Особливості комунікаційних процесів в умовах інтернаціоналізації вищої освіти - Статья

Таку комунікацію у формі міжнародного співробітництва декларує та регулює розділ «Міжнародне співробітництво» Закону України «Про вищу освіту» (Р.ХІІІ, статті 74, 75, 76) [3], що за змістом може бути визначено поняттям «інтернаціоналізація вищої освіти» як посилення міжнародної складової у діяльності українських вишів, можливості та механізми для підвищення якості вищої освіти. Упровадженню Закону України «Про вищу освіту» в тій частині, яка стосується міжнародного співробітництва, сприяє окрема програма Британської Ради в Україні «Інтернаціоналізація вищої освіти», яка передбачає ознайомчі візити та партнерську співпрацю між британськими й українськими університетами в таких сферах: забезпечення якості, викладання англійської мови, розвиток університетської автономії, розвиток студентського самоврядування. У дослідженнях Джейн Найт з проблем інтернаціоналізації вищої освіти визначено низку хибних тверджень щодо її втілення у життя, зокрема: міф перший: велика кількість іноземних студентів у студмістечку свідчить про інтернаціоналізацію; міф другий: міжнародна репутація вишу є показником якості освіти в ньому; міф третій: чим більше міжнародних угод уклав університет, тим він престижніший; міф четвертий: чим вищі результати міжнародної акредитації, тим краще реалізується програма інтернаціоналізації, що свідчить про престиж вишу; міф пятий: глобальний маркетинг університету еквівалентний програмі інтернаціоналізації [4]. Для здійснення стабільного розвитку і нового якісного прориву у вищій освіті вказано на необхідність: приведення мережі вищих навчальних закладів і системи управління вищою освітою у відповідність із потребами розвитку національної економіки та запитів ринку праці; створення дослідницьких університетів, розширення автономії вищих навчальних закладів; перегляд та затвердження нового переліку професій педагогічних і науково-педагогічних працівників; розроблення стандартів вищої освіти, зорієнтованих на компетентнісний підхід, узгоджених із новою структурою освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукового) рівнів вищої освіти та з Національною рамкою кваліфікацій та інше. Розділ VI «Міжнародне співробітництво у сфері освіти» аналізованого документу поєднує засади гуманістичної і культурної освітньої парадигми в зобовязаннях держави створити умови для інтернаціоналізації вищої освіти, а саме забезпечити інтеграцію національної системи освіти в міжнародний освітній простір, що передбачає: укладення з іншими державами і реалізацію міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво в галузі освіти і науки; організацію освітніх і наукових обмінів, стажування та навчання за кордоном учнів, студентів, педагогічних і науково-педагогічних працівників; розширення участі навчальних закладів, педагогів, науковців, учнів та студентів у різних проектах і програмах міжнародних організацій та співтовариств (програми Темпус, Еразмус Мундус, Жан Моне тощо); вивчення досвіду зарубіжних партнерів стосовно модернізації системи освіти, зокрема вивчення системи професійного зростання в рамках концепції навчання протягом життя щодо запровадження міжнародних шкіл, дискусійних майданчиків тощо; проведення спільних наукових досліджень з актуальних проблем розвитку освіти та галузей економіки; проведення міжнародних наукових конференцій, семінарів, симпозіумів тощо; навчання іноземців та осіб без громадянства у вищих і професійно-технічних навчальних закладах України; задоволення освітньо-культурних потреб української діаспори, а також створення віртуальних програм для вчителів іноземних мов та вчителів фізики, математики, хімії тощо, що спонукатиме до вивчення та використання кількох мов тощо [6].