Актуальні напрями вітчизняних наукових досліджень щодо вокального виконавства. Аналіз дисертаційних досліджень останніх десятиліть у даній сфері. Необхідність вивчення естрадного співу як актуального напряму сучасних виконавсько-творчих пошуків.
При низкой оригинальности работы "Особливості вітчизняного наукового інтересу до вокального виконавства", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Поняття музичного виконавства, як відомо, включає в себе широкий спектр підкатегорій, які, власне, і формують його розгалужену структуру, зокрема: інструментальне виконавство на різних музичних інструментах - сольно чи в складі ансамблю; вокальне мистецтво (спів), представлене сольним, ансамблевим та хоровим виконанням, "а капело" або у музичному супроводі; вокально-інструментальне виконавство, а також різні види, стилі, форми і жанри тощо. "…музичне виконавство - єдиний засіб, за допомогою якого музика матеріалізується в обєктивній (звуковій) реальності, виявляється в усій своїй видовій, стилістичній і жанровій різноманітності, стає обєктом сприймання і почуттєво-емоційного переживання і виконує притаманні їй соціальні функції (…) їй належить особливе місце у становленні й розвитку музичної культури, у функціонуванні музики в суспільстві як художнього явища" [4, 3], - зазначає українська дослідниця Н. Жайворонок. Власне, все зазначене вище і актуалізує наше дослідження, мета якого - відшукати і проаналізувати вітчизняну джерельну базу за темою дослідження, представлену дисертаційними роботами, з акцентуацією уваги на вивченні українськими дослідниками вокально-пісенного виконавства, а також докласти зусиль з ціллю окреслити перспективи подальших наукових пошуків у даному напрямі. Жайворонок "Музичне виконавство як феномен музичної культури" (2006 р.) [4], в якому автор не лише розкриває сутність, соціальну та культуротворчу природу музичного виконавства, основні напрями та тенденції його розвитку тощо, а й досліджує ступінь наукового пояснення даного феномена в межах і вітчизняної, і зарубіжної наукової рефлексії. Гребенюк відносить : особливу мову, що має свої закономірності існування й розвитку; особливий спосіб узагальнення (загальний інтерпретаторський план вокального твору будується через індивідуально-особистісне відчуття співака); використання "вокально-художньої уяви", спочатку у формуванні вокально-технічних навичок, а згодом і у вокально-виконавських; якісне визначення форми твору в усіх проявах (це стосується і якості музичної форми, і якості подачі твору - концерту-лекції, спектаклю чи сольної програми) [2, 11].
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
