Особливості патогенезу і лікування гіпертонічної хвороби в умовах жаркого клімату - Автореферат

У переважній більшості досліджень, що описані у літературі, лікування проводиться за єдиною програмою без попередньої систематизації патогенетичних особливостей розвитку захворювання, при цьому основна увага приділяється диференціації лікування гіпертонічної хвороби (ГХ) мякого, помірного і важкого перебігу (Дзяк Г.В., 2002; Коваленко В.М., Свіщенко Є. П., 2002; Бєлоусов Ю.Б., 2001). У той же час, інтенсивна антигіпертензивна терапія, особливо у пацієнтів з високим ризиком ускладнень, не завжди дає бажаний результат, тому що результати впливу будь-якої комбінації антигіпертензивних засобів без попереднього зясування патогенетичних особливостей розвитку ГХ будуть носити елементи випадковості, що супроводжується надлишковим пригніченням вазоактивних систем, які забезпечують оптимальний кровообіг. Вивчення цієї проблеми стосовно до умов арідної зони, під якою розуміють регіони з невеликою кількістю опадів (менш 200 мм на рік) і високою температурою навколишнього повітря в літні та, частково, весняно-осінні місяці, де в процесі адаптації організму відбувається значна перебудова систем терморегуляції й ауторегуляції кровообігу, представляє сприятливу можливість для оптимізації лікування ГХ. Метою роботи явилося підвищення ефективності терапії хворих на гіпертонічну хворобу, які мешкають в умовах жаркого клімату, на основі патогенетично обґрунтованого застосування лікарських засобів. Вивчити закономірності сезонних змін активності калікреїн-кінінової і ренін-ангіотензин-альдостеронової систем крові у здорових осіб і хворих на гіпертонічну хворобу в умовах жаркого клімату.Було обстежено 215 хворих на гіпертонічну хворобу різного ступеня важкості та 68 осіб з фізіологічною артеріальною гіпотензією. Нагляд цих хворих проводився під час стаціонарного лікування у клініках м. Групу порівняння склали 116 хворих на ГХ м. Діагноз і стадію гіпертонічної хвороби встановлювали на підставі клінічної картини, анамнезу, даних обєктивного огляду й інструментально-лабораторних досліджень, керуючись критеріями класифікації ВООЗ (1996). До ІІ стадії ГХ були віднесені 128 хворих в м.Проведені дослідження механізмів ауторегуляції кровообігу і терморегуляції організму в здорових людей і хворих на ГХ в умовах арідної зони показують, що тісний звязок між калікреїн-кініновою і ренін-ангіотензин-альдостероновою системами контролю АТ відбувається в інших співвідношеннях цих систем, ніж у комфортній зоні з помірними кліматичними умовами. Як у здорових людей, так і у хворих на ГХ вміст калікреїну і калікреїногену крові, які характеризують активність кінінової системи крові в арідній зоні (м. АТ у хворих на ГХ ІІ стадії по сезонах не змінюється, що забезпечується підвищенням фізіологічної активності складових гуморальних систем від більш низької у літній період (калікреїн 35,3 1,8 КОД/л; калікреїноген 347,1±6,6 КОД/л; АРП 0,47 0,06 нг/л.с) до більш високої у зимовий (40,3 2,3 КОД/л; 357,1 7,4 КОД/л; 0,67 0,08 нг/л.с відповідно, p0,05, p<0,05). Таким чином, якщо у хворих на ГХ у помірній кліматичній зоні зберігається синергізм в динаміці активності пресорних і депресорних гуморальних чинників навіть під час гіпертонічних кризів, то в арідній зоні визначається диспропорція у їхній взаємодії. Ця обставина робить інтересним зіставлення даних про активність кінінової системи крові у хворих на ГХ з гіпертонічними кризами і осіб з фізіологічною артеріальною гіпотензією (ФГ), у яких літній рівень АТ на 17-20/12-15 мм рт. ст. нижче у порівнянні з показниками у здорових людей і важко проходить адаптація організму до літнього жаркого клімату в арідній зоні.У дисертації була вивчена конкретна наукова проблема, що стосується ролі нейрогуморальних вазоактивних систем у патогенезі гіпертонічної хвороби в умовах жаркого клімату, а також проведена оцінка впливу різних схем антигіпертензивної терапії на перебіг гіпертонічної хвороби і стан нейрогуморальних систем у даної категорії хворих. Виявлено сезонну зміну активності калікреїн-кінінової системи в практично здорових осіб, що споконвіку проживають в арідній зоні: влітку її активність у 1,5-2 рази нижче, ніж у зимовий період. У хворих на ГХ І і ІІ стадії активність ренін-ангіотензинової системи в арідній зоні значно вище, ніж у помірній кліматичній зоні; протилежна закономірність спостерігається для кінінової системи. Підвищена концентрація альдостерону, яка спрямована на затримку натрію в умовах рясного потовиділення, обумовлює затяжний перебіг гіпертонічних кризів у літній період року в умовах жаркого клімату, нерідко з мозковою симптоматикою. Ступінь виразності гіпертрофії лівого шлуночку у хворих на гіпертонічну хворобу, що мешкають в арідній зоні, знаходиться у прямій позитивній залежності від рівня активності реніну плазми (r=0,46).

Основний зміст роботи

Проведені дослідження механізмів ауторегуляції кровообігу і терморегуляції організму в здорових людей і хворих на ГХ в умовах арідної зони показують, що тісний звязок між калікреїн-кініновою і ренін-ангіотензин-альдостероновою системами контролю АТ відбувається в інших співвідношеннях цих систем, ніж у комфортній зоні з помірними кліматичними умовами. Як у здорових людей, так і у хворих на ГХ вміст калікреїну і калікреїногену крові, які характеризують активність кінінової системи крові в арідній зоні (м. Ашгабат) значно нижче, ніж у помірній кліматичній зоні (м. Харків) (табл. 1).

Таблиця 1. Вміст калікреїну, калікреїногену, активність реніну і концентрація альдостерону в плазмі крові у здорових осіб і хворих на гіпертонічну хворобу в м. Ашгабаті та м. Харкові (M m)

Показники Калікреїн, КОД/л Калікреїноген, КОД/л Активність реніну плазми, нг/л?с Альдостерон, нг/л

Здорові особи, м. Ашгабат 29,1 2,6 349,6 13,5 0,46 0,06 165,6 5,1

Здорові особи, м. Харків 39,6 3,6 383,4 16,4 0,44 0,04 150,8 6,0 р 0,05 < 0,05

Хворі на ГХ: м. Ашгабат

I стадія 44,7 2,8 347,9 17,2 1,08 0,07 153,8 6,8

II стадія 43,7 1,6 343,3 16,0 0,65 0,08 259,2 12,9

Хворі на ГХ: м. Харків

I стадія 65,6 4,9 412,0 22,1 0,55 0,09 173,3 7,9

II стадія 58,0 4,8 395,7 19,3 0,43 0,06 186,9 16,1 р 1 < 0,01 < 0,05 < 0,01 < 0,05 р 2 < 0,05 < 0,05 < 0,05 < 0,05

На загальному фоні географічного розподілу середньо-статистичних показників активності ККСК у здорових осіб, отриманих іншими авторами, відзначається тенденція до зменшення вмісту калікреїну і калікреїногену в напрямку низьких географічних широт. Протилежна закономірність виявляється при порівнянні показників пресорної системи - активності реніну плазми (АРП) і концентрації альдостерону (КАП) для двох пунктів. У зоні з жарким кліматом активність кінінової системи влітку значно нижче (калікреїн 18,4 3,2 КОД/л, калікреїноген 334,5 ± 5,9 КОД/л), ніж взимку (36,3 1,9 КОД/л, 364,6 ±8,9 КОД/л, відповідно, p<0,01, p<0,05).

При І стадії ГХ показники АРП і калікреїну перевищують норму в 2,3 і 1,5 рази відповідно. При невеликому підвищенні активності кінінової системи у хворих на ГХ в арідній зоні, наявне адекватне посилення фізіологічної ролі вихідної ланки пресорної гуморальної системи - реніну. У ході лікування чітко виявляється зворотна залежність між змінами вмісту калікреїну і АРП. АТ у хворих на ГХ ІІ стадії по сезонах не змінюється, що забезпечується підвищенням фізіологічної активності складових гуморальних систем від більш низької у літній період (калікреїн 35,3 1,8 КОД/л; калікреїноген 347,1±6,6 КОД/л; АРП 0,47 0,06 нг/л.с) до більш високої у зимовий (40,3 2,3 КОД/л; 357,1 7,4 КОД/л; 0,67 0,08 нг/л.с відповідно, p0,05, p<0,05). Показники активності кінінової системи крові під час кризів мало відрізняються від норми для здорових людей в арідній зоні, АРП підвищується до 0,66 0,07 нг/л.с, p<0,05 у порівнянні з нормою. Після лікування гіпертонічних кризів відбувається деяке збільшення вмісту калікреїну (від 40,4 1,8 КЕ/л до 48,0 2,0 КЕ/л, p<0,05), у той час як АРП залишається досить високою і після зниження АТ. Ця закономірність характерна не тільки для ГХ I стадії, але і ГХ II стадії. При дефіциті активності ККСК підвищення АРП в арідній зоні спрямовано на посилення судинного тонусу з метою оптимізації кровопостачання головного мозку та інших органів. Цей механізм є передумовою, насамперед, для розвитку порушень мозкового кровообігу. В адаптованих до жаркого клімату хворих на ГХ з кризовим перебігом вміст альдостерону в плазмі високий (259,2±12,9 нг/л, р<0,01 у порівнянні з нормою 165,6 5,1 нг/л). Отже, ослаблення активності ККСК і одночасне підвищення активності РААС спільно виступають як основні патогенетичні фактори у виникненні гіпертонічних кризів в арідній зоні. Таким чином, якщо у хворих на ГХ у помірній кліматичній зоні зберігається синергізм в динаміці активності пресорних і депресорних гуморальних чинників навіть під час гіпертонічних кризів, то в арідній зоні визначається диспропорція у їхній взаємодії.

Поєднання двох екстремальних чинників - зовнішнього кліматичного і внутрішнього патофізіологічного, створює додаткове навантаження на компенсаторні механізми регуляції серцево-судинної системи, що виявляється у сезонних змінах гемодинамічних характеристик і активності гуморальних факторів регуляції АТ. При дослідженні обємних характеристик - КДО, КСО, загального периферичного судинного опору (ЗПСО) у хворих на ГХ І стадії з гіперкінетичним типом кровообігу сезонна особливість виявляється помітно. Так, КДО і КСО влітку більше, ніж узимку (КДО, зима / літо 0,82; КСО, зима / літо 0,72), що обумовлюється збільшенням обєму циркулюючої крові за рахунок надлишкового споживання рідини хворими на ГХ у жаркий період року. Відзначається збільшення діастолічного АТ влітку в більшій мірі, ніж узимку. ЗПСО влітку менше (з/л 1,26), що створює видимість того, що літня жара й особливі умови адаптації і терморегуляції організму, що обумовлені нею, сприяють мякому перебігу ГХ. Тим часом, високі показники КСО - параметра виживаності, свідчать про перевантаження серця.

При ІІ стадії ГХ сезонна особливість виявляється більш чітко. Влітку як КДО, так і КСО при еукінетичному і, особливо, гіперкінетичному типах гемодинаміки набагато менше, ніж взимку (КДО, з/л 1,36, КСО, з/л 1,31). Цим обумовлюються підвищені літні значення фракції викиду, у порівнянні з зимовими. Високий рівень АТ взимку в порівнянні з літнім сезоном при ІІ стадії ГХ обумовлюється відносно великим КДО і КСО лівого шлуночку взимку. У хворих з гіпокінетичним типом гемодинаміки ЗПСО влітку більше, ніж взимку (з/л 0,67), обємні характеристики і діастолічний АТ влітку також вище. Таким чином, при гіпокінетичному типі гемодинаміки ауторегуляційні умови в хворих на ГХ під час кризів істотно відрізняються від таких при гіперкінетичному. Ця обставина робить інтересним зіставлення даних про активність кінінової системи крові у хворих на ГХ з гіпертонічними кризами і осіб з фізіологічною артеріальною гіпотензією (ФГ), у яких літній рівень АТ на 17-20/12-15 мм рт. ст. нижче у порівнянні з показниками у здорових людей і важко проходить адаптація організму до літнього жаркого клімату в арідній зоні. У осіб з ФГ вміст калікреїну в літній період у 2,0 рази вище, ніж у здорових людей. Взимку, незважаючи на те, що вміст калікреїну знижується і майже наближається до норми, рівень АТ залишається низьким (98,0 4,2 / 62,5 2,7 мм рт. ст. взимку, 95,5 3,7 /61,5 3,0 - влітку, p>0,05). Звідси можна зробити висновок, що ауторегуляційні умови літнього сезону визначають фізіологічну основу розвитку артеріальної гіпотензії не тільки в літній період, але і протягом усього року в арідній зоні. Дані свідчать про високу чутливість ККСК до будь-яких екстремальних змін у системному кровообігу, що виявляється у людей з певними фізіологічними відхиленнями при адаптації їхнього організму до умов арідної зони. В арідній зоні з високою температурою навколишнього повітря виявляються дві найважливіші функції ККСК: підтримка теплового балансу організму за рахунок розширення судин шкіри і посилення шкірного кровообігу, що забезпечує інтенсивне потовиділення, і регуляція рівня АТ за рахунок дилататорної функції кінінів у внутрішніх органах. Зниження рівня АТ забезпечується, як за рахунок виходу певного обєму рідини за межі організму, так і безпосередньою участю ККСК у регуляції системного кровообігу в результаті судино-розширювального впливу тканинного гормону - брадикініну. Якщо при еу- і гіперкінетичному типах гемодинаміки у хворих на ГХ однаково успішно діють обидва механізми регуляції АТ, то при ФГ найбільш ефективним є другий. З цим повязане почуття дискомфорту в осіб з артеріальною гіпотензією через недостатність процесу випарного охолодження організму в літній період в арідній зоні.

У результаті перебудови функції ККСК з утворенням деякого дефіциту її в системному кровообігу, закономірність ауторегуляції АТ під впливом депресорних факторів ускладнюється. Виникає ситуація, коли витрата енергії, що міститься у ферментах і гормонах депресорної системи, дія якої спрямована на охолодження організму, стає причиною розвитку ускладнень ГХ у літній період року. В цих умовах дані про активність ККСК можуть бути використані як біохімічні тести в контролі ефективності антигіпертензивної терапії.

Згідно сучасних уявлень при лікуванні ГХ необхідно не тільки знизити рівень АТ, але і важливо домагатися органопротекторних ефектів, зокрема, зменшити гіпертрофію лівого шлуночку, яка є прогностично несприятливою ознакою, оскільки у хворих на ГХ з вираженою ГЛШ перебіг захворювання є більш важким. Це свідчить про те, що ступінь впливу нейрогуморальних факторів на розвиток ГХ буде відрізнятися залежно від ступеня вираженості ГЛШ.

При паралельному ехокардіографічному і біохімічному дослідженні виявилося, що у хворих на ГХ II стадії з помірною ГЛШ АРП складає 1,53 0,07 нг/л?с, КАП - 315,0 6,0 нг/л, з вираженою ГЛШ - АРП 1,96 0,05 нг/л?с, КАП 233,0 5,0 нг/л (p<0,05, p<0,05 відповідно). Ангіотензиновий механізм підтримує збільшення КАП, яке одночасно обумовлюється кліматопатологічним процесом. Незважаючи на відносно сприятливий перебіг ГХ у цієї підгрупи, створюється реальна передумова для розвитку ГЛШ, яка виявляється більш виразно по мірі стабілізації ГХ у середньому віці. У хворих на ГХ II стадії ступінь виразності ГЛШ прямо залежить від рівня активності ренину в плазмі крові. Коефіцієнт лінійної кореляції між змінами АРП і Ммлж складає r = 0,46, не такий високий, але звязок вірогідний (р<0,05). Незалежним підтвердженням останнього висновку може бути також виявлена резистентність судинного тонусу до антигіпертензивної терапії у хворих на ГХ з виразною ГЛШ, яка підсилюється у ті періоди, коли компенсаторно підвищується активність АПФ на 6 - 8 добу лікування.

Адаптаційна і патогенетична функція ККСК у розвитку ішемічної хвороби серця (ІХС) та її ускладнень визначається особливими біологічними властивостями цієї системи: гіпотензивною дією, що впливає на тонус коронарних судин, мікроциркуляцію і проникненість капілярів. При дослідженні хворих на ГХ ІІ стадії з гіпертонічними кризами без ІХС (30 осіб) визначалися низькі значення калікреїну у момент кризу (33,2±4,8 КОД/л, p<0,05 у порівнянні з хворими на ГХ II стадії без кризу), у хворих зі стабільною стенокардією напруги ІІ-ІІІ ф.к. і ХСН І-ІІ ФК (53 осіб) в момент кризу вміст калікреїну склав 38,6±4,0 КОД/л. Після лікування кризів і зниження АТ вміст калікреїну зростає до характерних для регіону значень.

Представлені дані про патогенетичну роль нейрогуморальних факторів регуляції АТ при ГХ, яка обумовлена виснаженням депресорної системи і підвищенням активності компонентів РААС при адаптації організму хворих до умов арідної зони, дозволяють вибрати оптимальний комплекс антигіпертензивних засобів як для лікування гіпертонічних кризів, так і для наступної терапії. Це, насамперед, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, антагоністи кальцію й альдостерону, b-адреноблокатори і діуретики. Контроль лікування ГХ на основі досліджень показників гуморальних систем у реальному масштабі часу (у ході лікування) дозволяє одержати досить якісні результати. У практичному відношенні являється важливим тест із застосуванням одноразової дози інгібітору АПФ. В залежності від вихідних показників АТ в якості фармакологічної проби застосовувався каптоприл у дозі 25 - 50 мг. За ступенем реакції АТ вже протягом 1 - 3 годин уточнюється переважна патогенетична основа ГХ і визначається комплекс антигіпертензивних засобів. Однак, незалежно від того, чи спостерігається швидка реакція судинного тонусу на антигіпертензивну терапію, або ні, така проба не дає можливості контролювати зміни натрій-альдостеронового профілю, який змінюється протягом тривалого антигіпертензивного впливу. Звідси важко допустити можливість високої ефективності монотерапії при лікуванні ГХ в умовах арідної зони. Антигіпертензивна дія інгібіторів АПФ найбільшою мірою виявляється на початковій стадії ГХ при умовах зростаючої активності пресорних систем - РААС, або ж у тому випадку, коли застосуванням комплексу засобів - антагоністів кальцію, діуретиків, антагоністів альдостерону та інших вдається усунути або знизити ступінь впливу інших гіпертензивних чинників і, в результаті, гіпертонус судин, що зберігається, підтримується переважною вазоконстрикторною діяльністю ангіотензину ІІ. У тому випадку, якщо реакція АТ на першу дію інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ відсутня, що характерно для хворих з низькою АРП і, як правило, високим вмістом альдостерону, то засобами першого вибору можуть бути антагоністи кальцію і салуретики. Перевантаження лікарськими препаратами хворих на ГХ ІІ стадії з низьким вихідним рівнем активності кінінової системи в літній період може привести до ослаблення антигіпертензивного потенціалу організму, оскільки вміст калікреїну після лікування не тільки не підвищується, а в деяких груп стає нижче норми для здорових людей. Створюється реальна передумова для повторних гіпертонічних кризів. У цьому випадку гіпертонічні кризи розвиваються повільно з поступовим наростанням важкості протягом 7-10 днів і приєднанням ознак серцевої недостатності. Вихід частини циркулюючої рідини в результаті потовиділення, яке забезпечується посиленням активності ККСК у шкірі в літній період, сприяє деякому зниженню рівня АТ, що необхідно враховувати при використанні діуретиків для лікування гіпертонічних кризів.

Таким чином, знання обєктивних закономірностей динаміки активності нейрогуморальних систем регуляції кровообігу в арідній зоні дозволяє досягти якісних результатів у стабілізації судинного тонусу і лікуванні ГХ.1. У дисертації була вивчена конкретна наукова проблема, що стосується ролі нейрогуморальних вазоактивних систем у патогенезі гіпертонічної хвороби в умовах жаркого клімату, а також проведена оцінка впливу різних схем антигіпертензивної терапії на перебіг гіпертонічної хвороби і стан нейрогуморальних систем у даної категорії хворих.

2. Виявлено сезонну зміну активності калікреїн-кінінової системи в практично здорових осіб, що споконвіку проживають в арідній зоні: влітку її активність у 1,5-2 рази нижче, ніж у зимовий період. Це являється одним з чинників, що сприяють розвитку артеріальної гіпертензії. Незмінна чи відносно висока активність ККСК у певної частини здорових осіб обумовлює розвиток кліматозалежної артеріальної гіпотензії з порушеним синергізмом між системами терморегуляції й ауторегуляції кровообігу.

3. У хворих на ГХ І і ІІ стадії активність ренін-ангіотензинової системи в арідній зоні значно вище, ніж у помірній кліматичній зоні; протилежна закономірність спостерігається для кінінової системи. Підвищена концентрація альдостерону, яка спрямована на затримку натрію в умовах рясного потовиділення, обумовлює затяжний перебіг гіпертонічних кризів у літній період року в умовах жаркого клімату, нерідко з мозковою симптоматикою.

4. Ступінь виразності гіпертрофії лівого шлуночку у хворих на гіпертонічну хворобу, що мешкають в арідній зоні, знаходиться у прямій позитивній залежності від рівня активності реніну плазми (r=0,46). Резистентність судинного тонусу до антигіпертензивної терапії збільшується по мірі вираженості гіпертрофії міокарду лівого шлуночка.

5. Були виявлені сезонні відмінності гемодинамічних параметрів у хворих на ГХ I і II стадії, що мешкають в умовах жаркого клімату, які відображають перевантаження насосної функції серця в літній період року.

6. При оцінці антигіпертензивної терапії найбільш оптимальною є 2-х компонентна схема терапії, що включає антагоністи кальцію групи амлодипіну у сполученні з інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотезину ІІ, і 3-х компонентна - з приєднанням антагонистів альдостерону.

Практичні рекомендації

1. На підставі результатів дослідження активності ККСК в арідній зоні з контрольної групи можна виділити підгрупи, що схильні до гіпертензивних і гіпотензивних станів.

2. Антигіпертензивна терапія в умовах жаркого клімату повинна мати диференційований підхід, виходячи з активності ККСК і гемодинамічних параметрів та їхніх сезонних коливань.

3. В осінньо-зимовий період, при відносно високій активності пресорних і депресорних нейрогуморальних систем, доцільно застосування комбінованої терапії, що включає блокатори РААС або b-адреноблокатори в сполученні з антагоністами кальцію пролонгованої дії.

4. У літній період, при звичайно низькій активності ККСК, рекомендується застосування антагоністу кальцію амлодипіну в комбінації з мінімальними дозами інгібіторів АПФ і антагоністів альдостерону. Використання тіазидних діуретиків доцільно обмежити при відсутності ознак серцевої недостатності.

5. Визначення реакції судинного тонусу на одноразове призначення інгібітору АПФ дозволяє встановити переважну патогенетичну основу артеріальної гіпертензії, що полегшує вибір тактики антигіпертензивної терапії.

1. М.М. Беркелиева. Сезонные изменения активности кининовой системы крови при гипертонической болезни в условиях жаркого климата // Медицина сегодня и завтра. - 2002. - №2. - С. 49-51.

2. М.М. Беркелиева. Нейрогуморальные проявления структурных нарушений левого желудочка при гипертонической болезни в аридной зоне // Експериментальна i клінічна медицина. - 2002. - №2. - С. 55-57.

3. М.М. Беркелиева. Нейрогуморальные проявления климатических воздействий при гипертонической болезни // Український терапевтичний журнал. - 2002. - №3. - С. 68-69.

4. Л.Т. Малая, С.Ч. Беркелиева, М.М. Беркелиева. Особенности нейрогуморальной регуляции артериального давления в аридной зоне // Современные проблемы клиники внутренних болезней: Сб. науч. тр. - Харьков: РИП «Оригинал», 1997. - С. 48-56. Автором самостійно виконано клінічне обстеження, визначення гуморальних показників.

5. Л.Т. Малая, С.Ч. Беркелиева, М.М. Беркелиева. Патогенетические ососбенности развития и тактика лечения гипертонической болезни в условиях жаркого климата // Достижения и перспективы развития терапии в канун XXI века: Сб. науч. тр. - Харьков, 2000. - С. 277-287. Автором самостійно виконано клінічне обстеження, визначення гуморальних показників.

6. М.М. Беркелиева. Нейрогуморальный контроль эффективности медикаментозной терапии гипертонической болезни в условиях жаркого климата // Лекарства - человеку: Сб. науч. тр. - Харьков, 2002. - С. 85-89.

7. С.Ч. Беркелиева, М.М. Беркелиева. Изменения активности калликреин-кининовой системы при гипертонических кризах под влиянием норваска // Материалы I Международного конгресса кардиологов тюркоязычных стран. - Бишкек, 1998. - С. 62. Автором самостійно виконано клінічне обстеження, клінічне випробування препарату.

8. М.М. Беркелиева. Блокада рецепторов ангиотензина II в комплексной терапии гипертонической болезни в аридной зоне // Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної конференції з міжнародною участю «Нове в клінічній фармакології і фармакотерапії захворювань внутрішніх органів». - Харків, 2002. - С. 149-150.

9. С.Ч. Беркелиева, М.М. Беркелиева. Сезонные колебания гемодинамических параметров при гипертонической болезни // Нові напрямки в діагностиці, лікуванні і профілактиці артеріальної гіпертензії та її ускладнень: Тези доп. Української наук.-практ. конф. з міжнародною участю - Харків, 2002. - С. 27. Автором самостійно виконане клінічне обстеження, визначення гемодинамічних показників, аналіз результатів.

10. M.M. Berkelieva. Angiotensin converting enzyme inhibition in the combined treatment of essential hypertension // Book of Abstracts from the 2-nd International Symposium on Angiotensin II Antagonism. - London, 1999. - Р.89.

11. M.M. Berkelieva. Blockade of renin-angiotensin system in the treatment of arterial hypertension in hot climate //Journal of the Renin-Angiotensin-Aldosterone System: - 2001. - Vol.2, Number 1 - PC.62. / Abstract from the 4-th International Symposium on Angiotensin II Antagonism, London, 2001.

Размещено на .ru