Набуття дітьми досвіду розв’язання життєвих ситуацій з певною кількістю альтернатив. Розвиток уміння усвідомлювати, вербалізувати власний стан та стан оточуючих та враховувати його у взаєминах з ровесниками і дорослими. Безконфліктні способи взаємодії.
При низкой оригинальности работы "Особливості соціалізації дітей шести-семи років у різних умовах життєдіяльності", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
Наприкінці минулого століття переважна більшість дітей раннього й дошкільного віку (понад 87 %) формувала свій соціальний досвід у дошкільних закладах, які працювали за єдиними навчальними програмами, що забезпечувало більш-менш рівні стартові можливості для дітей на початку шкільного навчання. Паралельно з ними діють численні дитячі розвивальні та навчальні центри з підготовки дитини до школи, педагогічні агенції, система гувернантських послуг, що охоплюють дітей, які з різних причин не можуть постійно відвідувати дошкільні заклади, а тільки беруть участь у навчальних заняттях. Мета дослідження - визначити особливості соціалізації дітей шести-семи років у різних умовах життєдіяльності; теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити модель формування соціально-комунікативної компетентності як показника соціалізації шестиліток. Гіпотеза дослідження: ми передбачаємо, що процес соціалізації дітей шести-семи років у різних умовах життєдіяльності (дошкільний заклад, занятійна група, дитячий будинок/притулок) буде успішним, якщо зміст виховної роботи з шестилітками в різних освітніх установах буде враховувати умови їх ранньої соціалізації та передбачати: · набуття дітьми досвіду оптимального розвязання життєвих ситуацій з певною кількістю альтернатив; У процесі дослідження були використані такі методи: теоретичні - аналіз (історико-педагогічний, теоретичний, порівняльний) філософської, психологічної, соціально-педагогічної літератури для розкриття сутності та особливостей процесу первинної соціалізації, визначення соціально-педагогічних умов сприяння соціалізації дітей у різних умовах життєдіяльності; синтез, абстрагування й конкретизація для вивчення соціально-педагогічних умов на рівні дошкільного закладу, навчального центру і дитячого будинку; моделювання та проектування для визначення логічної структури дослідження й розробки технологій виховної роботи з дітьми в різних умовах соціалізації; емпіричні - спостереження, інтервювання дітей, бесіда, вивчення документації, анкетування вихователів, учителів початкових класів, батьків; констатуючий, формуючий експерименти для перевірки соціально-педагогічних умов сприяння соціалізації в різних умовах життєдіяльності; математичні методи для обробки та інтерпретації результатів дослідження.У першому розділі “Процес соціалізації дітей як педагогічна проблема” висвітлено теоретико-методологічні засади проблеми соціалізації дітей на ранніх етапах онтогенезу; визначено сутність, значення та форми соціалізації на переході від дошкільного до молодшого шкільного віку; дано характеристику соціально-педагогічних умов сприяння процесу соціалізації дітей у різних умовах життєдіяльності. З огляду на роль факторів стихійного соціального та цілеспрямованого виховного впливу, в роботі подано характеристику дошкільних освітніх закладів, “занятійних груп”, дитячих будинків та сімї як соціальних інститутів, що створюють особливе середовище для формування соціально-комунікативної компетентності дітей на первинних етапах соціалізації. Процес соціального розвитку дітей на етапі старшого дошкільного - молодшого шкільного віку, за даними психологів, проходить фази адаптації (засвоєння цінностей та норм, певне уподібнення до інших членів спільноти), індивідуалізації (пошук засобів утвердження своєї індивідуальності у процесі ототожнення із соціумом), інтеграції - найбільш суперечливу стадію, на якій соціум прагне уподібнити особистість до власних очікувань, а особистість прагне в той же час персоніфікуватися. У процесі констатуючого експерименту було реалізовано завдання на виявлення рівнів соціально-комунікативної компетентності; визначення особливостей ставлення до інших, здатності до оптимального розвязання проблемних ситуацій; вміння творчо використовувати мовленнєві кліше в різних ситуаціях буття та володіння способами вираження позитивних емоцій; визначення наявності та особливостей прояву почуття гумору дітей, які виховуються в різних соціальних умовах. Для визначення рівнів соціально-комунікативної компетентності було визначено такі критерії: поведінковий, показниками якого були: уміння дітей поводити себе в колективі, будувати безконфліктні взаємини, володіння своїми емоціями та настроєм, перевага гарного настрою, готовність до розвязання проблемних ситуацій, а також адекватна самооцінка; позитивне сприймання себе, свого місця в соціумі.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
