Особливості логопедичної роботи з відновлення голосу у дітей-ринолаліків - Дипломная работа

ВСТУП Серед природжених пороків розвитку одне із перших місць посідають незрощення верхньої губи, твердого та мякого піднебіння. Основний мовленнєвий дефект у таких дітей - відкрита органічна ринолалія [6]. Ринолалія - мовленнєве порушення, що виявляється в розладах артикуляції й фонації звуків мовлення. Для ринолалії характерні патологічні зміни резонування носової порожнини під час фонації, наслідком чого виникає назальність мовлення [15]. Лангенбек присвятив спеціальний розділ своєї праці питанню нормалізації голосу та мовлення своїх пацієнтів. На важливу роль логопедичної роботи з цією категорією дітей наголошували на початку ХХ сторіччя більшість видатних хірургів. Вони вважали, що виховання правильного мовлення після операції є важливішим від самої операції [21]. Н. І. Пирогов (1844), Н. В. Воронцовський (1875), П. Субботин (1894), М. І. Пайкін (1936) у своїх працях підіймали питання про оптимальні розміри піднебіння, які видозміняться під впливом оперативного втручання; які показники розмірів піднебіння сприяють найуспішнішій логотерапії при гугнявості. Проте безумовною аксіомою залишається потреба у вчасному хірургічному відновленні анатомо-фізіологічної спроможності артикуляційного апарату, що забезпечує умови для ефективнішого логопедичного впливу [30]. Своєчасний корекційний вплив при ринолалії створює сприятливі умови для розвитку цих дітей [12]. Але у вітчизняній логопедичній науці стан дослідження проблеми мовленнєвого розвитку дітей з ВНВГП, на нашу думку, не відповідає сучасним вимогам і не враховує її значущості для всебічного і гармонійного розвитку такої дитини [20]. Виходячи з вищезазначеного, можна стверджувати, що проблема корекції мовленнєвих порушень, а зокрема, порушень голосоутворення, при різних формах ринолалії, є на даний час актуальною та недостатньо вивченою. Мета роботи: на основі поглибленого аналізу логопедичної та психологічної літератури, навчально-методичних посібників та наукових статей, дослідити основні особливості методик логопедичної роботи з відновлення голосу у дітей-ринолаліків та провести їх порівняльну характеристику. Проте від механічної дислалії ринолалію відрізняє, зокрема, порушення звуковимови не лише приголосних, а й голосних звуків, а ринофонія відображає тільки порушення процесу голосоутворення (наявність носового відтінку голосу) [6, 8]. В сукупності ці патологічні фактори призводять до порушення в дитини артикуляції й тональності вимови звуків. При вроджених незрощеннях піднебіння чи піднебінно-глотковій недостатності носова порожнина стає парним резонатором ротової. При патологічному видиху струмінь повітря або направляється в ніс при вимові усіх звуків мовлення (відкрита ринолалія), або прохід в носову порожнину завжди закрито, навіть при вимові носових звуків (закрита ринолалія) [18]. Комплекс факторів, що призводять до порушення мовленнєвої активності, включає в себе наступні стадії: Вроджена аномалія розвитку мовленнєвого апарату; У процесі формування мовленнєвих навичок це призводить до неправильного закріплення алгоритму рухів мязів піднебіння й язика; У віці 2-3 років у дитини формується своєрідна манера вимови звуків; До 5 років може відбутись часткова атрофія мязового апарату верхньої губи та мякого піднебіння. Причина відкритої ринолалії - порушення барєра між ротовою й носовою порожнинами. За результатами дослідження А.Е. Гуцан (1980), ізольовані незрощення губи та піднебіння частіше бувають у чоловіків (68,6 % випадків). В залежності від локалізації ураження анатомічних структур - порожнини носа чи носоглотки - М. Це пристосування виявляється своєрідним розташуванням язика в ротовій порожнині.