Особливості найменувань осіб в українській художній прозі та збереження їх функцій у німецькомовних перекладах - Автореферат

Ономастичні студії в Україні почали активно розвиватись ще у середині минулого століття і стосувалися переважно реальних власних назв - топонімів, антропонімів, астронімів, зоонімів та ін. Такі дослідження дозволили значною мірою встановити специфіку (в т.ч. й національну) літературної ономастики, визначити структурно-семантичний склад та функціонування літературних онімів, виявити символічність власних назв, порівняти антропонімікони художніх творів окремих письменників, дослідити фонетичні, словотворчі риси та варіативність використовуваних найменувань, а також визначити основні типи літературних власних назв. Не знайшло ще всебічного висвітлення і функціонування всього комплексу найменувань осіб у творі, а зясування передачі антропонімів та їх функцій у художньому перекладі мали до цього часу лише принагідний характер. Викладене засвідчує актуальність досліджуваної нами проблематики, важливість і своєчасність якої зумовлена також і постійним зростанням інтересу до України та до української літератури, потребою широкого кола спеціалістів - філологів, перекладачів, бібліографів - відтворювати українські антропоніми засобами німецької мови. Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань: 1) виявити всі найменування осіб, ужиті в аналізованих творах української прози, в тому числі й неантропонімні, що в конкретному художньому творі виконують функції власних назв; 2) встановити співвідношення ужитих антропонімів, замінників імен та безіменної номінації для називання осіб у кожному конкретному творі; 3) зясувати функціональне і конотативне наповнення найменувань та їх взаємодію в межах антропонімного простору художнього твору; 4) вивчити основні способи передачі різних видів українських антропонімів засобами німецької мови та взаємозвязок цих способів, проаналізувати варіативність графічного та звукового оформлення українських антропонімів у німецьких перекладах; 5) виявити стилістичне, функціональне навантаження аналізованих онімів у тексті перекладу та визначити, як і якою мірою найменування в ньому зберігають свої функції і якими способами це досягається.У Вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання роботи, основні принципи і методи аналізу, охарактеризовано обєкт та джерела дисертаційного дослідження, вказано на звязок його проблематики з науковими програмами, планами і темами кафедри українського та загального мовознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені В. Гнатюка. До літературних відносимо всі антропоніми, які функціонують у текстах художніх творів, в тому числі й імена історичних осіб, що є персонажами художнього твору або вжиті автором твору в історичних ремінісценціях для створення певного фону - історичного, інтелектуального, емоційного; імена реальних осіб та літературних героїв, які служать прізвиськами персонажів твору. Для досягнення ілюзії правдивості, достовірності описуваних подій, письменники обирають для персонажів імена з реального ономастикону або самі творять їх, користуючись способами і правилами, що склалися у певній мові. У наш час, коли тричленна форма найменування ‘прізвище імя по батькові’ стала офіційною, називання по імені та по батькові втратило своє соціальне забарвлення. У творах на сучасну тематику, як і в реальному сучасному житті, імя не завжди служить засобом національної ідентифікації, адже внаслідок тісних міжнародних і міжнаціональних контактів людина може отримати імя, властиве зовсім іншій антропонімійній системі.У досліджуваних українських текстах використано всі види найменування осіб. Антропонімний простір художніх творів складають: антропоніми, безіменна номінація дійових осіб та замінники антропонімів. У великих за обсягом творах, повістях і романах, неантропонімні найменування значно переважають кількість антропонімів, становлячи 60-75 % особових назв. Уживання апелятивів, що позначають осіб, є важливим стилістичним засобом характеристики героїв твору. Порівняльно-зіставний аналіз антропонімного простору українських оригіналів та їх німецькомовних перекладів дає можливість стверджувати, що в перекладених текстах більшою чи меншою мірою збережено і форму найменувань, і ті функції, які вони виконують у творі.

Основний зміст роботи

У досліджуваних українських текстах використано всі види найменування осіб. Антропонімний простір художніх творів складають: антропоніми, безіменна номінація дійових осіб та замінники антропонімів. Антропоніми становлять меншу частину аналізованих назв. У великих за обсягом творах, повістях і романах, неантропонімні найменування значно переважають кількість антропонімів, становлячи 60-75 % особових назв. Уживання апелятивів, що позначають осіб, є важливим стилістичним засобом характеристики героїв твору. Обидва види найменувань доповнюють інформацію про персонажів, почерпнуту читачем із тексту, служать їх мікрохарактеристикою.

Стилістична виразність антропонімів є помітно вищою за безіменну номінацію. В художньому тексті вони актуалізують своє доантропонімне значення - семантику твірних основ. Експресивність, емоційне забарвлення антропонімів залежить і від їх дериваційної структури, зокрема від наявності у них суфіксів субєктивної оцінки.

Інформація, закладена у кожному компоненті номінаційного простору, насамперед в антропонімі, зумовлює їх функції, які виявляються у мікро- та макроконтексті. Домінантними стилістичними функціями найменувань осіб в аналізованих творах є характеристична, соціологічна та локалізаційна, які притаманні майже кожному іменуванню особи, антропонімам і неатропонімним назвам. Іншими важливими функціями, які виконують не всі найменування осіб, є експресивна, алюзійна, символічна. Найбільш функціонально навантаженими є прізвиська, прізвища, головним чином промовисті, а також суфіксальні варіанти імен.

Порівняльно-зіставний аналіз антропонімного простору українських оригіналів та їх німецькомовних перекладів дає можливість стверджувати, що в перекладених текстах більшою чи меншою мірою збережено і форму найменувань, і ті функції, які вони виконують у творі. Основні труднощі адекватної передачі антропонімів та їх стилістичного навантаження можна звести до двох типів - лінгвальні та екстралінгвальні.

Лінгвальні труднощі передачі зумовлені відмінностями між українською та німецькою мовами на різних рівнях їх структури. Так, на фонологічному рівні простежується невідповідність фонетичних систем української та німецької мов, яким властиві різні графічні системи - кирилиця і латинка; на морфологічному - відмінність морфемної та дериваційної будови власних назв; на лексичному - відмінність конотацій та асоціацій апелятивів, від яких утворені антропоніми.

Екстралінгвальні труднощі повязані з належністю носіїв мови до різних етнокультур. Найголовніші з них: різний ступінь відомості антропонімів у мові оригіналу і мові перекладу; здатність власної назви в мові оригіналу викликати такі асоціації, які можуть бути невідомі в мові перекладу і навпаки; зміна конотації оніма протягом певного відрізка часу.

Для передачі антропонімів в аналізованих німецькомовних перекладах найчастіше використано практичну транскрипцію, транслітерацію, переклад (повний або описовий), а також так званий традиційний спосіб передачі.

Прагнення донести до читача семантику промовистих імен та прізвиськ веде до перекладу апелятива, який лежить в основі антропоніма, при цьому змінюється форма найменування. Її збереження у цьому випадку спрощує функціональне навантаження найменування у творі, оскільки конотативне значення назви залишається незрозумілим читачеві перекладу, а тому частково змінюється зміст твору. Для того, щоб зберегти характеристичну функцію антропоніма і залишити цілісною форму імені, перекладачі пояснюють закладену автором оригіналу інформацію або у коментарі, що міститься безпосередньо у тексті твору, або у виносках. Найкраще антропонімічні найменування прокоментовано у перекладі роману О. Гончара "Собор", здійсненому Е.Коттмайєр та І.Костецьким.

Локалізаційна функція найменувань здебільшого не втрачається при перекладі. Найскладнішими для перекладачів є передача соціологічної функції найменування та експресивності, закладеної в імені.

Перекладач А.Г. Горбач, вдало використовуючи різні способи передачі антропонімів іноземною мовою і поєднуючи їх з лексичним коментарем, змогла найповніше зберегти функції найменувань осіб у своїх перекладах.

1. Антропоніми у німецькому перекладі повісті Г.Хоткевича "Камінна душа" // Проблеми словянської ономастики. Збірник наукових праць. - Ужгород, 1999. - С. 19-23.

2. Безіменна номінація у художніх перекладах // Наукові записки. Серія: Мовознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 1999. - Випуск 2. - С. 128-133.

3. Ономастичний простір німецького перекладу роману О.Гончара "Собор" // Наукові записки: Мовознавство. Серія 8. - Тернопіль ТДПУ, 1998. - № 1. - С. 73-77.

4. Передача літературних антропонімів у німецьких перекладах української художньої прози // Питання сучасної ономастики. Статті та тези VII Всеукраїнської ономастичної конференції (1-3 жовтня 1997 р.). - Дніпропетровськ, 1997. - С.20.

5. Передача українських літературно-художніх антропонімів засобами німецької мови // Іноземні мови сьогодні і завтра: Тези міжнародної науково-практичної конференції. Тернопіль: ТДПУ, 1999. - С. 108-109.

6. Промовисті імена у художньому творі та перекладі // Наукові записки. Серія Мовознавство. - Тернопіль ТДПУ, 2000. - Вип. ІІ. - С. 28-36

7. Словотвірні варіанти імен і художній переклад (на матеріалі німецьких перекладів української прози) // Проблеми ономастичного словотвору. Тези доповідей наукового семінару. - Київ, 1997. - С.1-2.

8. Українська антропонімія у двох німецьких перекладах повісті М.Коцюбинського "Тіні забутих предків" // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. Щорічник. - Тернопіль: Економічна думка, 1999. - С. 127-130.

9. Власні назви реальних історичних осіб і міфологічних персонажів у перекладах українських художніх творів німецькою мовою // Наукові записки. Серія Мовознавство. - Тернопіль ТДПУ, 2003. - Вип. І. - С. 109-113.

10. Besonderheiten der Wiedergabe der ukrainischen literarischen Namen in den deutschsprachigen Ubersetzungen // 21. Internationaler Kongress fur Namenforschung. Universitat Uppsala, 19.-24. August 2002. Zusammenfassungen. Uppsala 2002. - S.21.

Размещено на .ru