Особливості реформування політико-владних відносин у перехідних суспільствах (на прикладі країн Вишеградської групи) - Автореферат

Трансформаційні процеси у постсоціалістичних країнах, повязані із змінами політичної системи суспільства, зміною ролі держави та утвердженням багатопартійності, розвитком демократії, призводять до посилення взаємозвязку між політичними та владними інститутами. Реформа державного управління в Україні, офіційний старт якій дало прийняття Концепції адміністративної реформи в Україні 1998 року, здійснюється безсистемно і непослідовно. Невдачі із спробами проведення адміністративної реформи пояснюються низкою причин: відсутністю політичної волі основних політичних сил; нерозумінням її важливості для політичного, соціального та економічного розвитку країни; ігноруванням з боку державного апарату реформаторських ініціатив (внутрішній опір змінам); низьким рівнем теоретичного забезпечення процесу реформи. Брак такого широкомасштабного аналізу досвіду європейських держав у даній сфері призводить до того, що політики та працівники органів виконавчої влади не усвідомлюють небезпеки, повязаної із зволіканням у реформуванні владних інститутів, а при здійсненні реформи, як правило, повторюються чужі помилки, водночас ігноруються здобутки сусідніх країн. Досвід країн Вишеградської групи (Польщі, Угорщини, Чехії та Словаччини) може бути корисним для України, з огляду на аналогічні трансформаційні процеси (перехід від тоталітаризму до демократії та ринкової економіки) та прагнення України стати членом Європейського Союзу.У вступі автор обґрунтовує актуальність дисертаційної теми, показує ступінь її наукової розробки, визначає мету і дослідницькі завдання, обєкт, предмет, а також методи дослідження, наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення, розкриває звязок дисертації з науковими програмами, планами, темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи. У першому розділі „Специфіка реформування політичних інститутів у перехідних суспільствах” проаналізовано теоретичні аспекти взаємодії політичних та владних інститутів у демократичній політичній системі. Автор дає власне визначення політико-владним відносинам як сукупності правил, механізмів та процедур прийняття політичних рішень, вироблення політики та їх реалізації через систему державного управління та органів місцевого самоврядування. У другому розділі „Формування нової системи політико-владних відносин у Республіці Польща” аналізується динаміка реформування політико-владних відносин, яке характеризувалося безсистемністю та непослідовністю. Реформа політико-владних відносин проводилася в два етапи: до 1995 року - формування органів місцевого самоврядування, демократичних та інститутів вільного ринку; з 1996 року - зміцнення незалежності органів місцевого самоврядування, подальша децентралізація виконавчої влади та підготовка до вступу до ЄС.Для даного періоду характерні: поява багатопартійної системи, проведення регулярних виборів на національному, регіональному та місцевому рівні; проведення детального аналізу державних інститутів, який в деяких випадках зумовлював створення заново всього державного апарату; формулювання і часткова реалізація радикальних економічних реформ та гарячі конституційні дебати в окремих випадках. Останнім етапом у реформі політико-владних відносин стала адаптація держави до стандартів діяльності західних країн та прагнення набути членство в Європейському Союзі. Особливості реформування політико-владних відносин у перехідних суспільствах зумовлені відсутністю належної підготовки урядів молодих демократій; небажанням нової влади проводити великі структурні реформи, які зачіпають політичні та економічні інтереси багатьох партій, ослаблюючи власні позиції, і вносять зміни у діючі на даний момент механізми функціонування держави, економіки і політики, що призводить до затягування із прийняттям необхідних рішень; висока залежність від політичної стабільності. Вирішальними чинниками в ході реформ є: час, необхідний для отримання позитивних результатів; темп і характер (структурний, постійний, глибокий, радикальний) змін; оптимальне поєднання політичної волі, знання експертів (ступеня розробки проблеми) та висококваліфікованих кадрів для реалізації реформи; наявність громадської підтримки (проведення освітньо-інформаційної роботи); наявність достатньо впливового координаційного органу, який займається розробкою, прийняттям, реалізацією концепцій реформ, узгодженням діяльності органів виконавчої влади в цій сфері та здійснює постійне спостереження за їх впровадженням. Основний напрям реформ політико-владних відносин, децентралізація, мав на меті відродження місцевого самоврядування, зміцнення громадянського суспільства, підготовку країну до функціонування в рамках структур Європейського Союзу.

2. Основний зміст роботи

У висновках узагальнені теоретико-методологічні підходи й основні положення дисертації, сформульовані практичні рекомендації. Зокрема, на основі здійсненого аналізу визначено наступне.

Спільними принципами проведення реформи політико-владних відносин у перехідних суспільствах є: - перехід від однопартійної системи з комуністичною партією на чолі до багатопартійної, плюралістичної парламентської системи з демократично обраним і підзвітним урядом;

- відмова від принципу „демократичного централізму” на користь децентралізації та деконцентрації виконавчої влади, яка здійснюється за принципом верховенства права;

- відмова від принципу поєднання політики, економіки та управління: розділення політичного та економічного життя, диференціація політичних та адміністративних функцій у державному управлінні;

- спрямованість економічних реформ на посилення позицій приватної власності, денаціоналізацію (приватизацію) значної частини промисловості, яка перебувала в руках держави, дерегуляція і лібералізація національної економіки.

Процес реформи політико-владних відносин у перехідних суспільствах відбувався в три етапи. Протягом початкової фази трансформації структури старого правового, політичного, соціального та економічного порядку були зруйновані й замість них почали будуватися нові. Для даного періоду характерні: поява багатопартійної системи, проведення регулярних виборів на національному, регіональному та місцевому рівні; проведення детального аналізу державних інститутів, який в деяких випадках зумовлював створення заново всього державного апарату; формулювання і часткова реалізація радикальних економічних реформ та гарячі конституційні дебати в окремих випадках. На етапі консолідації зростала політична стабільність, що створило умови для проведення більш системного роздержавлення, приватизації і переходу до ринкової економіки. Це дало змогу перейти до третього етапу - модернізації: визначення рамок державного сектора, його масштабів, ролі та потреб в удосконаленні. В деяких випадках модернізація ускладнювалася невирішеними конституційними питаннями. Останнім етапом у реформі політико-владних відносин стала адаптація держави до стандартів діяльності західних країн та прагнення набути членство в Європейському Союзі.

Особливості реформування політико-владних відносин у перехідних суспільствах зумовлені відсутністю належної підготовки урядів молодих демократій; небажанням нової влади проводити великі структурні реформи, які зачіпають політичні та економічні інтереси багатьох партій, ослаблюючи власні позиції, і вносять зміни у діючі на даний момент механізми функціонування держави, економіки і політики, що призводить до затягування із прийняттям необхідних рішень; висока залежність від політичної стабільності.

Вирішальними чинниками в ході реформ є: час, необхідний для отримання позитивних результатів; темп і характер (структурний, постійний, глибокий, радикальний) змін; оптимальне поєднання політичної волі, знання експертів (ступеня розробки проблеми) та висококваліфікованих кадрів для реалізації реформи; наявність громадської підтримки (проведення освітньо-інформаційної роботи); наявність достатньо впливового координаційного органу, який займається розробкою, прийняттям, реалізацією концепцій реформ, узгодженням діяльності органів виконавчої влади в цій сфері та здійснює постійне спостереження за їх впровадженням.

Основний напрям реформ політико-владних відносин, децентралізація, мав на меті відродження місцевого самоврядування, зміцнення громадянського суспільства, підготовку країну до функціонування в рамках структур Європейського Союзу. Найбільше труднощів викликав другий етап її впровадження, розпочатий в другій половині 1990-х років - здійснення адміністративно-територіальної реформи і створення проміжного (регіонального) рівня управління.

Контекст постсоціалістичної трансформації не створює умов для зменшення політизації системи політико-адміністративних відносин. Цей висновок суперечить попереднім висновкам дослідників адміністративних реформ у Східній Європій, які прогнозували поступовий перехід до веберівської моделі бюрократії, включаючи появу професійної, деполітизованої, нейтральної державної служби. Припущення, що перехід до демократії та ринку сприятиме появі такого типу державного чиновника є слушним лише у тому випадку, якщо перший незалежний уряд, сформований з опозиційних демократичних партій, і політики готові подолати спротив реформам у середовищі бюрократів.

Основні положення дисертації висвітлені у таких публікаціях

1. Адміністративна реформа в Росії: етапи здійснення // Правова держава. Щорічник наукових праць: Юридичні та політичні науки. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. - Випуск 15. - С. 338 - 344.

2. Децентралізація в країнах Східної Європи // Держава і право. Збірник наукових праць: Юридичні та політичні науки. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - Випуск 30. - С. 755-760.

3. Особливості адміністративної реформи в країнах Східної Європи // Правова держава. Щорічник наукових праць: Юридичні та політичні науки. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - Випуск 16. - С. 555-560.

4. Труднощі трансформації державного управління у постсоціалістичних країнах Східної Європи // Держава і право. Збірник наукових праць: Юридичні та політичні науки. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - Випуск 31. - С. 566-567.

5. Вплив європеїзації на реформу державного управління в країнах Східної Європи // Правова держава. Щорічник наукових праць: Юридичні та політичні науки. - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. - Випуск 17. - С. 377-383.

Размещено на .ru