Особливості організації інтегративно-інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в закладах освіти - Методичка

Проблема навчання дітей з особливими потребами набуває широкої актуальності сьогодні. Інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в масові навчальні заклади - це процес, який все більш розповсюджується в освіті. Однією з них є те, що надання освітніх послуг дітям з особливостями психофізичного розвитку в закладах інтернатного типу певною мірою призводить до зниження у частини з них соціальної компетенції та дезадаптації в цілому. Відтак, можна стверджувати, що інтеграція - це закономірний етап розвитку системи спеціальної освіти, який повязаний з переосмисленням суспільством і державою ставлення до осіб з особливими потребами, з визнанням їхнього права на одержання рівних з іншими можливостей в різних галузях життя, в тому числі й освіті. Реалізація інклюзивної практики в освіті серед іншого порушує ще одну проблему: яка саме основна мета сучасної освіти для дітей взагалі і для дітей з ООП зокрема: академічні знання, максимальна реалізація здібностей та талантів чи соціалізація й адаптація до життя у суспільстві?Концепція розвитку інклюзивної освіти розроблена відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів, які регулюють відносини у сфері освіти, соціального захисту та реабілітації осіб з інвалідністю. Приєднавшись до основних міжнародних договорів у сфері прав людини (Декларації ООН про права людини, Конвенцій ООН про права інвалідів, про права дитини), Україна взяла на себе зобовязання щодо дотримання загальнолюдських прав, зокрема, щодо забезпечення права на освіту дітей з особливими освітніми потребами. «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про охорону дитинства», «Про соціальні послуги», «Про реабілітацію інвалідів в Україні» регламентовано надання освітніх, медичних, соціальних послуг особам з обмеженими можливостями здоровя, зокрема, дітям з особливими освітніми потребами. Відповідно до Конституції України та законодавства у галузі освіти, реабілітації, соціального захисту держава має забезпечити доступність до якісної освіти відповідного рівня дітям з особливими освітніми потребами з урахуванням здібностей, можливостей, бажань та інтересів кожної дитини шляхом запровадження інклюзивної освіти. науковість (розробка теоретико-методологічних основ інклюзивного навчання, програмно-методичного інструментарію, аналіз і моніторинг результатів впровадження інклюзивного навчання, оцінка ефективності технологій, що використовуються для досягнення позитивного результату, проведення незалежної експертизи);Індивідуальна програма розвитку розробляється групою фахівців (заступник директора з навчально-виховної роботи, вчителі, асистент вчителя, психолог, вчитель-дефектолог та інші) із обовязковим залученням батьків, або осіб, які їх замінюють, з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання дитини з особливими освітніми потребами. У першому розділі «Специфіка навчання дітей з особливими освітніми потребами» висвітлено питання корекційної спрямованості навчання дітей з особливими освітніми потребами, особливості використання компютерних технологій при роботі з дітьми з інтелектуальними вадами та критерії оцінювання навчальних досягнень учнів зазначених категорій. Важлива роль належить учителю, який організовує та забезпечує оптимальні умови навчання, сприятливу атмосферу в учнівському колективі, спосіб презентації теми, який би залучав до діяльності, був захоплюючим та не обтяжуючим чи виснажливим для «особливої» дитини, стимулював засвоєння інформації, сприяв застосуванню знань, умінню повязувати їх з життям, оцінюванню учнівських досягнень в різний спосіб. З наукових праць Керол Енн Томлінсон відомо, що ця технологія допомагає враховувати в навчальному процесі такі учнівські відмінності: рівень підготовленості - через коригування темпу навчання та ступеня складності матеріалу; індивідуальні стилі навчання - через організацію численних видів діяльності, щоб учні мали змогу отримувати та опрацьовувати інформацію в різний спосіб і на різних рівнях; та інтереси - спираючись на схильність, зацікавлення та бажання самої дитини оволодіти певною темою чи виробити певне уміння [2]. Освіта дітей з обмеженими освітніми потребами організовується спільно з іншими учнями у загальноосвітній школі (інклюзивна школа)-заклад, який відкритий для навчання всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей.При планування роботи з дітьми з ООП необхідно памятати, що разом зі специфічними труднощами розвитку для всіх категорій дітей з особливостями психофізичного розвитку властиві такі проблеми: - соціальна дезадаптованість дитини; Вище означені недоліки можуть проявлятись у дітей неоднаковою мірою, у різних комбінаціях і вимагають внесення певних коректив у навчально-виховний процес та режим дня, що обовязково відображається у Індивідуальній програмі розвитку. Плануючи уроки, розробляюч

Реалізація Концепції сприятиме: - забезпеченню права дітей з особливими освітніми потребами на рівний доступ до якісної освіти, незалежно від стану здоровя, місця їх проживання;

- створенню належних умов для функціонування і розвитку інклюзивної освіти в Україні, забезпеченню достатнього обсягу фінансування для впровадження інклюзивного навчання;

- зміні освітньої парадигми, удосконаленню навчального процесу шляхом урахування сучасних досягнень науки та практики;

- забезпеченню архітектурної доступності загальноосвітніх навчальних закладів різних типів, незалежно від форм власності, та підпорядкування, відповідно до потреб дітей;

- підготовці достатньої кількості кваліфікованих педагогічних кадрів, які володіють методиками інклюзивного навчання, створення системи підвищення їх професійної майстерності;

- забезпеченню навчальних закладів, що впроваджують інклюзивне навчання, транспортними засобами, відповідними навчально-методичними, наочними, дидактичними матеріалами, сучасними засобами реабілітації індивідуального та колективного призначення.

Лист Міністерства освіти і науки України від 18.05.2012 № 1/9-384

Про організацію інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах

Інструктивно-методичний лист розроблено з метою реалізації Порядку організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 серпня 2011 року № 872.

Інклюзивне навчання - це комплексний процес забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими освітніми потребами шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на основі застосування особистісно орієнтованих методів навчання, з урахуванням індивідуальних особливостей навчально-пізнавальної діяльності таких дітей.

Інклюзивне навчання запроваджується відповідно до Конвенції ООН про права дитини та Конвенції ООН про права інвалідів, низки Указів Президента, Закону України «Про загальну середню освіту».

Передумовою у забезпеченні успішності навчання дитини з особливими освітніми потребами у загальноосвітньому навчальному закладі є індивідуалізація навчально-виховного процесу. Індивідуальне планування навчально-виховного процесу має на меті: - розроблення комплексної програми розвитку дитини з особливими освітніми потребами, що допоможе педагогічному колективу закладу пристосувати середовище до потреб дитини;

- надання додаткових послуг та форм підтримки у процесі навчання;

- організацію спостереження за динамікою розвитку учня.

Індивідуальна програма розвитку розробляється групою фахівців (заступник директора з навчально-виховної роботи, вчителі, асистент вчителя, психолог, вчитель-дефектолог та інші) із обовязковим залученням батьків, або осіб, які їх замінюють, з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання дитини з особливими освітніми потребами. Вона містить загальну інформацію про учня, систему додаткових послуг, види необхідної адаптації та модифікації навчальних матеріалів, індивідуальну навчальну програму та за потреби індивідуальний навчальний план.

Оформлення та ведення відповідної документації покладається на асистента вчителя.

У першому розділі «Специфіка навчання дітей з особливими освітніми потребами» висвітлено питання корекційної спрямованості навчання дітей з особливими освітніми потребами, особливості використання компютерних технологій при роботі з дітьми з інтелектуальними вадами та критерії оцінювання навчальних досягнень учнів зазначених категорій.

У другому розділі «Методичні рекомендації щодо реалізації інклюзивного навчання» надані поради щодо складання індивідуальної програми розвитку, портфоліо та написання психолого-педагогічної характеристики на учня з особливими освітніми потребами.

1.2 Упровадження навчальних технологій в інклюзивній освіті

Для забезпечення навчання та корекційної допомоги дітям з порушеннями психофізичного розвитку в Україні до сьогоднішнього дня функціонує система спеціальної освіти: спеціальні дитячі садки і школи, дошкільні групи і класи в масових закладах. Водночас, певна частина дітей з особливими освітніми потребами може навчатися в колективі здорових однолітків за умови відповідної психолого-педагогічної підтримки.

Інклюзивна освіта ефективна для багатьох дітей з відхиленнями в розвитку, однак інтегрування таких учнів в загальноосвітній простір інколи відбувається стихійно. Ця частина дитячої популяції відзначається великим різноманіттям, робота з яким ускладнюється з причин приховування або нерозуміння батьками проблем дітей [3].

Ефективність роботи закладу залежить від створення особливого навчального середовища, командного підходу, психологічного та корекційного супроводу, раціонально підібраних стратегій навчання. Важлива роль належить учителю, який організовує та забезпечує оптимальні умови навчання, сприятливу атмосферу в учнівському колективі, спосіб презентації теми, який би залучав до діяльності, був захоплюючим та не обтяжуючим чи виснажливим для «особливої» дитини, стимулював засвоєння інформації, сприяв застосуванню знань, умінню повязувати їх з життям, оцінюванню учнівських досягнень в різний спосіб. Саме тому на передній план виходить підготовленість навчального закладу, власне самого вчителя, до роботи з розмаїтим учнівським колективом.

Більшість дітей з особливостями психофізичного розвитку може навчатися у загальноосвітніх школах за умови реалізації моделі інклюзивної освіти. Пріоритетними напрямами є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвиткові кожної дитини з тим, щоб вона відчувала себе неповторним, повноцінним учасником суспільного життя.

Успішність організації навчально-виховного процесу забезпечується за рахунок введення нових технологій, тому педагогічні колективи повинні цілеспрямовано працювати над модернізацією змісту методичної роботи, переорієнтацією вчителів на нову особистісно орієнтовану філософію, методологію роботи з дітьми з особливими потребами.

Серед упроваджуваних навчальних технологій в інклюзивній освіті є: технологія особистісно зорієнтованого навчання, диференційоване викладання, традиційне інтенсивне навчання, проектна діяльність тощо.

Перед сучасною школою стоїть завдання сприяти становленню дитини як неповторної індивідуальності, розвивати її творчий потенціал, прагнення до самостійної пізнавальної діяльності. Традиційна методика переважно спрямовує учнів на запамятовування програмового матеріалу та його відтворення.

Завдання інклюзивної освіти полягає в створенні нової школи: школи діалогу, школи, яку творять самі діти спільно з учителями. У цьому сенсі є актуальним особистісно орієнтований підхід до навчання, який охоплює різні сторони навчального процесу.

Узагальнення здобутків педагогічної теорії і практики дає змогу виділити основні ідеї особистісно орієнтованого навчання: - школа складає частину життя;

- велика увага приділяються навчанню як процесу, а не як результату;

- активне залучення учнів до розвязання проблем і планування;

- задоволення навчальних проблем кожної дитини на уроці;

- особлива увага до групових і парних форм роботи;

- домінуюча форма навчального спілкування - діалог між учнями, учнями та вчителем;

- формування в учнів раціонального способу дій;

- залучення учнів до аналізу своєї діяльності, стимулювання їхнього самооцінювання.

Уроки, побудовані на особистісно орієнтованій взаємодії, дають змогу здійснити індивідуальний підхід, стимулюють пізнавальну активність, навчають школярів визначати шляхи здобуття ґрунтовних знань, умінь і навичок.

Диференційоване викладання - це концептуальний підхід і практична технологія планування й реалізації навчального процесу, що бере свій початок з усвідомлення важливих відмінностей між учнями. З наукових праць Керол Енн Томлінсон відомо, що ця технологія допомагає враховувати в навчальному процесі такі учнівські відмінності: рівень підготовленості - через коригування темпу навчання та ступеня складності матеріалу; індивідуальні стилі навчання - через організацію численних видів діяльності, щоб учні мали змогу отримувати та опрацьовувати інформацію в різний спосіб і на різних рівнях; та інтереси - спираючись на схильність, зацікавлення та бажання самої дитини оволодіти певною темою чи виробити певне уміння [2].

Організація і методика упровадження диференційованого викладання дає змогу задовольняти індивідуальні потреби, розвивати сильні сторони дітей та їхні інтереси в ході уроку.

Як наслідок, сучасні вчителі мають застосовувати такі підходи викладання, що дають змогу ефективно працювати з дітьми із ширшим діапазоном навчальних відмінностей.

Організація інклюзивного навчання в умовах загальноосвітнього навчального закладу визначає ряд проблем: - недостатню готовність і фінансування навчальних закладів навчання дітей з особливими освітніми потребами;

- неготовність педагогічних працівників, класних керівників, учителів до викладання дітям, які мають особливі освітні проблеми;

- неадекватне сприйняття дітей з вадами їхніми однолітками;

- спілкування з батьками, адже кожен вимагає максимальної уваги саме до своєї дитини.

Разом з тим, існують значні переваги упровадження інклюзивної освіти: - розуміння суспільством проблем інвалідів, особливо проблем дітей з обмеженими освітніми можливостями;

- розвивається упевненість дітей самих у собі;

- спілкування з ровесниками;

- виховання співчуття і розуміння проблем дітьми вікової норми.

- отримання повноцінної освіти.

Освіта дітей з обмеженими освітніми потребами організовується спільно з іншими учнями у загальноосвітній школі (інклюзивна школа) -заклад, який відкритий для навчання всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей. Тому потребує реструктуризації культурно-освітнього середовища, охоплюючи приміщення школи, педагогічний колектив, учнів та їх батьків.

В інклюзивній школі створюються найоптимальніші (спеціальні) умови здобуття освіти зазначеними дітям. Процес створення необхідних умов відбувається для того, щоб інклюзія дітей з особливостями життєдіяльності в системі соціальних відносин в освітньому середовищі проходив максимально ефективно, адже він є надзвичайно складним.

Для цього керівникам загальноосвітніх закладів необхідно подбати про забезпечення: - безперешкодного доступу до будівель та приміщень навчального закладу дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, зокрема тих, що пересуваються на візках, та дітей з вадами зору;

- відповідними педагогічними кадрами;

- необхідними навчально-методичними і наочно-дидактичними посібниками та індивідуальними технічними засобами навчання;

- психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами;

- психологічну підтримку педагогів;

- облаштування кабінетів дефектології, психологічного розвантаження, логопедичний для проведення корекційно-розвиткових занять.

Отже, під спеціальними умовами для отримання освіти дітьми з обмеженими освітніми потребами, так і для нормативних дітей, з якими вони навчаються в одному класі, розуміються сукупність таких заходів, котрі сприятимуть ефективному навчанню, вихованню та розвитку учнів з обмеженими можливостями здоровя, та не перешкоджають навчання інших здорових дітей.

Спеціальні умови, які відповідають потребам і можливостям усіх дітей можна умовно розділити на педагогічні, психологічні та соціальні.

Педагогічні умови включають в себе використання спеціальних освітніх модифікованих програм, підручників, навчальних посібників і дидактичних матеріалів, спеціальних технічних засобів навчання колективного та індивідуального користування, надання послуг асистента (помічника) і адаптованих методів навчання і виховання, які надають необхідну допомогу. Адаптована освітня програма - освітня програма, модифікована для навчання осіб з обмеженими освітніми можливостями з урахуванням особливостей їх психофізичного розвитку, індивідуальних можливостей і при необхідності забезпечує корекцію порушень розвитку та соціальну адаптацію зазначених осіб;

Психологічні умови передбачають створення: - толерантного освітнього середовища. Певні аспекти толерантності відображено у працях психологів Б. Ананьева, О. Асмолова, І. Беха, О. Кононко, А. Маслоу, У. Солдатової, Л. Шайгерової та інших. Зазначене питання розглядалося у працях класиків педагогічної думки: Я. Коменського, Я. Корчака, А. Макаренка, В. Сухомлинського, Л. Толстого, К. Ушинського.

Поняття толерантності ототожнюється у деяких визначеннях з поняттям терпимості. Толерантне ставлення учителя до молодших школярів означає, розуміння дітей, позитивного ставлення до них; це і соціальна цінність, що забезпечує права учнів інклюзивного класу, свободу і безпеку, і визнання їх переконань та інтересів, а також організації варіативного навчального процесу;

- емоційно наповненого освітнього середовища. Спрямованого на стимулювання і мотивацію усіх учасників навчального процесу до ефективної комунікації з учителем, а відтак і успішного навчання;

- використання стимулів, котрі підвищують пізнавальну активність молодших школярів в інклюзивному класі;

- виявлення особливостей характеру у дітей з особливими освітніми потребами, причин утруднення у здійсненні пізнавальної діяльності, спілкування і взаємодії в колективні молодших школярів

Соціальні умови, які забезпечення доступу у будівлі організацій, що здійснюють освітню діяльність, безперешкодне переміщення у самій школі та інші умови, без яких неможливе або утруднене освоєння освітніх програм.

Отже, важливою умовою інклюзивної освіти є безбарєрне соціально-культурне середовище, а саме архітеркурна доступність навчального закладу.

Найважливіше - створити загальну атмосферу. Якщо до такої дитини ставитися як до звичайного школяра (з певними особливими потребами), то таке ставлення передається й іншим вчителям та однокласникам дитини. Діти надаватимуть посильну допомогу і учень з особливими потребами почуватиметься вільно, а ставлення однокласників до спеціальних архітектурних умов та обладнання буде більш бережним і вони довше залишатимуться в хорошому стані.

Необхідно залучати дитину з особливими потребами до всіх видів діяльності (урочної, позаурочної та позакласної). При цьому необхідно сформувати в однокласників ставлення до неї як до рівної і, водночас, як до людини, якій буває потрібна допомога та підтримка. Цей настрій у класі залежить від учителів та адміністрації школи. Важливим при цьому буде дотримання загальних правил спілкування з дітьми з обмеженими можливостями життєдіяльності.

Поради вчителям загальноосвітніх шкіл для успішної роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби: - коли ви розмовляєте з людиною або дитиною з особливими освітніми потребами (ООП), звертайтеся безпосередньо до неї, а не до особи, яка її супроводжує, батьків або сурдоперекладача;

- при знайомстві цілком природно потиснути руку людині з інвалідністю - навіть ті, кому важко рухати рукою, або ті, хто користується протезом, можуть потиснути руку - праву або ліву, що допустимо;

- коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано або зовсім не бачить, обовязково називайте себе та всіх, хто з вами. Якщо у вас загальна бесіда в групі, не забувайте пояснити, до кого в даний момент ви звертаєтесь, і назвати себе;

- пропонуючи допомогу, почекайте, поки її приймуть, а потім питайте, що і як робити. Якщо не зрозуміли, не соромтеся - перепитайте;

- звертайтеся до дітей з особливими освітніми потребами по імені, а до підлітків - як до дорослих;

- спиратися або виснути на чиїйсь інвалідній колясці - те ж саме, що спиратися або виснути на її власникові. Інвалідна коляска - це частина недоторканного простору людини, яка її використовує, зокрема й дитини. Це потрібно обовязково пояснити іншим дітям;

- розмовляючи з людиною, яка зазнає труднощів у спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячі, чекайте, поки вона сама закінчить фразу. Не виправляйте і не договорюйте за неї. Не соромтеся перепитувати, якщо ви не зрозуміли співрозмовника;

- коли ви говорите з людиною, яка користується інвалідною коляскою або милицями, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші очі були на одному рівні. Вам буде легше розмовляти, а вашому співрозмовнику не доведеться закидати голову;

- щоб привернути увагу людини, яка погано чує, махніть їй рукою або доторкніться до плеча. Дивіться їй прямо в очі й говоріть чітко, але майте на увазі, що не всі люди, які погано чують, можуть читати по губах. Розмовляючи з тими, хто може читати по губах, розташуйтеся так, щоб на вас падало світло, і вас було добре видно, намагайтеся, щоб вам нічого не заважало і ніщо не закривало вас;

- не бентежтеся, якщо випадково сказали: "Побачимося" або: "Ви чули про це...?" тому, хто насправді не може бачити або чути.

Дуже важливо навчитися правильно висловлюватися про дітей з особливими освітніми потребами. До прикладу, замість фрази "Цей учень не може ходити" краще сказати так: "Цей учень користується ходунком і кріслом-візком".

Отже, організація і забезпечення означених умов у загальноосвітньому навчальному закладі, сприяють наданню допомоги дітям, що мають обмежені освітні потреби: • розвитку особистості кожної дитини з урахуванням її індивідуальних фізичних і розумових можливостей;

• здійснення повноцінної соціальної адаптації у класі однолітків;

• проведення корекційно-педагогічної, психологічної роботи;

• надання моральної допомоги і підтримки батькам (законним представникам) дитини, їх консультування з питань виховання дитини у родині.

При цьому, запровадження інклюзивної освіти сприятиме реалізації прав дитини на рівний доступ до освіти, визначений нормативними документами про інклюзивну освіту в Україні.

Особливості традиційного інтенсивного навчання

Під час реалізації навчального процесу в інклюзивному класі використовуються педагогічні підходи, які довели свою ефективність: традиційне інтенсивне навчання, кооперативне навчання та формування когнітивних стратегій [2].

Відповідно до цього підходу, навчання відбувається під керівництвом учителя й орієнтоване на повне засвоєння базових умінь і понять. Традиційне інтенсивне навчання застосовується в комбінації з будь-якими формами роботи (фронтальними, груповими, індивідуальними). Як правило, центральною особою в ньому виступає вчитель. Ця методологія бере свій початок із 1970-их років, коли Розеншайн і його колеги (Андерсон, Евертсон і Брофі ) почали вживати цей термін у звязку з ефективною педагогічною практикою й учнівськими досягненнями.

Згідно з цим методом, педагог організовує навчання за чітко структурованою схемою, розбиває цей процес на маленькі кроки, контролює розуміння пройденого матеріалу, моделює застосування цільових умінь і навичок та забезпечує учням достатньо можливостей для самостійного їх відпрацювання під його керівництвом. Весь цей процес має систематичний та послідовний характер.

Цей метод передбачає виконання вчителем шести методичних функцій, що лежать в основі ефективного навчання.

1. Актуалізація та перевірка раніше засвоєного матеріалу.

2. Презентація і демонстрація. .

3. Керована практика.

4. Зворотний звязок і виправлення .

5. Самостійна практика (заповнення прогалин або розширення знань).

6. Часте повторення.

Традиційне інтенсивне навчання має низку переваг в роботі з дітьми з особливими потребами.

По-перше, докладні пояснення дають змогу дитині точно кодувати інформацію. Адже багато таких дітей стикаються з проблемами в навчанні тому, що не можуть запамятати інформацію.

По - друге, впроваджуючи метод традиційного інтенсивного навчання, вчитель залучає дітей до активної роботи з академічних матеріалом.

По-третє, метод традиційного інтенсивного навчання забезпечує учням ширші можливості для активного залучення та відповіді на уроці .

Традиційне інтенсивне навчання посідає важливе місце в методології двох широко відомих педагогічних технологій. Ці технології орієнтовані на здійснення втручань з акцентом на формуванні когнітивних стратегій.

Цей метод також є важливою складовою кооперативного навчання. Воно включає в себе різноманітні організаційні форми й елементи, де діти у малих групах разом відпрацьовують і засвоюють нові поняття й визначені програмою навички. Тому традиційне інтенсивне навчання гармонійно повязане із кооперативним. Адже перед тим, як діти зможуть ефективно взаємодіяти одне з одним у групах, їм необхідно детально пояснити форми й правила кооперативного навчання.

Нині в дослідженнях з проблем освіти дедалі частіше стверджується, що кооперативне навчання дає змогу досягати великих успіхів у навчанні та вихованні дітей (Стівенс і Славін 1991р.) . На сьогоднішній день учні мають уміти формулювати, аналізувати й обстоювати власні ідеї. Досягненню цієї мети сприяє колективна діяльність у групах. Навчальне спілкування на рівні «учень - учень» допомагає формувати навички вирішення проблем та вищі функції мислення. Також, працюючи в групі, кожна дитина отримує можливість діяти, виконуючи поставлене навчальне завдання. Адже кожного разу, коли ми спонукаємо учня до певної дії (наприклад, узагальнити, проаналізувати, оцінити або зіставити інформацію), ми тим самим створюємо умови для активного навчання. В процесі такої роботи дитина опановує та навчається застосовувати цінні навички, які зберігає на все життя.

Більшість учителів у своїй професійній діяльності застосовують певну комбінацію цих методів залежно від індивідуального стилю викладання та учнівського колективу. Для успішного впровадження кооперативного навчання, діти мають знати, як ефективно взаємодіяти в групах, приділяти увагу виробленню соціальних навичок, щоб вивести учнів на той рівень, де починають формуватися вищі навички мислення. Коли діти починають розуміти прийоми групової роботи та опановувати когнітивні навички, їхня навчальна діяльність стає дедалі ефективнішою та раціональнішою.

Участь у різних формах спільної діяльності дає дітям змогу всебічно досліджувати, обговорювати питання й проблеми, висловлювати конструктивну критику, робити помилки, вчитися слухати думку іншої людини, інтегрувати нові знання з попередніми та узагальнювати свої ідеї.

Кооперативне навчання створює природні умови для інтеграції учнів з особливими потребами. Цей підхід сприяє налагодженню позитивних стосунків в учнівському колективі та допомагає виховувати в дітей почуття відповідальності за своїх однокласників. Водночас, як методика інтеграції, воно є корисним для всіх учнів, а не лише для дітей з особливими потребами.

Гнучкість кооперативного навчання пояснюється великою кількістю його форм і методів.

Спонтанно організовані спеціальні групи дають змогу залучити всіх учнів до роботи з матеріалом, відповідати на запитання та виконувати ті чи інші навчальні дії. Зокрема, ця методика корисна для дитини, яка рідко висловлюється на уроці, або для дитини, якій складно активно слухати. Усі учні мають активно слухати й брати участь у діяльності групи та або всього колективу. Також, під час спілкування в парах і трійках «слабші» діти мають перед собою приклад гарного мовлення та соціальної поведінки в особі товаришів. Отож, ми говоримо про використання таких методик, як: «кутки»; «вертушка»; «вісім квадратів»; «карусель»; « обміркуйте - об»єднайтеся в пари - поділіться думками»; та «три до одного».

Дати відповідь на питання: «Чому деякі учні навчаються швидше за інших?» допомагають психологи, які висунули припущення про відмінності в успішності «сильних» і «слабких» дітей, які почасти зумовлені тим, як учні розуміють сам процес навчання. Для учнів важливо навчитися вчитися та вміти регулювати власну навчальну діяльність. У когнітивному підході до освіти зміст навчальних планів і програм не втрачає свого значення, а навпаки - він слугує засобом для вироблення стратегій пізнання, які полегшують інтерпретацію, організацію, відтворення й пригадування інформації

Вчителям інклюзивних класів необхідно враховувати численні стратегії для підкріплення таких когнітивних процесів як організація, розуміння та запамятовування інформації.

Для групової роботи потрібно використовувати таку послідовність базових кроків: 1) запитання вчителя для стимулювання мислення;

2) докладне пояснення навичок мислення та їх відпрацювання на практиці;

3) ознайомлення з графічними організаторами, які «унаочнюють» хід думок;

4) навчання учнів ставити запитання вищого рівня.

Під час навчання використовуються такі прийоми як: 1. схеми-«павутинки»;

2. ланцюжки послідовності;

3. дерева сортування;

4. діаграми Венна;

5. матриці;

6. сюжетні карти;

7. «знаємо - дізналися - хочемо дізнатися».

Використовуючи вище зазначені технології в навчанні дітей з особливими освітніми потребами педагогам необхідно сформувати стратегії навчання, навчити самостійно аналізувати та планувати свою навчальну діяльність.

У роботі з дітьми з особливими освітніми потребами особливого значення набуває використання технології «Створення ситуації успіху» (за А.С.Бєлкіним)[1, 197]. В основі даної технології лежить особистісно-орієнтований підхід до процесу навчання та виховання. Ситуація успіху розглядається як психічний стан задоволення від наслідків фізичної або моральної напруги від виконання справи. Такого цілеспрямованого поєднання умов та можливостей досягти значних результатів у діяльності прагнуть вчителі та батьки.

Базовими завданнями педагога при запровадженні даної технології є: співтворчість, визнання самоцінності особистості, створення педагогічних ситуацій, заохочення, пошук, саморегуляція.

Педагогічна технологія «Створення ситуації успіху» включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортають роботу з різними категоріями учнів. Цінність та ефективність даної технології полягає у застосуванні педагогічних прийомів, таких як: «Емоційний сплеск», «Даю шанс», «Навмисна помилка», «Радість пізнання» та інших у роботі з різними категоріями учнів.

Особливу роль у навчальному процесі відіграє оцінювання діяльності дитини. Замість кількісної оцінки в інклюзивній освіті пріоритет надається якісному оцінюванню навчання учнів, умінню здійснювати самоаналіз та самооцінку. З цією метою використовується інноваційна форма оцінювання та накопичення інформації - портфоліо.

Портфоліо - це накопичувальна система оцінювання, що передбачає формування уміння учнів ставити цілі, планувати і організовувати власну навчальну діяльність; накопичення різних видів робіт, які засвідчують рух в індивідуальному розвитку; активну участь в інтеграції кількісних і якісних оцінок; підвищення ролі самооцінк

Найголовніша перевага портфоліо, порівняно з традиційними технологіями оцінювання полягає в тому, що воно характеризує якість навчання різнобічно і багатовимірно, з різних позицій: оцінки мислительної діяльності учня, його міждисциплінарних умінь, умінь висувати проблему, розвя?зувати нестандартні завдання, знання навчальних предметів і опанування навичками, наполегливістю в досягненні результату. В інклюзивному класі портфоліо доповнює критерії оцінювання навчальних досягнень учнів та являє собою зібрання робіт учнів, які забезпечують бачення слабких та сильних сторін. Особливої значущості набуває технологія проектної діяльності. Саме проектна діяльність вчить учня долати труднощі, працювати над собою, застосовувати знання для розвязання проблем на практиці. Засновник методу - Джон Дьюї, ще в 1884 році в Чикаго, в експериментальній школі розробив і запровадив навчальний план, який був підпорядкований доцільній діяльності учнів відповідно до їхніх інтересів і життєвих потреб. Набуті в процесі реалізації проекту знання, вміння та навички не тільки здобувають особливі міцність та усвідомлення, а й асоціативно повязані з отриманим задоволенням, що стає поштовхом до нового пошуку. [1].

Реалізація інклюзивної моделі освіти у навчальних закладах здійснюється шляхом вирішення таких завдань: - створення єдиного психологічного комфортного освітнього середовища для дітей, які мають різні стартові можливості;

- забезпечення діагностування ефективності процесів корекції, адаптації та соціалізації дітей з особливостями розвитку на етапі шкільного навчання;

- організація системи ефективного психолого - педагогічного супроводу інклюзивного навчання;

- подолання негативних особливостей емоційно-особистісної сфери у дітей завдяки включенню їх в успішну діяльність;

- підвищення мотивації у дітей, усвідомленого ставлення до діяльності;

- охорона та зміцнення фізичного й нервово-психічного здоровя дітей;

- соціально-трудова адаптація школярів з особливими освітніми потребами;

- зміна суспільної свідомості щодо дітей з особливостями в розвитку.

Отже, для успішної інклюзії в умовах загальноосвітньої школи необхідно враховувати наступні чинники: командний підхід;

задоволення індивідуальних освітніх потреб дітей;

співпрацю з батьками;

створення сприятливої атмосфери в дитячому колективі.

Ефективність навчання дітей з особливими потребами в інклюзивному класі забезпечать: диференційоване викладання, врахування стартових рівнів успішності учнів, використання особливої системи оцінювання навчальних досягнень та науково-обґрунтовані методи роботи з дітьми з особливими освітніми потребами.

1.3 Організаційна культура інклюзивної школи

Поняття «культура школи» визначають як сукупність норм, цінностей, традицій, звичаїв, ритуалів, правил, що регулюють діяльність та стосунки членів шкільного колективу і визначають устрій життя в навчальному закладі. Певна культура існує в будь-якому навчальному закладі.

Організаційна культура школи - це система ціннісних орієнтацій, яка приймається членами даної організації, спрямовує їхні думки, почуття, вчинки. Коли кажуть про організаційну культуру школи, мають на увазі ту загальну психологічну атмосферу, яка створюється в школі і в кожному її класі.

Рівень організаційної культури школи та його вплив на членів шкільного співтовариства на практиці розкривається через усвідомлення суспільної місії даної школи та її відмінності від інших шкіл, а також цінностей та норм, на які вона спирається у своїй роботі.

Школи мають певну індивідуальність, свої унікальні церемонії, різноманітні норми дисципліни. Організаційна культура може бути досить могутньою силою у процесі шкільного вдосконалення і, можливо, часто є наймогутнішим детермінантом курсу змін у кожній конкретній організації, якою є школа.

Розвиткові певної організаційної культури навчального закладу сприяє формування чітких уявлень у всіх учасників навчально-виховного процесу про бажаний образ навчального закладу, його місію, цілі, принципи та перспективи життєдіяльності.

Під час визначення можливостей і умов для встановлення єдності у ціннісних орієнтаціях шкільного колективу надзвичайно важливим є здійснення спільної діяльності на основі бажаних ціннісних орієнтацій.

Тому найкращі результати інклюзивна освіта дає тоді, коли вся шкільна громада готова реалізовувати її ідеї в повсякденній діяльності.

Для того, аби зробити інклюзію дійсно успішною, вся школа має бути відданою цій справі. Поодинока діяльність педагогів не принесе очікуваних результатів, а то й погіршить їх, якщо вони намагатимуться втілювати інклюзивні підходи в середовищі, яке їх не підтримує і виступає на захист сегрегаційних форм навчання.

Експериментальним навчальним закладам доводиться частіше замислюватися над такими фундаментальними питаннями шкільної освіти: • Навіщо вони існують?

• Кого вони обслуговують?

Пошук відповідей на ці питання переконав педагогів, що вони (школи та педагогічні колективи) існують заради того, аби задовольняти освітні, емоційні, соціальні та інші потреби школярів, бо саме їм потрібно бути готовими до змін та адаптацій відповідно до потреб цих дітей, а не навпаки.

Отже, для перетворення на ефективний інклюзивний заклад, школа має змінюватися й адаптуватися, щоб задовольняти широкий діапазон потреб усіх учнів у місцевій громаді.

Відтак, актуальними стають: • постійний професійний розвиток усіх членів шкільної громади як індивідуальний, так і колективний;

• перетворення школи на «самооновлюючу організацію, що навчається»;

• а культури школи - на культуру освітніх змін.

Що може допомогти створити шкільну культуру, яка підтримує філософію інклюзії? Як показує досвід експериментальних навчальних закладів, рухатися до досягнення цієї мети стало можливим за допомогою введення в їх діяльність принаймні двох дещо нових для України практик: • По-перше, це робота з індексом інклюзії.

• По-друге, створення та організація відповідної діяльності підкомітету «Організаційна культура школи».

• По-третє, психолого-педагогічний супровід батьків дітей з особливими освітніми потребами.

Як ми вже знаємо, індекс інклюзії включає в себе систему внутрішнього моніторингу, спрямовану на створення атмосфери спільної якісної роботи всіх учасників навчально-виховного процесу. Його застосування дало змогу побачити як успіхи експериментальних шкіл, так і неминучі труднощі у тих, хто займається новою, складною справою.

Індекс інклюзії- це система внутрішнього моніторингу, яка дозволяє навчальному закладу регулярно здійснювати самооцінку щодо рівня ефективності впровадження інклюзивної освіти та розробляти плани розвитку на основі аналізу результатів самооцінки.

Створення співтовариства та розвиток інклюзивних цінностей.

В якості індикаторів створення співтовариства в індексі виділено 7 параметрів: 1- кожен відчуває, що йому в школі раді і ставляться доброзичливо. На цьому етапі ще є особисті проблеми у педагогів, яким важко здолати власні барєри у ставленні до деяких учнів, які наприклад, мають порушення поведінки. У таких випадках педагогам потрібен досвід роботи і здійснення певних адаптацій чи модифікацій матеріалів уроку в роботі з окремими учнями.

2- учні допомагають один одному.

Не завжди дух партнерства простежується саме з учнями з ООП, хоча регулярно проводяться відповідні акції, тренінги та бесіди. Адже учні з ООП мають також і власні особливості, через які не приймають допомогу від учнів в класі. Та і допомога ця іноді пропонується не зовсім у коректній формі.

3 - співробітники школи працюють у партнерстві один з одним.

До педагогів, які пройшли перепідготовку частіше звертаються за порадою, допомогою колеги, які зіткнулися з труднощами стосовно деяких учнів у класах (дітей з поведінковими порушеннями, чи з неблагополучних сімей тощо).

4 - учні й учителі ставляться один до одного з повагою.

Зміна ставлення педагогів до дітей з ООП та дітей, які мають труднощі в навчанні поліпшило взаємостосунки педагогів та учнів.

5- педагоги і батьки співпрацюють один з одним. Труднощі полягають в низькій зацікавленості батьків тими процесами, які відбуваються в школі в цілому.

6- педагоги і представники керівних органів співпрацюють. Ця тісна співпраця простежується з управлінням освіти міста, та міським методичним центром.

7- громадськість залучена до роботи у навчальному закладі.

На засідання і семінари в рамках проекту запрошуються батьки, співробітники інших шкіл і дитячих дошкільних закладів, ІРЦ, ПМПК тощо. Труднощі виникають і в роботі з окремими сімями, які з низки причин не хочуть обстежувати своїх дітей, не співпрацюють в інтересах дитини з школою і медичними працівниками.

Розвиток інклюзивних цінностей.

Напрямки роботи, які спрямовані на вивчення впровадження ідеології інклюзії, цінності кожного учня, прагнення мінімізувати всі види дискримінації.

• проблеми оцінювання різних фізичних можливостей учнів (на уроці один може виконати 5 завдань за 20 хвилин, а інший - тільки 2 через низький темп робо