Особливості прикладного мистецтва - Реферат

Народна творчість - це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності, явище соціальне зумовлене. Народна творчість включає в себе різні види художньої діяльності народу-поетичну творчість, театральне, музичне, танцювальне, декоративне, образотворче мистецтво, народне будівництво тощо. Усі її види обєднує основне-пізнання та відображення трудової діяльності людства, його історії, побуту тощо, хоча кожен із них має певні особливості функціонального призначення, матеріалу, засобів вираження. Для того, щоб народилось мистецтво, людина повинна була навчитись не тільки вправно працювати інструментами та з їхньою допомогою відображувати бачене на камені, в глині, відтворювати звуки, але вона повинна була навчитись художньо-образно сприймати дійсність. Виникнувши внаслідок трудової діяльності, мистецтво, нерозривно повязане з життям народу, було тільки народним.Археологічні матеріали свідчать про існування ткацького виробництва на східнословянських землях в період ранніх неолітичних культур. Його розвиток проходив у загальному русі прогресу матеріальної і духовної культури людства, соціально-економічної еволюції людського життя. Потреби людини в тканинах, одязі, господарська необхідність зумовлювали масове поширення ткацтва. З середини III тис. до н. е. збереглися памятки ткацького виробництва: глиняні пряслиця, веретена та різноманітні за розмірами й формою глиняні важки для ткацьких верстатів. Пряли з льону, вовни і конопель ручним веретеном, на яке для посилення обертання насаджували глиняні або камяні кружальця - пряслиця.Практична потреба людини у тканинах для вбрання, оздоблення житла і господарських потреб зумовила масове їх виготовлення в домашніх умовах. Передумови розвитку ткацтва створювалися загальним прогресом матеріальної і духовної культури народу, його соціально-економічною еволюцією. На всіх етапах розвитку ткацтво віддзеркалювало конкретні історичні, природно-географічні особливості, характер господарської діяльності та культурно-естетичні запити українського народу. Крім узорного ткання, фарбування прядива й самої тканини, давньоруські майстри досягли високої досконалості у справі оздоблення тканин вибійкою. Залежно від орнаментальних мотивів чиноваті тканини поділяються на такі групи: тканини з рядами орнаментальних мотивів ромбів-«на вічка», «на кружки», «на шашки» тощо; тканини з рядами скісних ліній - «на пасочки», «на бартки», «на партиці»; тканини з рядами зустрічно скісних ліній - «на кос», «на косицю», «на сосонки» та інші.Серед художніх тканин виділяється оригінальне явище - полотна, вязані різними ручними і машинними техніками. Вязані полотна для одягу, скатертини, покривала характеризуються оригінальною фактурою, структурною будовою.Археологічні матеріали стверджують, що на території сучасної України в побуті вживалися узорні тканини, килими. Найдавніші письмові відомості про килими X ст. зберегли подорожні записки іноземних мандрівників, літописи, давньоруські билини, історичні пісні, колядки тощо. 6 підстави вважати, що тканинам з назвою «ковер» в XV-XVII ст. був притаманний квітчастий, рослинний орнамент, а «килимам» смугастий, геометричний. Килими з квітковим орнаментом набули особливого поширення на Сумщині, Полтавщині, Київщині, Херсонщині, Волині і Поділлі. Найчисленнішу групу утворюють килими з композиціями, де поодинокі орнаментальні мотиви (зубці, клинці, ромби і под.) розташовуються за схемою прямої або косої сітки.Слід звернути увагу також на складний, поліфункціональний вид ткацького мистецтва - виготовлення шпалер, гобеленів. Український гобелен розвивався на основі національних художніх традицій, у руслі загальноєвропейських мистецьких тенденцій. Джерела вітчизняного гобеленового мистецтва сягають 20-х років і повязані з іменем художника С. Колоса. Поширилось виготовлення гобеленів, близьких до народних орнаментальних тканин, з дуже цікавим кольоровим пластичним вирішенням. У мистецтві монументально-декоративного гобелена плідно працюють художники М.Воно розвивається у таких галузях, як народне традиційне (зокрема, народні художні промисли), професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні звязки з історичним минулим, ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами. Наприклад, на кожній виставці образно виділяються художнім рівнем твори, авторами яких є народні майстри чи професіонали-художники або ж самодіяльні умільці. На творчість народних майстрів впливають своїми новаторськими пошуками художники-професіонали, а в свою чергу самодіяльні умільці часто здобувають професійну освіту.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО ДЕКОРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА

2. ХУДОЖНЄ ТКАЦТВО

3. ВЯЗАННЯ

4. КИЛИМАРСТВО

5. ГОБЕЛЕНИ

ВИСНОВОК

Сьогодні декоративне мистецтво- складне, багатогранне художнє явище. Воно розвивається у таких галузях, як народне традиційне (зокрема, народні художні промисли), професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Ці галузі багатозмістовні і далеко не тотожні. Між ними існують тісні взаємозвязки і суттєві розбіжності.

Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні звязки з історичним минулим, ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.

При вивченні складних процесів сучасного декоративно-прикладного мистецтва обгрунтоване виділення таких його напрямів, як народне традиційне, професійне мистецтво і самодіяльна творчість. Наприклад, на кожній виставці образно виділяються художнім рівнем твори, авторами яких є народні майстри чи професіонали-художники або ж самодіяльні умільці. Це різні твори за своєю суттю, різні за рівнем професійної підготовки їх автори, неоднакові критерії їх оцінок тощо. А в загальному, між цими напрямами існують тісні взаємозвязки і проходять цікаві процеси взаємозбагачення. На творчість народних майстрів впливають своїми новаторськими пошуками художники-професіонали, а в свою чергу самодіяльні умільці часто здобувають професійну освіту. В той же час вершин мистецького злету досягають художники-професіонали, які працюють на основі народних художніх традицій.

Розглядаючи сучасне декоративно-прикладне мистецтво, ми оцінюємо і його місце у людській діяльності, житті. Останнім часом в українській науковій літературі активізувалась увага до висвітлення питань духовної культури. Декоративно-прикладне мистецтво безпосередньо входить у сферу матеріальної і духовної культури народу. У цьому плані становлять інтерес думки дослідників про аспекти умовного розмежування матеріальної і духовної культури, спеціальне виділення художньої культури на тій основі, що в останній відбувається процес злиття матеріальної, реальної форми і духовного змісту. Килими, кераміка, одяг, тканини, вишивка і т. ін. є результатом як духовної, так і практичної діяльності людей. Вони матеріально виражені і несуть інформацію про композицію, орнамент, колорит тощо, яка зберігається в колективній памяті людей. Декоративно-прикладне мистецтво охоплює і сферу знань, естетичні погляди, смаки, звичаєво-обрядові аспекти, етичні переконання тощо. Це одна із частин народної художньої культури.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції - пізнавальну, комунікаційну, естетичну та ін.

Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.

Размещено на .ru