Особливості розвитку художньої системи Макса Фріша (на матеріалі прозових творів) - Автореферат

З одного боку, наразі в Україні видаються та перевидаються твори цього автора, разом із своїм співвітчизником та сучасником Ф. Дюрренматтом він репрезентує літературу Швейцарії у вузівських курсах зарубіжної літератури, фрішівська пєса «Санта-Крус» вивчається у загальноосвітніх школах, - і тому серед українських учителів і викладачів вузів, студентів, школярів і якнайширших читацьких кіл природно виникає попит на різнорівневі, призначені для різних адресатів наукові та науково-критичні інтерпретації прози й драматургії цього письменника. З іншого боку, українське літературознавство (германістика та гельветистика зокрема), яке після розпаду СРСР зіткнулося з крахом усієї звичної, заґрунтованої на ідеологічних приписах інтерпретаційної парадигми, а відтак було змушене вирішувати вкрай масштабне і тому вкрай важке завдання пошуку нових методологічних координат, відчуває гостру потребу в тому, щоби дедалі більше розширювати ойкумену відкритих (у тому числі й наново, вже поза впливом ідеологічної доцільності) і включених до наукового обігу творів, адже тільки через новітнє осмислення конкретних літературних феноменів мислимо сформувати питомо українську рецепцію світової літератури загалом та окремих національних літератур і конкретних історико-культурних епох зокрема - рецепцію, яка би лучила найкращі здобутки радянської та світової філологічної науки. Відтак поза увагою дослідників лишилася вся проза Фріша, написана до «Щоденника 1946-1949», більша частина прози, створеної після «Щоденника 1966-1971», а також публіцистики та есеїстики письменника, - не кажучи вже про міру тематичного та методологічного охоплення фрішівської творчості (промовистим є той факт, що в Україні, як і за СРСР, не видрукувано жодного присвяченого Фрішеві монографічного дослідження). Подібна ситуація різко контрастує із ситуацією, яка склалася на теренах німецькомовного, почасти й англомовного фрішезнавства, що ним накопичено майже неозору кількість студій, у котрих фрішівська творчість розглядається з позицій фройдистської, ґендерної, історико-літературної, герменевтичної, міфологічної, екзистенціалістської, феноменологічної та інших методологій (лік монографій та статей уже ведеться у чотиризначних числах - і це без урахування критичних відгуків та рецензій).У вступі схарактеризовано стан вивченості проблеми, обґрунтовано актуальність теми дослідження та вказано на її звязок із науковими програмами, планами та темами, сформульовано мету й завдання, окреслено обєкт, предмет та методи дослідження й указано на новизну одержаних результатів, нарешті, запропоновано шляхи їх практичного застосування та наведено відомості про їхню апробацію.У даному розділі також окреслюється коло творів, що їх дисертант зараховує до корпусу «художньої прози» Фріша, обґрунтовується потреба в репрезентативному доборі детально аналізованих текстів та визначаються принципи такого добору; пояснюється структура роботи. Про це передовсім свідчить трансформація типу головного героя: зберігаючи автобіографічність, що вирізняла есеїстичного «я» - протагоніста, та маючи таке саме фрагментарне «я», розокремлене на дитинячу та спраглу дорослості половинки, він воднораз наближається до підкреслено умовних, сконструйованих персонажів - уособлень мистецтва, притаманних Kunstlerromany - «романові про мистця» - вельми характерному для німецькомовної літератури кінця ХІХ - початку ХХ ст. різновидові класичного «роману виховання». Концентрованим виразом згаданого протиріччя на даному відтинкові тексту стає сповідувана головним героєм роману концепція «вчинку» (die Tat), який, будучи від початку несумісним із неакціональним за визначенням мистецтвом, має тим не менше привести протагоніста в тому числі й до нового - зрілого - мистецтва. Вказана двоїстість, що вирізняє роман «Юрґ Райнгарт» та й решту ранньої прози швейцарського письменника, крім хіба що есеїстики, фактично є свідченням того, що, воліючи запозичити основоположний для жанру Kunstlerromany міф про мистця і завойовуване тим мистцем світоперетворювальне мистецтво (він у творах зазначеного жанру виконує функцію посередника між героєм-художником і його профанним довкіллям), М. Фріша від «Щоденника 1946-1949» до роману «Коли назвуся Ґантенбайном» - предметом розгляду стають ті духовно-естетичні та поетологічні домінанти, що визначають побутування зрілої прози швейцарського письменника.

Основний зміст дисертаційного дослідження