Особливості управління якістю та продуктивністю праці як засобами забезпечення конкурентоспроможності на мікро- та макрорівнях - Дипломная работа

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ТА ЯКОСТІ ПРАЦІ 1.1 Поняття продуктивності праці 1.2 Поняття якості праці та механізм управління нею 1.3 Програми та методи управління продуктивністю та якістю праці РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ЧИННИКІВЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІНАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ 2.1 Визначення чинників управління продуктивністю праці 2.2 Державне регулювання управління продуктивністю та якістю праці 2.3 Оцінка продуктивності праці національної економіки РОЗДІЛ 3. ОХОРОНА ПРАЦІ 4.1 Аналіз потенційно шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що впливають на працівників офісу 4.2 Розробка заходів щодо зменшення впливу небезпечних шкідливих факторів на робочому місці ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ВСТУП Продуктивність праці є одним з найважливіших індикаторів діяльності будь-якої економічної системи незалежно від її розміру і функцій. Вона виступає основним критерієм ефективності економіки і вирішальною умовок підвищення життєвого рівня населення. Державна програма розвитку промисловості на 2003-20] 1 роки, як; знаходиться на завершальному етапі, передбачала прискорення розвитку промисловості шляхом впровадження сучасних механізмів стимулюванні високопродуктивної праці, як основного джерела зростання ВВП і реальних доходів населення. Проте, за даними Міністерства промислової політики України, рейтинг 300 найбільших вітчизняних підприємств нараховує тільки 48 підприємств з нормальною та 44 підприємства з високою продуктивністю праці на одного працюючого. Радикальні зміни в економіці машинобудування, зумовлені вступом України до Світової організації торгівлі, що передбачає суттєву перебудову системи управління працею в галузі. Як показали практичні дослідження, продуктивність праці на машинобудівних підприємствах залишається сьогодні на рівні початку 90-х років. Не повністю реалізуються можливості зростання продуктивності праці за рахунок підвищення ступеня якості праці, механізації складальних робіт, скорочення частки ручної праці. Метою роботи є визначення механізмів управління якістю та продуктивністю праці як засобами забезпечення конкурентоспроможності на мікро- та макрорівнях. Рівень продуктивності праці може характеризуватися кількістю продукції, виготовленої за одиницю часу одним робітником або затратами часу на виробництво одиниці продукції. Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) слід розрізняти поняття «продуктивність» і «продуктивність праці». Так, економічна енциклопедія за редакцією С.В. Мочерного трактує продуктивність праці як ефективність виробничої діяльності людей у процесі створення матеріальних благ і послуг [4, с. На думку Г.Т. Завіновської продуктивність праці - це ефективність витрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції [5, с.98]. З цим визначенням згодна й більшість інших авторів книг, що вивчають продуктивність праці, таких як Волгін М.А., Володькіна М.В., Грішнова О.А., Зайцев Н.Л., Лукашевич В.М. та Пєліхов Є.Ф. Всі вони є прибічниками трудової теорії вартості, та вбачають у продуктивності праці джерело та узагальнюючий показник ефективності виробництва [7, с.57]. На їхню думку, загальна ефективність або продуктивність підприємства буде відбиватися сумою продуктивності факторів виробництва, а продуктивність праці - один з показників його ефективності [7, с.57]. Індивідуальна продуктивність праці - це продуктивність окремого конкретного працівника або на даній виробничій ділянці, підприємстві; локальна продуктивність праці - це продуктивність праці в регіоні або галузі; а суспільна продуктивність праці - це продуктивність праці по народному господарству, економіці країни в цілому [1, с.266]. Аналіз літературних джерел дозволяє зробити висновок про те, що істотний внесок у розвиток теорії і практики управління продуктивністю праці зробив Гаррінгтон Емерсон, який у своїй роботі Дванадцять принципів продуктивності обґрунтував основні, на його думку, принципи управління продуктивністю праці, які доцільно застосовувати і на вітчизняних машинобудівних підприємствах [73]. Р. Шонбергер провів детальне дослідження японської концепції управління точно вчасно і відзначив, що вона складає ... сердцевину системы управления промышленным производством в Японии и основу повышения эффективности труда. Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. Завіновська Г.Т. погоджується із зарубіжними економістами та пропонує виділяти дві основні групи факторів продуктивності: зовнішні (які не контролюються), внутрішні(які контролюються). Аналогічну класифікацію внутрішніх факторів продуктивності праці наводить Зайцев Н.Л. [6, с.311] Привертає увагу класифікація факторів продуктивності, запропонована Грішновою О.А., яку, на наш погляд, варто використовувати, бо вона є розширеною та зручною. З точки зору Грішнової О.А. основне значення д