані з народними звичаями, побутом, віруваннями, жанровою специфікою усної народної творчості. Темою даної роботи є дослідження територіальних варіантів весільної обрядовості Буковини. Хронологічні рамки дослідження охоплюють кінець ХІХ - ХХ ст. вибір такого діапазону хронологічних меж пояснюється тим, що на середину ХІХ ст. в українців Буковини склався багатющий весільний обрядовий комплекс, який практично без змін проіснував до середини ХХ ст. Систематичні записи й дослідження весільної обрядовості в Україні почалися в ХІХ ст., хоча перші згадки про весільні звичаї слов’янських племен дійшли до нас ще з часів Київської Русі. Тут згадується про відзначення одруження великим урочистим прийомом численних гостей, де пили багато різних напоїв і співали пісень. Вивчення історичних пам’яток дає підстави висловити припущення, що на Русі весільна обрядовість за окремими своїми традиціями і обрядами була близькою до весільних обрядів, що виконувалися у ХІХ - ХХ ст. Автор не наводить жодної весільної пісні, що значно зменшує вартість опису. Незаперечно цінним є його опис буковинського весілля в селі Берегомет на Пруті. Найповнішим зібранням описів українського народного весілля, зробленим протягом останніх століть на всій території України є двотомник «Весілля». Систематизований весільний фольклор по регіонах показує, що одні й ті ж весільні пісні можуть використовуватися в різні моменти обряду. У колективному історико-етнографічному дослідженні „Гуцульщина“ описана весільна звичаєвість гуцулів, зібрано цінний джерельний матеріал про обряди, які на сьогодні є вже призабутими. Багато статтей про буковинську весільну обрядовість міститься на сторінках Буковинського історико-етнографічного вісника та у кафедральному збірнику ЧНУ „Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології“. Слід відзначити також статті Хабулі А., Масана О. «Весільна обрядовість села Колінківці на Хотинщині», Балахтар М. Традиційному весільному обряду рівнинної зони Буковини передувало знайомство молоді на вечорницях, вулицях, танцях, храмових святах, а також у церкві. Познайомившись, хлопець, якому сподобалась дівчина, приходив до неї сам, стукав у вікно, дівчина виходила до нього, якщо хотіла, і вони розмовляли. Коли питання про шлюб між молодими людьми було вирішено, наречений звертався до своїх батьків з проханням послати старостів до батьків нареченої. Молодий заздалегідь домовляється з батьками нареченої про дату сватання. Ввечері, призначеного дня, старости, взявши з собою пляшку горілки і хліб, вирушали до хати нареченої. Зайшовши до хати, молодий залишається у кутку, а старости ведуть розмову з батьками нареченої. Батьки дівчини не зразу погоджувались, а говорили приблизно так: «Вона в нас ще не виросла, ще не дівувала, не вміє шити та прясти, худоби (приданого) не придбала, рушників, подушок немає, бо ми її не готували на видання». Старости кланялись і казали: «Спасибі батькові і матері, що своє дитя рано будили і тобі дівчино, що гарні рушники придбала». Заставнівщині свататись до дівчини з старостами йде молодий з татом, мамою, сестрами і братами. Дівчина в цей час повинна була стояти біля печі і колупати її пальцем. Якщо батьки нареченої і вона сама погоджуються на весілля, то всі сідають за стіл. Після частування молода перев’язує старостів рушниками, а мамі нареченого дарує гарну квітчасту хустку, промовляючи: «Просили тато, мама і я, щоб ви взяли цей дар». На сватанні обговорюються питання, пов’язані з весіллям і майбутнім молодої пари: де вони будуть жити, яке придане вони отримують від своїх батьків, коли відбудеться весілля, кількість гостей. За тиждень до весілля починалась церемонія запрошення гостей на весілля, яка включала урочисте випровадження дочки (сина) на село у супроводі дружок (бояр), власн
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
