Особливості розвитку, перебігу і лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки у військовослужбовців - Автореферат

Висока частота та існуюча тенденція до зростання захворюваності на ВХ ДПК в Україні, в тому числі й у військовослужбовців постійного складу Збройних Сил України, часті її рецидиви та ускладнення, необхідність лікування, первинної та вторинної профілактики захворювання знижують боєздатність Збройних Сил, зумовлюють складні соціально-економічні аспекти цієї проблеми (Голик Л.А. та співавт., 2000; Філіппов Ю.О. та співавт., 2001; Кучер В.И., 2003). Зважаючи, що наявність ВХ ДПК супроводжується змінами всіх рівнів регуляторних систем організму (нервової, імунної, гормональної), то вивчення адаптивних змін у хворих на ВХ ДПК, їх вплив на місцеві фактори ульцерогенезу є актуальною проблемою гастроентерології (Павлов С.Е., 2000; Малов Ю.С., 2001). Богомольця та кафедри військової терапії Української військово-медичної академії (УВМА) - “Вивчити окремі ланки патогенезу, дати клінічну оцінку методів ранньої діагностики уражень гастродуоденальної зони і гепатобіліарної системи та методів їх лікування у осіб, що зазнали впливу радіоактивного фактору" (номер державної реєстрації 019640U7062). Мета дослідження: підвищити ефективність лікування виразкової хвороби дванадцятипалої кишки у військовослужбовців шляхом оптимізації схем фармакотерапії та удосконалення прогнозування перебігу захворювання на основі вивчення динаміки стану загальноадаптивних реакцій організму, індивідуального підходу до застосування комбінацій препаратів у схемах антигелікобактерної терапії. Дослідити взаємозвязок стану ЗАРО з НР-інфікованістю слизової оболонки шлунка, станом кислотоутворюючої функції шлунка та вегетативної нервової системи (ВНС), психоемоційним станом організму (ПСО), імунним статусом, частотою виявлення моторних порушень ГДЗ та перебігом захворювання у хворих на ВХ ДПК.Усі хворі на ВХ ДПК були чоловічої статі віком від 18 до 49 років, вперше пептична виразка ДПК виявлялась у 46,1% хворих, при її рецидивах середня тривалість виразкового анамнезу склала 3,7±0,5 років. У залежності від обсягу медикаментозної терапії хворі І групи розподілялись на три репрезентативні за віком та перебігом захворювання підгрупи: ІА (n=70) - отримували одну із схем АГБТ: омепразол амоксицилін метронідазол; омепразол амоксицилін фуразолідон; омепразол тінідазол кларитроміцин - протягом 7 діб, омепразол метронідазол тетрациклін де-нол - протягом 10 діб у дозуваннях, загальноприйнятих для даної терапії), ІБ (n=30, поряд із АГБТ додатково отримували ербісол по 2 мл 1 раз на добу протягом 2 тижнів), ІВ (n=30, поряд із АГБТ додатково отримували сульпірид по 100 мг 2 рази на добу протягом 2 тижнів з переходом на прийом по 50 мг 2 рази на добу ще протягом 2 тижнів). Дослідження ПСО при виявленні пептичної виразки ДПК підтвердило наявність таких порушень, серед яких найбільш характерними були порушення сну (0,29±0,2 бали), дратівливість (0,44±0,15 бали), пригніченість (0,65±0,2 бали), знижена працездатність за тривалістю (0,61±0,2 бали) та швидкістю (0,66±0,2 бали) при середньому значенні складових ПСО 0,77±0,1 бали. Виявлено більший ступінь НР-інфікованості СОШ у хворих на ВХ ДПК із ЗАРО гострого і хронічного стресу та переактивації (2,7±0,52 бали) у порівнянні із тими хворими, в яких визначались ЗАРО тренування й активації (1,28±0,41 бали, р0,05) до більшої частоти ерадикації НР у хворих за наявності саногенетичних типів ЗАРО - 87,8±5,1% при ЗАРО тренування та активації у порівнянні із 76±6,0% при неповноцінних ЗАРО тренування та активації, 77,8±9,8% при ЗАРО гострого і хронічного стресу та переактивації. За наявності ЗАРО тренування та активації у хворих на ВХ ДПК відмічались вірогідно менша частота та ступінь виразності больового синдрому (75±9,7% і 1,9±0,1 балів при виявленні виразки ДПК та 4,2±2,9% і 1,04±0,09 балів після загоєння виразки ДПК) у порівнянні із хворими за наявності ЗАРО гострого й хронічного стресу (у 100% і 3,2±0,3 балів при виявленні пептичної виразки ДПК та у 100% і 2,67±0,3 балів після її загоєння) та ЗАРО переактивації (96±4% і 2,9±0,9 балів та 37,5±9,8% і 1,54±0,2 балів відповідно, р<0,05).У дисертаційній роботі відображено результати вивчення особливостей розвитку та перебігу ВХ ДПК у військовослужбовців, факторів ульцерогенезу і їх взаємозвязку зі станом загальноадаптивних реакцій організму, на підставі чого досягнуто вирішення актуальної наукової задачі, а саме - підвищення ефективності лікування цієї категорії хворих шляхом нормалізації загальноадаптивних реакцій організму, оптимізації терапії та прогнозування перебігу захворювання. У військовослужбовців ВХ ДПК маніфестує у більш молодому віці на фоні 100% НР-інфікованості слизової оболонки шлунка високого ступеня при значному порушенні загальноадаптивних реакцій організму. У військовослужбовців ВХ ДПК характеризується переважанням у клінічній картині частоти і вираженості больового синдрому, більшим впливом на виникнення загострення таких неспецифічних факторів ризику захворювання, як психічна втомлюваність протягом робочого дня (92%), наявність стресов

Основний зміст роботи