Визначення частоти поєднання міоми матки та дисгормональних захворювань молочних залоз у жінок репродуктивного віку з гіпотиреозом. Аналіз структури щитоподібної залози, молочних залоз та внутрішніх статевих органів за даними інструментальних методів.
При низкой оригинальности работы "Особливості розвитку міоми матки та дисгормональних захворювань молочних залоз на фоні гіпотиреозу", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
У хворих з дисгормональними захворюваннями молочних залоз гіпотиреоз виявлено у 43 - 64% випадків (Трынченкова Н.Н., Слонимская Е.М., 2005; Smyth P.P.A., 2003), а у хворих з міомою матки частота гіпотиреозу складає 28 - 32% (Меских Е.В., Карагулян О.Р., 2009). Вплив щитоподібної залози на функціонування репродуктивної системи жінки достатньо вивчений (Квашенко В.П. та співав., 2009, Татарчук Т.Ф., 2003, Yen S.S.C. et al., 2009), проте особливості патогенетичних механізмів розвитку міоми матки та дисгормональних захворювань молочних залоз на фоні гіпотиреозу до сьогоднішнього дня залишаються не зясованими. Вивчення зазначеного питання дозволить розробити систему моніторингу жінок репродуктивного віку з гіпотиреозом для раннього виявлення, своєчасної профілактики та лікування міоми матки та дисгормональних захворювань молочних залоз. Мета дослідження: оптимізувати тактику ведення жінок з поєднанням міоми матки та дисгормональних захворювань молочних залоз на фоні гіпотиреозу за допомогою вивчення патогенетичних ланок виникнення даних патологічних станів. Встановлено високу частоту поєднання дисгормональних захворювань молочних залоз та матки у жінок репродуктивного віку на фоні гіпотиреозу, що вимагає комплексного підходу до обстеження таких жінок.Протягом 2005-2008 років проведено загально-клінічні, лабораторні, інструментальні методи дослідження у 196 жінок репродуктивного віку (від 19 до 45 років). З них 159 жінок з лабораторно підтвердженим гіпотиреозом на фоні аутоімунного тиреоїдиту - основна група та 37 здорових жінок репродуктивного віку (від 19 до 45 років), у яких під час обстеження не було виявлено патологічних змін внутрішніх статевих органів, молочних залоз та щитоподібної залози, а параметри функціональної активності щитоподібної залози знаходились в межах норми - контрольна група. За результатами обстежень жінок основної групи сформовано чотири групи пацієнток: І група - 40 пацієнток з поєднаною патологією - міомою матки та дисгормональними захворюваннями молочних залоз на фоні гіпотиреозу внаслідок аутоімунного тиреоїдиту; Ультразвукове дослідження матки та додатків і молочних залоз та мамографія були проведені на базі Науково-виробничого підприємства з обмеженою відповідальністю “Медівін” (м. Визначення рівнів гормонів (тиреотропного гормону, вільного тироксину, рівня антитіл до тиреоїдної пероксидази, загального пролактину, мономерного пролактину, фолікулостимулюючого гормону, естрадіолу) - проводилось в ранню фолікулінову фазу (на 2-5 день менструального циклу), а прогестерону - в лютеїнову фазу (на 21-22 день менструального циклу) шляхом електрохемілюмінісцентного аналізу на апараті Access фірми Beckman Coulter (США) за допомогою відповідних імунохімічних систем Access.Встановлено, що у пацієнток основної групи поєднана патологія - ДЗМЗ та матки на фоні гіпотиреозу (пацієнтки І групи) мала місце у 25,2% випадків, а частота дисгормональної патології молочних залоз на фоні гіпотиреозу склала 50,3% випадків (пацієнтки І та ІІІ груп) та частота міоми матки (пацієнтки І та ІІ груп) - 49, 7%. Середній вік пацієнток з поєднаною патологією - міомою матки та дисгормональними захворюваннями молочних залоз на фоні гіпотиреозу становив 38,28±0,93 років і достовірно не відрізнявся від такого у пацієнток з міомою матки на фоні гіпотиреозу - 37,46±0,7 років (p>0,05) та був у 1,2 рази більшим від віку пацієнток з дисгормональними захворюваннями молочних залоз на фоні гіпотиреозу - 32,13±0,98 років та у 1,26 рази більшим від такого пацієнток з гіпотиреозом внаслідок аутоімунного тиреоїдиту без вищевказаних патологічних станів - 30,48±0,60 років (p <0,05). Середня тривалість гіпотиреозу у пацієнток з поєднаною патологією - міомою матки та дисгормональними захворюваннями молочних залоз на фоні гіпотиреозу становила 3,90±0,52 роки і була в 1,7 рази більшою порівняно з пацієнтками з міомою матки на фоні гіпотиреозу, в 1,8 рази більшою порівняно з пацієнтками з дисгормональними захворюваннями молочних залоз на фоні гіпотиреозу, в 2,4 рази більшою порівняно з пацієнтками з гіпотиреозом без вищевказаних патологічних станів (p 0,05). При вивченні функції щитоподібної залози середній рівень тиреотропного гормону у пацієнток ? групи становив 20,79 ± 3,17 МО/мл та достовірно не відрізнявся від такого у жінок II групи (p>0,05) і був у 1,4 та 1,7 рази відповідно вищий, порівняно з пацієнтками III та IV групи - 12,14 ± 0,88 МО/мл (p<0,05) та у 13,2 рази вищий порівняно з пацієнтками контрольної групи - 1,58 ± 0,13 МО/мл (p <0,05 ) (табл.1). Середній рівень прогестерону у пацієнток ? групи склав 3,03 ± 0,31нг/л і був у 1,27 рази нижче порівняно з таким у пацієнток ?? групи - 3,84 ± 0,37 нг/л (р>0,05), у 1,57 рази нижчим порівняно з жінками ??? групи - 4, 76 ± 0,26 нг/мл (p<0,05), у 2,25 рази нижчим порівняно з жінками ?V групи 6,82 0,39 нг/л (p<0,05) та у 3,5 рази нижчим порівняно з пацієнтками контрольної групи - 10,58 ± 0,27 нг/л (р<0,05) (табл.1).В дисертації вирішено наукове завдання щодо о
План
Основний зміст роботи
Вывод
Встановлено, що у пацієнток основної групи поєднана патологія - ДЗМЗ та матки на фоні гіпотиреозу (пацієнтки І групи) мала місце у 25,2% випадків, а частота дисгормональної патології молочних залоз на фоні гіпотиреозу склала 50,3% випадків (пацієнтки І та ІІІ груп) та частота міоми матки (пацієнтки І та ІІ груп) - 49, 7%.
Середній вік пацієнток з поєднаною патологією - міомою матки та дисгормональними захворюваннями молочних залоз на фоні гіпотиреозу становив 38,28±0,93 років і достовірно не відрізнявся від такого у пацієнток з міомою матки на фоні гіпотиреозу - 37,46±0,7 років (p>0,05) та був у 1,2 рази більшим від віку пацієнток з дисгормональними захворюваннями молочних залоз на фоні гіпотиреозу - 32,13±0,98 років та у 1,26 рази більшим від такого пацієнток з гіпотиреозом внаслідок аутоімунного тиреоїдиту без вищевказаних патологічних станів - 30,48±0,60 років (p <0,05).
Середня тривалість гіпотиреозу у пацієнток з поєднаною патологією - міомою матки та дисгормональними захворюваннями молочних залоз на фоні гіпотиреозу становила 3,90±0,52 роки і була в 1,7 рази більшою порівняно з пацієнтками з міомою матки на фоні гіпотиреозу, в 1,8 рази більшою порівняно з пацієнтками з дисгормональними захворюваннями молочних залоз на фоні гіпотиреозу, в 2,4 рази більшою порівняно з пацієнтками з гіпотиреозом без вищевказаних патологічних станів (p 0,05).
За результатами вивчення анамнестичних даних серед жінок з поєднанням міоми матки та дисгормональних захворювань молочних залоз виявлено суттєву частоту захворювань шлунково-кишкового тракту - 22,5%, штучного переривання вагітності в анамнезі - 70,0%, порушень менструального циклу - 80,0% випадків порівняно з такою у пацієнток II, III та IV груп (p 0,05). Звертає на себе увагу достовірно вища кількість жінок з обтяженим спадковим анамнезом по лінії матері серед пацієнток І групи щодо доброякісних пухлини матки, молочних залоз та щитоподібної залози: 20%, 15% і 27,5% жінок відповідно та щодо злоякісних пухлин молочних залоз, матки та щитоподібної залози - 5%, 2,5% і 7,5% жінок відповідно до зазначених нозологій порівняно з такими у пацієнток інших груп (p <0,05).
Однією з ключових ланок розвитку дисгормональних захворювань молочних залоз та міоми матки є зміни гормонального гомеостазу (Yen S.S.C. et al., 2009).
При вивченні функції щитоподібної залози середній рівень тиреотропного гормону у пацієнток ? групи становив 20,79 ± 3,17 МО/мл та достовірно не відрізнявся від такого у жінок II групи (p>0,05) і був у 1,4 та 1,7 рази відповідно вищий, порівняно з пацієнтками III та IV групи - 12,14 ± 0,88 МО/мл (p<0,05) та у 13,2 рази вищий порівняно з пацієнтками контрольної групи - 1,58 ± 0,13 МО/мл (p <0,05 ) (табл.1).
Таблиця 1 Середні показники вмісту досліджуваних гормонів у обстежених жінок
Лабораторний показник Групи пацієнтів Показники вірогідності різниці між групами (р)
Середній рівень вільного тироксину у пацієнток ? групи становив 0,43 ± 0,02 нг/л та достовірно не відрізнявся від такого у пацієнток II - 0,45 ± 0,01 нг/л та III - 0,48 ± 0,01 нг/л і ?V групи - 0,5 ± 0,01 нг/л (p >0,05) та був у 1,79 рази нижчий порівняно з пацієнтками контрольної групи - 0,77 ± 0,03 нг/л (p <0,05) (табл.1).
Середній рівень фолікулостимулюючого гормону (ФСГ) серед жінок ? групи склав 6,85 ± 0,27 МО/мл та достовірно не відрізнявся від такого у жінок II групи (p >0,05), проте був у 1,11 та 1,16 рази відповідно вище порівняно з таким у пацієнток III і ?V групи (р <0,05) та у 1,5 раза вище порівняно з таким у жінок контрольної групи (р<0,05) (табл.1). Середні рівні ФСГ пацієнток II та III груп були у 1,6 та 1,35 рази вищі порівняно з такими жінок контрольної групи (р<0,05).
Середній рівень естрадіолу у пацієнток ? групи склав 79,48 ± 3,49 пг/мл та достовірно не відрізнявся від такого у жінок III групи, проте був у 1,21 рази нижчий порівняно з таким у пацієнток ?? групи - (p<0,05) та у 1,21 і у 1,29 рази відповідно вищий порівняно з таким у пацієнток ?V і контрольної груп (p <0,05) (табл.1).
Середній рівень прогестерону у пацієнток ? групи склав 3,03 ± 0,31нг/л і був у 1,27 рази нижче порівняно з таким у пацієнток ?? групи - 3,84 ± 0,37 нг/л (р>0,05), у 1,57 рази нижчим порівняно з жінками ??? групи - 4, 76 ± 0,26 нг/мл (p<0,05), у 2,25 рази нижчим порівняно з жінками ?V групи 6,82 0,39 нг/л (p<0,05) та у 3,5 рази нижчим порівняно з пацієнтками контрольної групи - 10,58 ± 0,27 нг/л (р<0,05) (табл.1).
Щодо рівня пролактину, то він має надзвичайно важливе значення у забезпеченні нормального функціонування репродуктивної системи жінки (Дедов И.И., 2004).
Збільшення рівня пролактину є одною з найбільш частих причин гормональних форм безпліддя (ановуляції, недостатності лютеїнової фази оваріоменструального циклу, інших порушень менструального циклу) та дисгормональної патології молочних залоз (Сметник В.П., Тумилович Л.Г., 2006).
Так, у пацієнток ? групи середній рівень пролактину складав 25,71 ± 0,83 нг/мл та був у1,37 рази вищим порівняно з таким у пацієнток ?? групи - 18,75± 0,66 нг/мл (p<0,05), у 2,07 рази вищим порівняно з жінками ??? групи - 12, 41 ± 0,42нг/мл (р <0,05), у 2,72 рази вищим порівняно з жінками ?V групи 9,45 ± 0,22 нг/мл (p<0,05) та у 3,99 рази вищим порівняно з таким у пацієнток контрольної групи - 6,45 ± 0,2 нг/мл (p<0,05) (табл.1). Проте, у всіх зазначених групах рівень пролактину не перевищував верхньої межі встановленої норми (3,34-26,72 нг/мл).
Тому, враховуючи біохімічну гетерогенність циркулюючого в крові пролактину та різну біологічну активність його фракцій, було визначено рівень мономерного пролактину, який володіє високою біологічною та рецептор-звязуючою активністю. Вказане дослідження виконано для встановлення можливості впливу мономерного пролактину на патогенетичні механізми розвитку дисгормональних захворювань молочних залоз та матки.
Середній рівень мономерного пролактину у пацієнток ? групи склав 22,4 ± 0,9 нг/мл та був у 1,67 рази вищим порівняно з таким у пацієнток ?? групи - 13,4 ± 0,5 нг/мл (p<0,05), у 2,94 рази вищим порівняно з жінками ??? групи - 7, 61 ± 0,29 нг/мл (р<0,05) та у 4,48 рази вищим порівняно з жінками ?V групи 5 ± 0,1 нг/мл (p<0,05) і в 7,62 рази вищим порівняно з таким у пацієнток контрольної групи - 2,94± 0,11 нг/мл (p<0,05) (табл.1).
Достовірної різниці між групами щодо ступеню важкості гіпотиреозу та атрофічної і гіпертрофічної форм аутоімунного тиреоїдиту виявлено не було.
В групі пацієнток з поєднанням ДЗМЗ та міоми матки найбільш поширеними формами дифузної фіброзно-кістозної мастопатії (ДФКМ) були: ДФКМ з перевагою сполучнотканинного компоненту-у 13(32,5%) жінок та змішана форма ДФКМ - у 12(30%) жінок, а серед жінок з дисгормональними захворюваннями -ДФКМ з перевагою залозистого компоненту - у 23(57,5%) пацієнток (р< 0,05). Серед пацієнток ? групи у 6 разів частіше зустрічається змішана форма ДФКМ (р<0,05), а ДФКМ з перевагою залозистого компоненту виявляється у 3,8 рази рідше порівняно з жінками ??? групи (р<0,05).
При вивченні локалізації міоматозних вузлів за даними ультразвукового сканування встановлено, що серед жінок ? групи у 1,44 рази частіше виявляли інтрамуральну локалізацію міоматозних вузлів - у 70% пацієнток , а субсерозно-інтрамуральну - у 1,6 рази рідше - у 17,5% пацієнток порівняно з жінками ?? групи (р<0,05).
З метою встановлення значення гормонів щитоподібної залози, гіпофізу та жіночих статевих гормонів у формуванні поєднаних патологічних станів репродуктивної системи жінок нами проведено кореляційний аналіз та встановлено наявність кореляційних взаємозвязків різної сили між рівнями гормонів. Так, за результатами кореляційного аналізу у пацієнток ? групи нами встановлено міцні зворотні кореляційні звязки рівнів вільного тироксину (вільного Т4) (0,43±0,02 нг/л) і ТТГ (20,79±3,17 МО/мл) (r = - 0,73, р<0,05) та естрадіолу(79,48± 3,49 пг/мл) і прогестерону (3,03 ± 0,31 нг/л) (r = - 0,77, р<0,05) та слабкий зворотній кореляційний звязок рівнів ТТГ та прогестерону(r = - 0,48, р<0,05). Прямі міцні кореляційні звязки встановлено між рівнями ТТГ (20,79±3,17 МО/мл) та мономерного ПРЛ (22,4±0,9 нг/мл) (r = 0,74, р<0,05) та мономерного пролактину та естрадіолу(r = 0,77, р<0,05). Між рівнями ТТГ та естрадіолу встановлено кореляційні звязки середньої сили(r = 0,64, р<0,05). Слабкий прямий кореляційний звязок встановлений між рівнями ТТГ та ФСГ(r = 0,5, р<0,05) і ФСГ та естрадіолу (r = 0,4, р<0,05), а також слабкий зворотній кореляційний звязок між рівнями мономерного ПРЛ та прогестерону (r = -0,48, р<0,05).
Внаслідок того, що кореляційні звязки між рівнями ТТГ та мономерного пролактину(r =0,74, р<0,05) і мономерного ПРЛ та естрадіолу (r =0,74, р<0,05) є міцними, а кореляційні звязки між рівнями ТТГ та загального пролактину (r = 0,66, р<0,05) і ТТГ та естрадіолу (r = 0,64, р<0,05) - є середньої та низької міцності, можна припустити, що вплив гіпофункції щитоподібної залози на гормони гіпофізу та статеві гормони здійснюється за допомогою ТТГ опосередковано через зміну рівня мономерного ПРЛ.
Так, у жінок з поєднанням міоми матки та ДЗМЗ зростання рівня ТТГ у 13,16 рази порівняно з пацієнтками контрольної групи викликає збільшення рівня мономерного ПРЛ у 7,62 рази (r = 0,74, р<0,05) і збільшення базального рівня естрадіолу у 1,29 рази (r = 0,64, р<0,05) та зростання базального рівня ФСГ у 1,16 рази (r = 0,5, р<0,05) порівняно з такими показниками жінок контрольної групи. Збільшення рівня мономерного ПРЛ у 7,62 рази призводить до зростання базального рівня естрадіолу у 1,29 рази (r = 0,74, р<0,05) та зменшення пікового рівня прогестерону у 3,25 рази(r = - 0,48, р<0,05) порівняно з такими у жінок контрольної групи. Збільшення базального рівня естрадіолу у 1,29 рази призводить до зниження пікового рівня прогестерону у 3,25 рази (r = - 0,77, р<0,05) порівняно з такими у пацієнток контрольної групи.
Таким чином, враховуючи отримані результати щодо кореляційних звязків між рівнями гормонів у пацієнток основної групи, можна зробити припущення про наявність наступного патогенезу ДЗМЗ та міоми матки на фоні гіпотиреозу (рис.1).
Рис. 1. Схема патогенезу розвитку ДЗМЗ та міоми матки на фоні гіпотериозу.
Зниження рівня вільного тироксину призводить до зростання рівня тиреотропного гормону, що викликає збільшення рівня мономерного пролактину та зменшення рівня сексстероідзвязуючого глобуліну (Yen S.S.C. et al., 2009). Зростання рівня ТТГ призводить до збільшення рівня ФСГ (що відповідає даним Клименко Л.Л. та співавт. (2009) про гіпергонадотропний тип порушення синтезу ФСГ на фоні гіпотиреозу), а збільшення рівня мономерного пролактину - до зниження пікового рівня лютеїнізуючого гормону та відповідно до зниження пікового рівня прогестерону (Yen S.S.C. et al., 2009).
З іншого боку, зменшення рівня сексстероідзвязуючого глобуліну призводить до зростання швидкості метаболічного кліренсу тестостерону (Yen S.S.C. et al., 2009). Внаслідок цього відбувається збільшення швидкості конверсії андростендіону в тестостерон і далі тестостерону в естрадіол (Yen S.S.C. et al., 2009). При гіпотиреозі метаболізм естрадіолу здійснюється переважно шляхом 16-гідроксилювання з утворенням естріолу (замість нормального шляху - 2 гідроксилювання з утворенням активних катехолестрогенів) (Yen S.S.C. et al., 2009). Естріол є найменш активною фракцією естрогенів, а тому не забезпечує адекватного механізму зворотного звязку в регуляції секреції ФСГ(Yen S.S.C. et al., 2009).
Зростання базального рівня ФСГ в свою чергу призводить до збільшення базального рівня естрадіолу, що підтримується завдяки відсутності адекватного зворотного звязку. Зазначені зміни призводять до формування синдрому відносної естрогенної домінантності (Poppe K. М. et al., 2007), що, достовірно, сприяє зниженню інтенсивності процесів апоптозу в тканинах органів-мішеней: матці та молочних залозах та зниження чутливості рецепторів у матці та молочних залоз до прогестерону (Бурлев В. А. и соавт., 2005, Ашрафян Л. А., Киселев В. И., 2007).
Таким чином, вплив гіпофункції щитоподібної залози на статеві гормони та розвиток дисгормональної патології молочних залоз та міоми матки зокрема, здійснюється за допомогою ТТГ опосередковано через зміну рівня мономерного пролактину, що необхідно враховувати в процесі моніторингу та лікування ДЗМЗ та міоми матки у жінок репродуктивного віку на фоні гіпотиреозу.
За результатами вивчення частоти поєднаної патології та за допомогою дослідження корелятивних звязків між рівнями гормонів щитоподібної залози, гіпофізу та яєчників, розроблено систему моніторингу жінок репродуктивного віку з гіпотиреозом для забезпечення раннього виявлення, своєчасного лікування та первинної і вторинної профілактики вказаних патологічних станів.
За вищевказаною системою протягом 2007-2009 років обстежено 172 жінки репродуктивного віку з лабораторно доведеним гіпотиреозом на тлі аутоімунного тиреоїдиту. Порівняно з загальноприйнятим обстеженням жінок з гіпотиреозом запропонована нами система дозволила збільшити виявлення поєднання міоми матки та дисгормональних захворювань молочних залоз у 4,06 рази, ДЗМЗ у 1,97 рази, з них ДЗМЗ у жінок віком від 19 до 24 років у 5,7 рази, та міоми матки у 1,63, зокрема міом матки розміром від 4 до 6 тижнів вагітності у 3,03рази (р<0,05), що вказує на необхідність її впровадження в систему практичної охорони здоровя (р<0,05).
Вы можете ЗАГРУЗИТЬ и ПОВЫСИТЬ уникальность своей работы
