Особливості політичних поглядів Т.Г. Шевченка - Реферат

Неперевершена в обґрунтуванні та поширенні ідей, у залученні мас до їх практичної реалізації, на авансцену політичних і культурних змін у Східній Європі виходить інтелігенція. В Україні, як і в інших тодішніх державах, виникнення цієї концепції свідчило про наближення сучасної епохи. Поступовий розпад і гостра криза феодально-кріпосницьких відносин в Україні і в усій Росії зумовили значне піднесення суспільної думки, що відображала економічні та соціально-політичні процеси, суспільний прогрес світової цивілізації. Теорії німецького ідеалізму Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, ідеї романтиків стають популярними в Москві, Петербурзі, а також в Україні. Ідеї соціального й національного визволення породжувалися тим нестерпним колоніальним режимом, у якому перебувала Україна впродовж багатьох століть.Шевченко, як ніхто інший, дав глибоку й нищівну критику російського законодавства, організації суду та судочинства, першим в історії революційної думки в Україні показав злочинну суть тодішніх законодавчих актів, висловив рішучий протест проти царських законів та юридичного їх трактування як способу пригнічення трудової людини. Шевченко був 1838 викуплений на волю за гроші, зібрані серед членів царської родини за лотерею, в якій розігрувався портрет вчителя царських дітей В. Шевченко вирушив в Україну з наміром оселитись у Києві. Шевченка і 10 березня 1861 року він помирає у своїй кімнаті-майстерні в Академії так і не здійснивши особистої мрії - повернутись в Україну. Світогляд Тараса Шевченка формувався і розвивався в період, коли в Україні сталася криза феодально-кріпосницької системи господарства, посилився процес формування капіталістичних відносин.Шевченко був "Пророком", "батьком нації", "затятим ворогом Росії та москалів". Охрімович писав ще 1918 року про те, що "Коли переглянути характеристики Шевченкових ідей, починаючи 60-ми роками, а кінчаючи 100-літнім ювілеєм 1914 року, що вийшли з-під пера російських Українців, то полишаючи кількох людей (Драгоманова, Вовка, Кониського), у цих всіх характеристиках побачимо одну, спільну рису: головну вагу кладеться на відносини Шевченка до кріпацтва, до народу, підкреслюється його братолюбство і славянофільство, український патріотизм супроти Поляків, але замовчується про його, як про пророка самостійної України (виділення Ю. Шевченка сам поет і його життя давали достатньо підстав. Мовний поділ справді має серйозніші підстави, ніж опозиція між поезією і прозою, - твори написані по-українські, як правило разюче відрізняються від російських, у кращий бік. Шевченко все ж не втрачає надії на те, що націю вдасться обєднати в імя її визволення, України і кожного українця.Разом з організаторами до товариства увійшли студенти Київського університету Олександр Навроцький, Іван Цосяда, Георгій Андрузький, Афанасій Маркович, Олександр Тучуб, вчителі Пантелеймон Куліш і Дмитро Пільчиков, поміщик Микола Савич, поет і художник Тарас Шевченко. Товариство ставило за мету: національне і соціальне визволення України, скасування кріпацтва, станових привілеїв, проголошення свободи совісті та ін. До складу слов"янської федерації мали увійти Україна, Росія, Польща, Чехія, Сербія, Болгарія. Звичайно ж, Кирило-Мефодіївське товариство чітко відстоювало ідеал свободи, рівності і братства для українського та інших народів, насамперед, слов"янських народів, які зазнавали соціально-політичного, економічного, національного гніту, але, керуючись таким принципом, відкидало всі форми гноблення виступало проти царизму і всієї системи самодержавного ладу, заперечувало кріпосне право, гноблення людини людиною. Програма братства, котре свідомо поставило себе під патронат слов"янських первоучителів Кирила й Мефодія, щоб підкреслити свій слов"янський напрям, найкраще можна бачити з тексту прокламації, написаної Костомаровим під титулом: «До братів українців»: «Ми приймаємо,-пише Костомарів,-що всі слов"яни повинні між собою поєднатись, але так, щоб кожен народ склав свою окрему республіку й управляв своїми справами незалежно від інших; щоб кожен народ мав свою мову, свою літературу й свій власний устрій.Його поезія змогла не лише забезпечити "звязок часів", але й поклала початок перетворення української етнографічної маси, що фактично втратила свою власну політичну еліту і, здавалося б, була приречена на повну асиміляцію, в європейську націю, давши їх розуміння минулого і дороговказ у майбутнє, надію і сподівання. "Початок тут було покладено ідейною програмою Кирило-Мефодіївського товариства, яка, за слушним спостереженням Д. Чижевського, синтезувала християнство й романтичний націоналізм і в якій Україна в потоці історії, в єдності минулого, теперішнього і майбутнього ("і мертвих, і живих, і ненароджених") уперше постає як самостійна філософська проблема. Шевченко був "Пророком", "батьком нації", "затятим ворогом Росії та москалів". Шевченко все ж не втрачає надії на те, що націю вдасться обєднат

План

Вступ

1. Сутність політичних ідей Т. Г. Шевченка

2. Оцінка політичних поглядів Т.Г.Шевченка різними науковими школами

3. Місце Т.Г.Шевченка в Кирило-Мефодіївському товаристві

Висновок

Т. Шевченка без особливого перебільшення можна вважати "батьком" української національної ідеї сформованої в традиційній для цивілізованої Європи формі. Його поезія змогла не лише забезпечити "звязок часів", але й поклала початок перетворення української етнографічної маси, що фактично втратила свою власну політичну еліту і, здавалося б, була приречена на повну асиміляцію, в європейську націю, давши їх розуміння минулого і дороговказ у майбутнє, надію і сподівання. "Початок тут було покладено ідейною програмою Кирило-Мефодіївського товариства, яка, за слушним спостереженням Д. Чижевського, синтезувала християнство й романтичний націоналізм і в якій Україна в потоці історії, в єдності минулого, теперішнього і майбутнього ("і мертвих, і живих, і ненароджених") уперше постає як самостійна філософська проблема. Оцей синтетичний погляд на свою національну (етнічну) спільноту як на єдиний, розгорнутий в соціальному часі й "соціалізованому" просторі континуум і водночас як на субєкта всезагального історичного процесу ми називаємо в дусі традиційної філософсько-класичної термінології національною ідеєю".

Оцінка політичних поглядів Т. Шевченка в різних наукових школах досить часто є відмінною і, навіть, суперечливою. Багатогранність його творчості та роль яку вона відіграла в становленні сучасної української нації зумовили прагнення прихильників різних політичних доктрин "прихилити" його авторитет "на свій бік". В суспільній думці поет часто перетворювався в "міф", який було зручно використовувати для маніпуляції масовою свідомістю та виправдання тих чи інших дій. Для представників радикально-націоналістичного напрямку української політичної думки Т. Шевченко був "Пророком", "батьком нації", "затятим ворогом Росії та москалів". Для різного роду соціалістів, "бездержавників" - у першу чергу "Кобзар", "захисник прав кріпаків", "борець за соціальне визволення та дружбу народів".

В аналізі еволюції творчості Т. Шевченка існує традиція, початок якій одним з перших поклав І. Франко. У роботі, написаній в рік 100-річчя народження Т. Шевченка він писав: "Поетичну діяльність Шевченкову можна поділити на чотири періоди, досить нерівномірні один до одного. Перший від 1838 до 1843, або від його звільнення з кріпацтва до першого повороту на Україну. В цім періоді бачимо поета ще під романтичним впливом. Він пише балади і сентиментальні думи та історичні оповідання різної великості, які кульмінуються в поемі "Гайдамаки", початій 1838 і друкованій 1841. З цього ж часу походить чудова поема "Катерина" і друга поема все ще не надрукована в цілості - "Черниця Маряна". В другім періоді, що тягнеться до його арешту весною 1847 р., знаходимо тільки політичні поеми, як "Чигирин", "Суботів", "Іржавець" і ін. Далі від національного українського становища поет переходить до соціальних питань і підіймає свій могутній голос в оборону кріпаків ("На панщині пшеницю жала", "Сестра", "Марині", "Сон", "Посланіє до мертвих, і живих, і ненароджених земляків моїх"). Так він став пророком цього народу, розриваючи немилосердно завісу політичного і національного насильства. Та несподівана катастрофа спинила його працю і навіть сховала багато його віршів від громадянства на декілька десятиліть".

Гостро критикуючи представників української еліти Т. Шевченко все ж не втрачає надії на те, що націю вдасться обєднати в імя її визволення, України і кожного українця. У цьому проявляється його глибока мудрість та послідовна державницька позиція.

Свобода є центральною категорією для всіх великих поетів-романтиків тогочасної Європи - Байрона, Міцкевича, Пушкіна. Однак у Т. Шевченка воно досягає апогею свого розвитку. Як відзначає В. Барка "Без сумніву, в Шевченка поняття свободи при всенародному і вселюдському значенні мало найбільш персональний характер, порівнюючи з поезією всіх його сучасників (виділення В. Барки - О.С.); для нього воля народу була одночасно конкретною і особистішою волею кожної окремої людини в загальному складі. Шевченкові чужий модель ідеологічного походження - з "програм", що озвучували народ, ніби отару в загорожі, звідки виводять "єдиним махом" на пастівник свободи і зоставляють худобою під батогом нового "хазяїна".

Україна, її минуле і майбутнє стоїть в центрі політичних поглядів Т Шевченка. Поряд з цим значне місце в них займають і ряд інших проблем, зокрема доля всіх поневолених народів і словянських, зокрема. У багатьох поезіях він з теплотою згадує чеських і словацьких "будителів", що поклали початок демократичного словянофільства. Для поета близькою є ідея того, що в майбутньому "зіллються словянські ріки" в одне море, але при цьому він твердо стоїть на позиції тог, що "в своїй хаті своя правда, і сила, і воля". Цей принцип був центральним в ідеї словянофільства, викладеній у програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства і саме його послідовно дотримується Т. Шевченко.

Тарас Шевченко - поет, що зробив для відродження і становлення сучасної української нації чи не більше за будь-якого українського політичного діяча чи теоретика політики, відродив у ній національну самоповагу та прагнення до самостійного державно-політичного існування, поставив боротьбу за відродження держави із становища мрії в стан надії, сподівання і, врешті, активної діяльності.

Т. Шевченко творив міф своєї України, а його нащадки - творили "міф Шевченка", без якого історична доля української нації була б інша. "Шевченко - борець за соціальне визволення", "Шевченко - борець за українську державу", "Шевченко - борець за дружбу всіх народів і словянських зокрема" - це міфогеми, які не протистоять одна одній, а розкривають різні сторони спадщини великого поета. Тільки їх розгляд у взаємодії та взаємодоповнення дозволяє в повній мірі зрозуміти, те, що Т. Шевченко хотів сказати, історії, світу та своїм землякам "і мертвим, і живим і не народженим".

1. Дорошенко Д.І. Нарис історії України / Передмова І. О. Денисюка. - Львів: Світ, 1991. - 576с.

2. Енциклопедія українознавства. під ред. проф. Кубійовича В., - Львів. - Т. 3. - 1994. - С. 960-1204.

3. Політологія: історія та методологія / Андрущенко В. П., Антоненко В. Г., Ануфрієв Л. О. та ін.; За ред. Ф. М. Кирилюка. - К.: Здоровя, 2000. - 632 с.

4. Сергійчик В. Українці в імперії. - К., 1992.-92 с.

5. Костомаров М. І. Закон Божий (Книга буття українського народу). - К., 1991. - 38с.

6. Копиленко О.Л. Політико-правові ідеї Т.Шевченко та І.Франка в сучасній ідеологічній боротьбі / Від ред. Б.М.Бабій. - Акад наук Укр. РСР - К.: Наук. думка, 1990. - 116с.

7. Губернський Л.В., Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз / Київський національний ун-т ім. Т.Г.Шевченка. - К.: Знання України, 2002. - 580с.

8. Політологія. Підручник. / За ред. Панова М.І., Герасіної Л.М. та ін. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2005. - 520с.

Размещено на .ru