Особливості сучасного праворозуміння - Курсовая работа

Це означає, що тільки держава визначає зміст норм права та використовує їх як інструмент (передусім як примусовий засіб) для досягнення своїх цілей і можливості свого функціонування. Цілком зрозуміло, що українська економіка, право і політика не такі «цивілізовані», як в «цивілізованих» країнах Європи чи США, однак, інакше і не могло бути, оскільки місце України в світовій системі розподілу праці в силу економічної стратифікації не з-поміж багатих країн «золотого мільярду», а на периферії глобальної капіталістичної економіки, невідємними рисами якої є бідність, безправя і тотальна корупція. Історично в основу концепції правової держави як політико-правового ідеалу лягли дві ідеї: 1) правління (панування) права як антитеза правління сильних людей (rule of law not rule of men); Саме за допомогою ліберальної і правової держави буржуазія намагалася обмежити сваволю феодальної королівської влади і встановити замість права як сукупності конкретних наказів і указів (ad hoc) право як систему загальних норм, із чого випливав принцип формальної рівності громадян перед законом. В рамках його теорії - держава і право були тотожними поняттями, однак і він вважав за необхідне, аби люди підпорядковувалися не іншим людям, а абстрактним нормам права .За весь період існування і дії такого складного багатогранного соціального явища, як право, його дослідники прагнули дати визначення останнього. Можна сказати, що скільки існує право - стільки і визначень, тобто обєктивне розуміння права є неоднозначним. В історії філософсько-правової думки право завжди було ареною напруженої боротьби ціннісного (аксіологічного) і антиціннісного (позитивістського) підходів у його розумінні. Право розглядається як елемент (мета і мотив) доцільної діяльності людини, тобто цінність, благо. В сучасному філософсько-правовому мисленні постає специфічне і необхідне питання: Право зумовлюється цінностями чи самі цінності є породженням права?А) Першим з них підхід є, в основі якого лежать ключові категорії природничо-правового мислення: «природа», «розум», «природа людини». Залежно від того, на якому з цих ключових понять робиться акцент, виділяються і різні типи природно-правових концепцій: космологічні (натуралістичні та теологічні), апелюють до такої інстанції, як світовий порядок, раціоналістичні, апелюють до розуму, і антропологічні, апелюють до природі людини. Перевагою першого було прагнення підкреслити вищий, трансцендентний права характер, проте недоліком було прагнення вивести з буття природне право, належне з сущого. Б) Залежно від розуміння сенсу права треба розрізняти «старе» і «нове» природне право. «Нове природне право», у наш час отримало назву прав людини, зародилося в епоху Реформації на основі обгрунтування права на свободу з-, вести як основоположного «природженого» права і стало основою юридичної доктрини Просвітництва.Традиційне протистояння підходів до праворозуміння «позитивізму» і доктрини «природного права» було засліплене «внутрішнім» «нормативістським» протистоянням. На відміну від природно-правової теорії, для якої основні права і свободи первинні відносно законодавства, позитивізм вводить поняття "субєктивне право" як похідне від обєктивного права, установленого державою. Позитивним тут потрібно визнати можливість установлення стабільного правопорядку, детального вивчення структури правової норми, підстав юридичної відповідальності, класифікації норм права і нормативних актів, видів інтерпретації. До негативних моментів цієї теорії варто віднести обмеженість розуміння права , неврахування його природно-правового спекту. Правові норми - це такі норми, які встановлені державою або всім суспільством, і мають формально визначений характер, загальнообовязкові для всього населення, охороняються державою від порушень і направлені на регулювання і охорону найбільш важливих суспільних відносин і соціальних цінностей.Для юриспруденції вихідне і визначальне значення має покладений в її основу тип розуміння права. Легістський підхід розглядає право як продукт діяльності держави, тобто правом є лише наказ державної влади. Таким чином, право розглядається виключно як державно-владні настанови, що містяться у формальних джерелах (законах, указах, постановах, судових прецедентах тощо) позитивного права, тобто у тому, що має владно-примусову (законну) силу. Під правом розуміється певний соціальний регулятор, який не залежить від волі держави, хоча і може знаходити відображення у текстах законів, що видаються і забезпечуються державою. Неопозитивістські школи права - нормативістську і аналітичну, утворюють сучасні позитивістські концепції права, які у своїх концептуальних положеннях спираються на вихідні ідеї юридичного позитивізму.В результаті тривалих досліджень сучасна юридична наука (як на рівні загальної теорії права, так і окремих галузевих наук) у цілому прийшла до праворозуміння як до втілення людської волі, що виражається в нормативних узагальненнях,які врегульовують найважливіші суспільні відносини.Вони мають повноваження

План

Вступ

1. Концептуальні основи сучасного світорозуміння

1.1 Концептуальні питання методології світорозуміння

1.2 Природно-правові концепції як моральний фундамент юридичного позитивізму

2. Нормативістська методологічна доктрина праворозуміння: характеристика і значення

2.1 Логіко-позитивістське тлумачення поняття, змісту права

2.2 Особливості нормативного підходу до розуміння права

3. Обґрунтування ідеї права як особливого нормативного порядку та способу людського буття

3.1 Ознаки права як регулятор суспільних відносин

3.2 Права людини в концепціях нормативного праворозуміння

Висновки

Список використаної літератури право юридичний нормативістський державний