Особливості проведення реформ в Україні у другій половині XIX століття - Курсовая работа

Російська імперія, до складу якої входило 80% українських земель, переживала глибоку кризу, суть якої полягала в невідповідності існуючих феодальних структур та відносин провідним світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство. Характерними ознаками та виявами кризовості були занепад поміщицьких маєтків; посилення експлуатації селян; панування екстенсивних методів господарювання; гальмування розвитку капіталістичних процесів - стримування формування ринку вільної робочої сили, розвитку підприємництва тощо; наростання соціального напруження в суспільстві; глухе бродіння в народі, що приховувало в собі загрозу широкомасштабного селянського бунту; посилення процесу відставання Росії від європейських держав-лідерів. Тому я і вирішила дослідити цю тему трохи докладніше, порівняти матеріали з різних джерел, щоб особисто для себе зробити висновок: реформи 60 - 70-х рр. відкрили шлях до капіталістичного розвитку Росії чи дали поштовх до зростання революційних виступів? Поміж нечисленних обставин, що спонукали до модернізації, основним поштовхом стала поразка Росії у Кримській війні (1853-1856), у якій гігантські людські та матеріальні ресурси імперії не подолали новітню техніку європейських держав-лідерів Англії та Франції. Також війна засвідчила занепад господарства, кризу організації праці, наростання соціальної напруженості.Реформа 1861 р., яка скасувала кріпосне право в Росії, була визначним поворотним кроком в історії країни. З падінням кріпосного права відкрився простір для розвитку продуктивних сил, які досі стримувалися віджилими феодальними виробничими відносинами. Царський маніфест 19 лютого 1861 p., Загальне Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності, і Положення про викуп селянами їх садиб та польових угідь визначали основні принципи реформи по всій країні. Маніфест і Положення вирішували основні питання, повязані із скасуванням кріпосного права: 1) ліквідація особистої залежності селян від поміщиків, їх особисте звільнення і створення органів селянського управління; 1 Загального Положення говорилося, що «кріпосне право на селян, оселених у поміщицьких маєтках, і на дворових людей скасовується назавжди...».Розміри наділів і повинності визначалися в уставних грамотах, які складалися поміщиками і підписувалися селянами. На підготовку і введення уставних грамот в дію відводилося два роки, протягом яких, говорилося в маніфесті царя, «селянам і дворовим людям, як і раніше, коритися поміщикам і беззаперечно виконувати давнішні свої обовязки». Одержавши за уставною грамотою садибу й польовий наділ, селяни ставили тимчасово зобовязаними й мусили платити поміщикові оброк або відробляти панщину. Селяни, що оформили угоду про викуп своїх наділів, ставали селянами-власниками і припиняли відбувати панщину чи платити оброк поміщикові. Оскільки в Україні були родючі землі, то під час проведення реформи царський уряд, ідучи назустріч домаганням поміщиків, прагнув зберегти в їх руках максимальну кількість землі, а селянам надати якомога менші й найгіршої якості наділи.В основному для визначення викупної суми селянського наділу бралася не ринкова вартість землі, а грошовий оброк, призначений з селян на користь поміщика за уставною грамотою за надані селянам у постійне користування садибний і польовий наділи. Для визначення викупної суми річний оброк капіталізувався з 6 %, тобто множився на 162/з або множився на 100 і ділився на 6, що й давало викупну суму. Оскільки селяни не могли одразу заплатити цю суму, то царський уряд надавав їм позику і видавав поміщикам у розмірі 80 % викупної суми, якщо селяни купували повний наділ, і 75 %, якщо вони брали неповний наділ, 5-процентні банківські білети або викупні свідоцтва. Решту 20-25 % викупної суми селяни мусили заплатити безпосередньо поміщикові.Велику групу в Україні - близько 50 % усього селянства (2,2 млн. ревізьких душ) - становили державні селяни, які сиділи на державній землі й виконували на користь держави певні повинності або платили оброк. 24 листопада 1866 р. царський уряд видав закон про основи поземельного устрою державних селян у 36 губерніях, в тому числі й у південних та лівобережних губерніях України. Усі землі та угіддя, якими користувалися селяни, закріплювалися за ними в безстрокове общинне чи подвірне користування. За ці наділи селяни мусили вносити в казну щорічно державний оброчний податок. Селяни мали безстрокове право добровільного викупу наділів.Згідно з Положенням про губернські та повітові земські установи 1864 р. в Росії було створено органи земського самоврядування. У виборах до земств брало участь все населення, що мало земельну власність, але при цьому виборці (поміщики, міщани та селяни) мали різні права. Земства повинні були дбати про спорудження і підтримання в належному стані шляхів, медичне обслуговування населення, народну освіту, поштовий звязок тощо. Офіційно земства мали обмежені функції, однак вони були осередками самоврядування, тому царський уряд намагався обмежити їхні фінансові можливості та вні

Зміст

Вступ

1. Відміна кріпосного права

1.1 Особисте звільнення селян

1.2 Наділення селян землею і визначення повинностей

1.3 Викуп селянських наділів

1.4 Зміни в становищі державних селян

2. Реформи адміністративно- поліцейського управління

3. Вплив реформ на розвиток України

Висновок

Список використанної літератури