Особливості психологізму та жанрова своєрідність "Театрального роману" М.А. Булгакова - Автореферат

Булгакова полягає в тому, що цей письменник, тонкий і проникливий, дивовижно гостро відчував час, і не тільки той, в якому жив, але й той, що прийде, і ця спрямованість у майбутнє, запрошення прилучитися до таємниць буття роблять його добуток на рідкість своєчасним для читачів нової епохи. Поодинокі фрагментарні й лаконічні припущення з цього приводу потребують розвитку й аргументації, до того ж відсутній цілісно-системний аналіз всієї творчості цього автора. Булгакова доводить актуальність проведення спеціального дослідження роботи щодо місця, специфіки й функціонування психологізму в художній системі не тільки одного твору, а й усієї творчості письменника. Булгакова, виявити рівні функціонування зовнішнього концентричного та внутрішнього сюжетів, показати залежність героя твору від “театральних” міфів, що є вихідним елементом пошуку традиційних цінностей культурного й духовного життя. Виходячи з того, що саме в цьому романі письменник намагався наблизитися до розкриття механізму творчості, метою дослідження став розгляд авторської концепції світу та людини крізь призму понять “психологія творчості”, “театральна міфотворчість”, сюжетобудова, мотиви, містеризація, підтекст та ін.Булгакова, напрямки та аспекти її дослідження, здійснено аналітичний огляд сучасних інтерпретацій оповідної організації роману, обґрунтовані теоретично-історичні засади дослідження типу героя, авторства і самого твору. Поняття „психологізм” має історичну значущість і стосовно „Театрального роману” характеризується такими теоретичними складовими: визначення типу авторства, героя й типу роману, дослідження концепції світу й людини, психології творчості, бісюжетної конструкції (зовнішнього концентричного та внутрішнього інтенціонального сюжетів), булгаківського міфу про театр, жанрових особливостей твору. Всі наведені у першому розділі складові літературного психологізму булгаківського роману є основою дослідження, спрямованого на розкриття свідомо-образної культури автора, розширюють межі розуміння тексту і надають величезний матеріал для інтерпретації концептуальних мотивів і художніх засобів у русі пошуку булгаківського відображення життєвих основ і „людської комедії” театру. Отже, важливим теоретично-історичним підґрунтям вивчення психологізму твору є визначення типу авторства й типу героя: автор передає свої авторські функції оповідачу й читачу, формуючи низку співавторів, продовжуючи тим самим власну творчу рефлексію. Виявлені три рівні функціонування інтенціонального сюжету відповідають логіці розвитку грандіозного конфлікту між катарсичними можливостями (творчим потенціалом) та інтровертованістю, що приводить до філософської антропологічної постановки запитань: чи залишається в результаті творець творцем?Булгакова - твір, у якому тісно переплітаються історія, філософія, психологія, драматургічна майстерність, іронія, утворюючи експериментальний синтез, психологічний тип оповіді, і, відповідно, жанр, який ми пропонуємо визначити як автобіографічний психологічний роман з елементами візіонерського наповнення. Важливим структурно-творчим засобом роману є введення внутрішнього інтенціонального сюжету, який розкриває послідовність інтелектуальної та духовно-практичної діяльності Максудова. В тексті функціонують три “запитальні” рівні внутрішнього інтенціонального сюжету: навіщо потрібні Максудову як творцю креативно-катарсичні переживання, як вони впливають на психіку творця, чому супроводжують драматичну ситуацію самопізнання; навіщо авторові потрібні “двійники”, крізь яких він дивиться на себе; що означає спроба вийти на відчутний контакт з “вигаданим” читачем? Ці три рівні функціонування інтенціонального сюжету відповідають логіці розвитку грандіозного конфлікту між креативними можливостями (творчим потенціалом) та інтровертованістю, що приводить до філософської антропологічної постановки питання: чи залишається в результаті творець творцем? Проблема двійництва в “Театральному романі” має специфічний відтінок: двійник автора, ставши героєм твору, у своїй свідомості утворює нескінченний ланцюг двійників з аналогічною творчою позицією та трагічною долею, що й стало новим способом зображення зіткнення творця й епохи.

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У висновках узагальнюються результати дослідження, основні з них є такими: 1. “Театральний роман” М. Булгакова - твір, у якому тісно переплітаються історія, філософія, психологія, драматургічна майстерність, іронія, утворюючи експериментальний синтез, психологічний тип оповіді, і, відповідно, жанр, який ми пропонуємо визначити як автобіографічний психологічний роман з елементами візіонерського наповнення.

2. Важливим структурно-творчим засобом роману є введення внутрішнього інтенціонального сюжету, який розкриває послідовність інтелектуальної та духовно-практичної діяльності Максудова. Концепція світу і творчої людини має складну мотивацію. В тексті функціонують три “запитальні” рівні внутрішнього інтенціонального сюжету: навіщо потрібні Максудову як творцю креативно-катарсичні переживання, як вони впливають на психіку творця, чому супроводжують драматичну ситуацію самопізнання; навіщо авторові потрібні “двійники”, крізь яких він дивиться на себе; що означає спроба вийти на відчутний контакт з “вигаданим” читачем? Ці три рівні функціонування інтенціонального сюжету відповідають логіці розвитку грандіозного конфлікту між креативними можливостями (творчим потенціалом) та інтровертованістю, що приводить до філософської антропологічної постановки питання: чи залишається в результаті творець творцем? На нашу думку, відповідь повинна бути позитивною, тому що творець авто дублює себе не тільки в персонажах, героях-творцях видуманих пєс, але і в читачах. Зовнішній сюжет, у якому йдеться про причини трагічної самотності героя, перетинається з внутрішнім інтенціональним сюжетом через візіонерські переживання Максудова.

3. Проблема двійництва в “Театральному романі” має специфічний відтінок: двійник автора, ставши героєм твору, у своїй свідомості утворює нескінченний ланцюг двійників з аналогічною творчою позицією та трагічною долею, що й стало новим способом зображення зіткнення творця й епохи. Трагізм деструктивного впливу епохи на творчу особистість (комплекс зовнішніх факторів - історичні обставини, професійна невлаштованість і відсутність „діалогу” та ін.) підсилюється внутрішньою специфікою творчої особистості, схильної страждати заради наближення до істини. Максудівські „двійники” й комунікативне запрошення, спрямоване до читача, - це авторське самовизначення, екзистенційне філософствування. Філософія Максудова проходить стадію психологічної гри і стає самовипробуванням й самостійного знаходженням, способом проблеми буттєвого досвіту, спробою підняти свою присутність у реальному й вигаданому світі до рівня плідного самостійного опитування, проблематичності.

4. Булгаківський міф про театр відкриває таємниці мистецтва та психологію людей театру. Джерело міфа - пасивне самоспостереження, яке оберігає психіку від розпаду на багато “правильних” шляхів думки, почуття й поведінки. Театральний міф має свою історію та прототипи, але для носія міфічної інформації настає момент надлому психіки - рішення “піти” з життя посилюється утворенням станів, подібних до сучасного психотренінгу та небезпечної гри з образами. На певному етапі міф оберігає героя від самого себе, але потребує динамічного руху у плані самовдосконалення, до чого герой не був готовий. Отже, міф створюється реальністю й впливає на творця, на його психіку. На певному етапі міф починає поглинати творця, робити своєю складовою.

5. Назви кожної глави “Театрального роману” - система „ключів” до змісту, створена навмисно видавцем, і як сказано в передмові, не належить оповідачеві. Вона має власну логіку та „окреме” існування від тексту роману, що дозволяє сприймати назви як нерозкритий зміст тексту, приховану концептуальну інформацію, тобто можна стверджувати, що назви глав відображають результат духовних пошуків героя.

6. Наскрізні для творчості М. Булгакова мотиви „грози”, „зникнення назавжди”, „втечі”, „відходу”, „сну”, „дзеркала” та інші надають своєрідності психологізму твору, поглиблюють його філософсько-психологічне значення, висвітлюють інтуїтивну спроможність головного героя на межі буття й небуття “вловлювати” знаки-попередження навколишнього світу та не дотримуватися їхніх застережень.

7. „Видавець” записок, за яким стоїть сам автор, заявляє, що вони - плід фантазії хворої людини, тобто одразу наголошується на тому, що ніякого соціального плану, джерела, мотиву для трагедії буцімто не було, все це - дивне поводження дивакуватої людини, яка і драматургом ніколи не була, тому й не варта дорогоцінної уваги читача. Записки надруковано, але автор відходить в тінь, не бажаючи перетворити Максудова в очах читача на людину-філософа, яка, виявляється, авторитетно говорить про життя та смерть, а потім уносить свою таємницю із собою. Навмисна іронічна інтонація не просто не „підриває” пафос написаного твору, але й ще більше притягує до його осмислення, бо людину шукаємо в тому, що вона створила.

М. Булгаков виступає сучасним містагогом, який відкриває читачеві сенс життя-містерії. Роман обривається, таємниця письменницької діяльності та акторської гри не розкрита. Незавершеність роману може бути сприйнята як авторський натяк на те, що механізми творчості й співвідношення автора та його тексту в принципі не можуть бути досліджені до кінця. У творі виразно проявляється бажання автора залучити до переживання цієї таємниці, співучасті в ній, поринання до її сакральної езотеричності, прихованості від світу. Незбагненність як ознака таємниці й визначає, зумовлює драматичність життя автора і його героя. Автор містифікує психологію творчості через перетворення обєктивної реальності на дивовижне сяйво; інтелектуальна та емоційна гра-вистава неодмінно викликає інтерес до розвязання загадки, пізнання таємниці життя-буття. твір роман художній

8. Завдяки цьому дослідженню важливі висновки сучасних дослідників про те, що саме в 30-ті роки в естетичних поглядах письменника помічається тенденція до відходу від реалістичних засобів зображення дійсності у світ трансцендентного, до посилення релігійно-містичних настроїв, театралізації поведінки й творчості, а також травестуванню романтичного світовідчуття, - підтверджуються конкретним спостеріганням над текстом і ідейно-художньою структурою „Театрального роману”.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Й РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ БУЛО ВИКЛАДЕНО В ТАКХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Олейнікова Є.Ю. Архетипическая ситуация в сюжете “Театрального романа” М.А. Булгакова // Вісник Харківського державного університету: Серія філологія - Харків, 1998. - № 44899. - С. 257-261.

2. Олейнікова Є.Ю. О психологии творчества в “Театральном романе” М.А. Булгакова // Вісник Харківського національного університету: Серія філологія - Харків, 2000. - № 473. 2000. - С. 387-391.

3. Олейнікова Є.Ю. Концепция мира и человека в “Театральном романе” М.А. Булгакова // Вісник Харківського національного університету: Серія філологія - Харків, 2001. - № 520. 2001. - С. 446-450.

Размещено на .ru