Надання міській громаді повноважень для запровадження моделі місцевого самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом - сутність Магдебурзького права. Аналіз соціально-економічного розвитку українських міст пізнього середньовіччя.
Магдебурзьке право (середньовічне німецьке міське право) передбачало надання міській громаді права запровадити модель місцевого самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом і в ряді документів отримало назву магдебурзького, німецького чи саксонського права. Наукове значення проблеми полягає в тому, що дотепер відчувається її недостатня теоретична та практична розробленість в українській правовій науці, бо досвід міського самоврядування, і зокрема досвід Магдебурзького права, більш обґрунтовано вивчали історики, а не правники. Практичне значення проблеми полягає в тому, що дослідження 500-літнього досвіду Магдебурзького права в українських містах є соціально значущим і, безперечно, потрібним для сучасного українського суспільства, так як це дає можливість більш краще і повніше зрозуміти і вітчизняні традиції міського самоврядування, і сучасні напрямки його реформування. Суть магдебурзького права полягала у тому, що міське населення звільнялось від юрисдикції урядової адміністрації (феодалів, воєвод, намісників, ін.) й місту надавалась можливість самоврядування на корпоративній основі, запроваджувались власні органи міського самоврядування. Магдебурзьке право явилося юридичним закріпленням успіхів городян у боротьбі з феодалами за самостійність.Тобто, найпринциповішим було те, що при одержанні права на самоврядування місто виходило з-під юрисдикції всіх адміністративних, судових і податкових органів держави, й навіть з-під загального законодавства держави: “Ми надаємо місту німецьке право, зване звичайно магдебурзьким, уневажняючи всі закони руські й всякі руські практики й всякі иньші, як би вони не звалися, що звичайно входять в суперечність і перешкоджають німецькому праву. Окрім того, ми увільняємо місто і всіх його осадників від юрисдикції воєвод, каштелянів, судей, підсудків, їх урядників, і взагалі від усяких властей, як би вони не звалися, так що горожами, запізнані в яких-небудь справах, чи великих, чи малих, навіть як злодійство, підпал, пролиття крові, вбивство, каліцтво й иньші такі злочини, - не будуть обовязані ні перед ким відповідати ані їх карам підлягати, тільки горожанин має відповідати перед своїм війтом, а війт перед нами, коли буде візований спеціальним нашим позвом, і то не інакше як по свому німецькому магдебурзькому праву. Як уже зазначалося, головним мотивом прагнення міських громад отримати право на самоврядування було стимулювання економічного життя міста, як центру ремесла і торгівлі, то зрозумілим виглядає бажання міщан вийти з-під юрисдикції всіх адміністративних, судових і податкових органів свого суверена - держави чи приватного власника, тобто отримати собі чисельні імунітети, одним із найважливіших був якраз податковий імунітет. Одночасно, міська громада отримувала право самостійно збирати податки в межах свого міста, а також набувала право, через власні виборні органи влади, зокрема раду, встановлювати правила, розмір і характер оподаткування для своїх міщан. Позов до міста в цілому, представника та посадової особи міської уряду, окремого міщанина будь-яким не мешканцем міста міг бути заявлений у суді цього ж міста.Магдебурзьке право - феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодалів, що склалося в німецькому місті Магдебурзі в XIII ст. і згодом поширилося спочатку на інші міста Східної Німеччини, а пізніше - разом з німецькою колонізацією - на Східну Прусію, Сілезію, Чехію, Угорщину, а далі на Польщу, Литву, звідки перейшло до України, ставши символом феодального міського самоврядування. Магдебурзьке право українським містам надавали спочатку Галицько-Волинські королі і князі, потім це право перейшло до польського короля або великого князя Литовського, пізніше - до українського гетьмана або російського царя. Спочатку Магдебурзьким правом користувалися лише німецькі колоністи і поляки-католики, але згодом, після тривалої боротьби православного населення (українців і вірмен), воно було поширене на все населення міста. Як правило, самоврядування на підставі німецького права потрапляло в Україні на підготовлений грунт і приймалось в тих містах, де були зацікавлені в ньому соціальні сили. Таким органом була у великих містах міська рада (магістрат), що, як правило, складалася з війта (очолював магістрат), його помічників (бургомістрів) і двох колегій - ради (райці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), що їх обирало міське населення.
План
3. Зміст грамот, якими надавалося право самоврядування
Вывод
міський самоврядування магдебурзький
Підводячи підсумки дослідження теми, необхідно узагальнити увесь викладений матеріал.
Магдебурзьке право - феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодалів, що склалося в німецькому місті Магдебурзі в XIII ст. і згодом поширилося спочатку на інші міста Східної Німеччини, а пізніше - разом з німецькою колонізацією - на Східну Прусію, Сілезію, Чехію, Угорщину, а далі на Польщу, Литву, звідки перейшло до України, ставши символом феодального міського самоврядування.
Головними джерелами магдебурзького права були збірник “Саксонське зерцало” та “Вайхбільд”.
Слід зазначити, що шляхи проникнення норм магдебурзького права на територію сучасної України були доволі складними і суперечливими. Є підстави припускати, що перші паростки німецького міського права зявляються в Україні з кінця XIII століття разом зі німецькими колоністами-поселенцями у Львові та Володимирі. Однак масштабне проникнення магдебурзького права в українські міста припадає на XIV - XVII століття. Магдебурзьке право українським містам надавали спочатку Галицько-Волинські королі і князі, потім це право перейшло до польського короля або великого князя Литовського, пізніше - до українського гетьмана або російського царя.
Спочатку Магдебурзьким правом користувалися лише німецькі колоністи і поляки-католики, але згодом, після тривалої боротьби православного населення (українців і вірмен), воно було поширене на все населення міста. Воно надавалося окремим містам спеціальним привілеєм суверена держави, і надання його вилучало місто з юридичної та фінансової залежності від місцевої адміністрації.
Як правило, самоврядування на підставі німецького права потрапляло в Україні на підготовлений грунт і приймалось в тих містах, де були зацікавлені в ньому соціальні сили. Спроби навязати його силою навряд чи мали б успіх.
Міста-магдебургії набували нового правового статусу. Вони отримували самоврядність, судову незалежність і податковий імунітет, право власності на землю, пільги щодо торгівлі і ремесла. Магдебурзьке право регламентувало процедуру обрання міських представницьких органів влади, визначало їх повноваження і функції, встановлювало норми цивільного і кримінального права.
Міщанство переводилося на окремий суспільний стан, що мав свої станові органи самоуправління. Таким органом була у великих містах міська рада (магістрат), що, як правило, складалася з війта (очолював магістрат), його помічників (бургомістрів) і двох колегій - ради (райці, ратмани, радники) й лави (лавники, засідателі), що їх обирало міське населення.
Магістрат керував справами міської адміністрації, суду, господарства, фінансів, поліції тощо. Судова компетенція належала і до ради і до лави. Їх розмежування було не завжди виразне; але, як правило, лава виступала як судова колегія насамперед у кримінальних справах, а рада - як колегія в справах адміністративних та цивільних справах.
Що стосується судового процесу, то він був усний, гласний та мав змагальний характер.
За рівнем панування міста України поділялися на магістратські та ратушні. Магістратське самоврядування було більш самостійним. Ратушу, як орган міського самоврядування, у кінці XVIII ст. мали майже всі міста лівобережної України.
Слід відзначити, що в Україні, як і на території Польщі та Литви, практично не набули розповсюдження автентичні правові збірники створені в Німеччині (“Саксонське Дзеркало”, “Вайхбільд”) й міське самоуправління здійснювалося на основі польських перекладів та “переспівів” оригінального магдебурзького права. Найпопулярнішими збірниками муніципального права, що застосувалися в українських містах протягом століть залишалися праці польських правників Б. Ґроїцького (“Порядок”) та П. Щербича (“Саксон”). Поряд з тим, слід наголосити, що в українських містах дуже часто (особливо в судовій практиці) поряд із використанням норм магдебурзького права застосували норми українського звичаєвого права при винесенні вироків.
Усвідомлення своїх прав, відповідальності та зобовязаності перед законом, повага до закону і права та до виконання певних громадянських обовязків - це ставало визначальним в свідомості суспільства, яке жило за магдебурзьким правом. Таке суспільне буття повязувало українське населення із західною політичною і правовою культурою, сприяло формуванню та розвитку на теренах України громадянського суспільства й цивілізованої політичної культури (демократії).
Вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою в організації самоврядності українських міст, дане право створило правову основу становлення і розвитку місцевого самоврядування в Україні.
Історичний досвід міського самоврядування в Україні ХІІІ-XVIII ст. слід врахувати в сучасній науці та в процесі вирішення сучасних проблем розбудови системи самоврядування незалежної України.
Список литературы
1. Гамбург Л. Магістратські і ратушні суди у самоврядуванні міст України-Гетьманщини XVII-XVIII століть // Право України. - 2000. - № 4. - С. 107-134.
2. Грабовський С., Шкляр Л. Українська державність: політико-правовий аспект // Вісник АН України. - 1993. - № 5 - С. 43-59.
3. Грабовський С. та ін.. Нариси з історії українського державотворення / С. Грабовський, С. Ставрояні, Л. Шкляр. - К.: Генеза, 1995. - 608 с.
4. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. - К.: Наук. Думка, 1991. - Т. 5. - 1994. - 704 с.
5. Делімарський Р. Магдебургзьке право у Києві. - К.: Видавничий Дім “СОБОРНА УКРАЇНА”, 1996. - 144 с.
6. Котенко Т. Особливості поширення магдебурзького права у словянських народів.
7. Музыченко П.П. История государства и права Украины: Учебник. - К.: О-во “Знання”, КОО, 2001. - 487 с.
