Особливості структурно-метаболічної адаптації м’язової тканини до поєднаної дії переривчастої гіпоксії та напруженої м’язової діяльності - Автореферат

Встановлено, що у процесі адаптації до напруженої мязової діяльності зростає та розширюється діапазон можливостей функціональної системи дихання (ФСД) людини і тварин щодо адекватного забезпечення киснем значних метаболічних потреб мязової тканини при інтенсивних фізичних навантаженнях і компенсації локальної гіпоксії мязів, яка служить за цих умов тригерним механізмом розвитку гіперметаболічної гіпоксії, або гіпоксії навантаження (ГН) (Колчинская А.З. и др., 2003). Як відомо, мязовій тканині притаманний високий ступінь пластичності, що дозволяє їй адаптуватися до різних стимулів: скорочувальної активності (мязові навантаження, електрична стимуляція), факторів навколишнього середовища (гіпоксія, гіпероксія, гравітація, невагомість), доставки поживних речовин тощо. Формування повноцінної адаптації мязової тканини до регулярної фізичної діяльності, скорочення термінів досягнення такої адаптації при збереженні її ефективності - задачі, що стоять нині не тільки в практиці підготовки спортсменів високого класу, але й при розробці методів поліпшення життєдіяльності людини в сучасних гіподинамічних умовах, оптимізації ії професійної діяльності, повязаної з виконанням важких фізичних навантажень, реабілітації хворих з нейромязовими захворюваннями. Останнім часом у спортивній практиці успішно застосовується один з варіантів переривчастої (intermittent) гіпоксії - метод інтервального гіпоксичного тренування (ІГТ), який характеризується використанням періодичних (короткочасних) дій нормобаричної гіпоксичної гіпоксії, що чергуються з нормоксичними інтервалами приблизно такої ж тривалості, що і самі дії (Колчинская А.З. и др., 2003). Дослідити зміни метаболічних показників розвитку гіпоксії мязів при напруженій мязовій діяльності (вміст лактату та пірувату, співвідношення лактат/піруват і НАД/НАДН, РН крові і мязів) в процесі адаптації тварин до ГН і переривчастої гіпоксії.Тварини методом випадкового вибору були поділені на 6 груп: 1-ша - контроль (нетреновані щури); 2-га - 4-тижневий курс плавання без вантажу з розвитком ГН компенсованого ступеня (швидкість споживання кисню була 35-45% від МСК); 3-тя - 4-тижневий курс плавання з вантажем (7,0±3,0% від маси тіла) з розвитком ГН субкомпенсованого ступеня (швидкість споживання кисню була 70-75% від МСК); 4-та - 2-тижневий курс ІГТ; 5-та - 4-тижневий курс плавання з вантажем, у перші 2 тиж додавали ІГТ; 6-та - 4-тижневий курс плавання з вантажем, в останні 2 тиж додавали ІГТ. 4 - ІГТ; 5 - ГН субкомпенсованого ступеня з додаванням ІГТ у перші 2 тиж, 6 - 4-тижневий курс ГН субкомпенсованого ступеня з додаванням ІГТ в останні 2 тиж; * вірогідно порівняно з контролем (p<0,05); ** вірогідно порівняно зі значеннями до та після стандартного навантаження (p<0,05); a - контроль; b - до стандартного навантаження; c - після стандартного навантаження. 4-тижневе тренування тварин з використанням у перші 2 тиж ІГТ (5-та група) призводило до вірогідно вищої ФВ у порівнянні зі значеннями у щурів 4-ї групи, МСК порівняно як з контролем, так і з результатами, отриманими у тварин попередніх 3-х груп, істотно збільшувалося - (9,48 ± 0,3) мл·хв-1·100 г-1 (р <0,05). 4-тижневого курсу фізичних тренувань (6-та група) було найбільш ефективне: так, ФВ для цієї групи була на 60 % більшою від такої для щурів 5-ї групи і у 8 разів вищою, ніж у контролі. Слід відмітити, що тільки у тварин 6-ї групи відбувається зниження швидкості споживання кисню (VO2) у стані спокою (на 16%): у нетренованих тварин цей показник становив (2,4 ± 0,09) мл·хв-1·100 г-1, а у тварин 6-ї групи -У дисертації теоретично обґрунтовано й експериментально доведено основне положення, яке полягає в тому, що адаптація до переривчастої гіпоксичної гіпоксії модулює і потенціює функціональні, структурні та метаболічні перебудови в організмі та мязовій тканині, що виникають при тривалій дії напруженої мязової діяльності з розвитком гіпоксії навантаження субкомпенсованого ступеня. На експериментальних моделях роздільного та комплексного застосування одного з варіантів переривчастої гіпоксії - інтервального гіпоксичного тренування та ГН, яка виникає при фізичному тренуванні щурів на витривалість, показано, що саме їх поєднання сприяє найбільшому зростанню інтегральних показників тренованості й аеробної продуктивності організму (фізична витривалість збільшилася в 7 разів, максимальне споживання кисню підвищилося на 37,5% порівняно з контрольними значеннями), а також найбільшому зростанню показників транспорту кисню в мязах (середньотканинне РО2 збільшилося до (39,5 ± 3,3) мм рт. ст. порівняно з (23,5 ± 2,1) мм рт. ст. в контролі). Останнє супроводжувалося найменшими проявами тканинної гіпоксії: найменшим збільшенням вмісту лактату та співвідношення лактат/піруват, найменшим зниженням співвідношення НАД/НАДН, напруження кисню в мязі (на 10% порівняно з вихідними значеннями, тоді як у контролі у нетренованих тварин таке зменшення становило 31,8%), найменшим зниженням РН мяза (до 6,48 порівняно з 6,23 в контролі) і крові (до 7,11 порів

Основний зміст роботи