Особливості особистісного прийняття батьками дітей з особливими потребами - Дипломная работа

РЕФЕРАТ Кваліфікаційна робота: сторінок, 12 табл., 2 рис., 55 джерел, 1 додаток. Об’єкт дослідження: дитячо-батьківські стосунки у сім’ях з дітьми з особливими потребами. Предмет дослідження: психологічні особливості особистісного прийняття батьками дітей з особливими потребами. Методи дослідження: теоретичні - аналіз літературних джерел, узагальнення та систематизація; емпіричні - методика «Діагностика батьківського ставлення» (А.Я. Варга, В.В. Столін), методика «Сімейна соціограма» (Е.Г. Ейдеміллер, І.М. Нікольська) У кожній сімї, яка має дитину з особливими потребами, існують свої особливості, свій психологічний клімат, який так чи інакше впливає на дитину, або сприяє її реабілітації, або, навпаки, гальмує її. Внаслідок відсутності зацікавленості батьків у вихованні, а також у силу інших причин, діти з особливими потребами часто відчувають дискомфорт в сімейних стосунках. ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОСОБИСТІСНОГО ПРИЙНЯТТЯ БАТЬКАМИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ 1.1 Загальна характеристика груп дітей з особливими потребами 1.2 Соціально-психологічні особливості сімей, що мають дітей з особливими потребами 1.3 Особливості ставлення батьків до дітей з особливими потребами 1.4 Особливості психологічного прийняття батьками дітей з особливими потребами РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРИЙНЯТТЯ БАТЬКАМИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ 2.1 Планування та організація дослідження 2.2 Аналіз результатів дослідження ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ВСТУП Сімя є середовищем, в якому формується особистість дитини і закладається ресурс її соціальної адаптації. У сучасних умовах розвитку суспільства особливого значення набула сімя і сімейні відносини, загострилася проблема спілкування в сімї, оскільки сімейні взаємини носять менш емоційний і духовний характер. У сучасному світі у людей все менше часу залишається для спілкування один з одним, а спілкування з дітьми, часом, зводиться лише до задоволення елементарних потреб. Особливе значення в даний час набуло міжособистісне спілкування та взаєморозуміння в сімях, які мають дітей з особливими потребами, що змушує родину виробляти нові моделі взаємодії. Сім’я, у якій живе хвора дитина виявляється особливою групою, якій відповідає притаманна тільки їй атмосфера міжособистісних стосунків. Ці стосунки по різному проявляються і в різному ступені впливають на розвиток дитини, протікання її хвороби, а також загальний психічний стан самих батьків. За даними ООН, у світі налічується приблизно 450 мільйонів людей з порушеннями психічного та фізичного розвитку. Дані всесвітньої організації охорони здоровя (ВООЗ) свідчать, що число таких жителів у світі сягає 13% (3% дітей народжуються з вадами інтелекту та 10% дітей з іншими психічними чи фізичними вадами) загалом у світі близько 200 мільйонів дітей з обмеженими можливостями. Аналіз різноманітних аспектів проблем сімї з дитиною з відхиленнями у розвитку відображений у працях Н.В. Мазурової [21], Г.А. Мішиної [28], В.В. Ткачевої [49], І.І. Мамайчук [22], Є.М. Мастюкової [26], А.Г. Московкіної [27], А.С. Співаковської [47] та інші. Методи дослідження: 1) теоретичні: аналіз літературних джерел, узагальнення та систематизація; 2) емпіричні: «Діагностика батьківського ставлення» (А.Я. Варга, В.В. Столін), «Сімейна соціограма» (Е.Г. Ейдемілер, І.М. Нікольська). Їх чотири: 1) 1 ступінь втрати здоровя визначається при легкому та помірному порушенні функцій, які, згідно з Інструкцією, є показником до встановлення інвалідності у дитини, але, як правило, не призводять до необхідності визначення у осіб старше 18 років; 2) 2 ступінь втрати здоровя встановлюється за наявності порушень функцій органів і систем життєдіяльності (відповідає 3 групі інвалідності у дорослих); 3) 3 ступінь втрати здоровя відповідає 2 групі інвалідності у дорослого і характеризується наявністю виражених порушень функцій органів і систем, які, незважаючи на проведене лікування, обмежують можливості соціальної адаптації дитини; 4) 4 ступінь втрати здоровя визначається при різко виражених порушеннях функцій органів і систем, що призводять до соціальної дезадаптації дитини за умови незворотного характеру ураження та неефективності лікувальних і реабілітаційних заходів (відповідає 1 групі інвалідності у дорослого) [12]. Кожному ступеню втрати здоровя дитини з особливими потребами відповідає перелік захворювань, серед яких можна виділити наступні основні групи. 1. Першу групу становлять нервово-психічні захворювання. Найбільш поширеними захворюваннями цієї групи є дитячий церебральний параліч, пухлини нервової системи, епілепсія, шизофренія та інші ендогенні психози, розумова відсталість (олігофренія або слабоумство різного генезу, що відповідають стадії ідіотії або імбецильності), хвороба Дауна, аутизм [41]. По-перше, це розумово відсталі діти. Недоліки мовного розвитку розумово відсталих дітей носять комплексний та системний характер, характеризуючись несформованістю всіх сторін мовленевої діяльності, вираженими труднощами породження мовно