Сутність посттравматичних стресових розладів та їхня специфіка в дитячому віці. Встановлення взаємозв"язку між ознаками посттравматичного стресу і соціально-демографічними характеристиками дітей. Аналіз механізмів регуляції стресового стану дітей.
У той же час, батьки та педагоги, можуть впливати на почуттєву сферу дитини, створюючи ситуації, які будуть залишати в памяті дитини сліди, що формуватимуть у них позитивне ставлення життя, спрямованість особистості, що врешті-решт сприятиме їх поверненню до нормального способу життя. Для цього вкрай необхідна професійна підготовка педагогів, щоб вони були компетентними забезпечити дітей адекватною психолого-педагогічною допомогою. Разом з тим, система шкільної освіти в цілому, і педагоги, психологи, соціальні педагоги, класні керівники зокрема, часто виявляються не готові до кваліфікованої підтримки та допомоги дітям з ПТСР в результаті впливу різних екстремальних ситуацій (стихійних лих, воєнних конфліктів та домашнього насилля), оскільки користуватися подібними технологіями та методами психолого-педагогічної підтримки їх у виші не навчають. Незважаючи на значну кількість зарубіжних досліджень, присвячених вивченню особливостей посттравматичного стресу у дітей, більшість з них, в основному, обмежуються виявленням і вивченням тих симптомів посттравматичного стресового розладу, які вказані в DSM-IV-TR (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders-IY-Text Revision / Керівництво з діагностики і статистики психічних розладів-^-перегляд тексту, 2000), а також в МКБ-10 (Міжнародна статистична класифікація хвороб і проблем, повязаних зі здоровям, 2003). Спостереження за такими дітьми показують, що відразу після травми у дітей зазвичай зявляються такі симптоми, як: порушення сну, нічні кошмари, навязливі думки про травматичні ситуації, впевненість в тому, що травматична ситуація може повторитися, підвищена тривожність, сильна реакція на будь-який стимул або ситуацію, що символізує травму, психофізіологічні порушення тощо.Відсутність адекватної підтримки в сімї, нормального функціонування і наявність порушень в сімейній структурі сприяє виникненню посттравматичного стресу у дітей.
Вывод
Відсутність адекватної підтримки в сімї, нормального функціонування і наявність порушень в сімейній структурі сприяє виникненню посттравматичного стресу у дітей.
Підвищенню рівня стресостійкості дітей сприятимуть вправи, підібрані з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей розвитку, типу нервової системи, життєвого досвіду і за умови адекватно організованого педагогічного супроводу навчально-виховного процесу. Однак, найкращих результатів можна досягнути лише за умови системного підходу до розвязання цього завдання.
Подальші перспективи дослідження вбачаємо в розробці корекційної програми щодо подолання посттравматичних наслідків у дітей.
