Особливості функціонування польської мови в Україні у XVII ст. (на матеріалі творів Лазаря Барановича) - Автореферат

Побутування польської мови за межами її основного ареалу, а саме в Україні, досліджують у кількох напрямках. Мошинської розглядають особливості функціонування польської мови на фонетичному, граматичному й лексичному рівнях у творчості українських культурно-релігійних діячів та письменників М. Лазаря Барановича - на фонетичному, морфологічному та лексичному рівнях; на основі цього опису відтворити з урахуванням ситуації двомовності процеси, що відбувалися у польській мові на теренах Україні в XVII ст.; встановити і проаналізувати фонетичні, граматичні та лексичні особливості польської мови в Україні стосовно унормованості, які відрізняли б її від польської мови етнічних мешканців тогочасної Речі Посполитої. Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань: - зясувати й окреслити статус польської мови в українському суспільстві XVII ст., досліджуючи при цьому шляхи її проникнення в Україну, особливості її поширення та функціонування; визначити українські лексичні запозичення в польськомовних творах Лазаря Барановича й окреслити особливості їх функціонування; розкрити основні напрямки й час проникнення українських лексем у польську мову.Перший розділ „Польська мова в Україні (історія, розвиток, особливості функціонування)” складається із 7 підрозділів. Виявлено, що статус польської мови як мови культури і влади на українських теренах, що входили до складу багатонаціональної Речі Посполитої, прирівнювався до статусу lingua franca (Г. Польська мова для українських культурних кіл стає літературною мовою, мовою релігійної полеміки, а також мовою, яку викладали у православних навчальних закладах (зокрема, у Києво-Могилянському колегіумі). баранович польський мовний Те, що польська мова довго й активно функціонувала на українських теренах, не могло не вплинути на її розвиток і структуру. Польські науковці усвідомлюють неактуальність самого визначення “Креси” по відношенню до сучасних вищезгаданих діалектів, оскільки воно відображає геополітичну ситуацію за часів І Речі Посполитої (до XVIII ст.), міжвоєнного періоду (1918-1939), коли українські, білоруські та литовські землі входили до складу польської держави.Щодо розподілу відповідних закінчень у мові Лазаря Барановича, то тут спостерігається найбільша в усій парадигмі іменників чоловічого роду неусталеність і коливання, що притаманне й іншим польськомовним авторам XVI-XVIII ст.: Oycowie i Oycy, Anioiowie i Aniele, Synowie i Syny, ptacy i ptaki. У знахідному відмінку множини іменників чоловічого роду зафіксоване вживання давньої форми, успадкованої ще з прасловянської мови, на-у (-і) або-е: Kбїda Nбcya ma swoie osobliwe Pбtrony, przysyiay do mnie bogi swoik, Syn ... umkdrza slepce, що у XVII ст. частіше трапляється у віршованих творах, ніж у прозових, оскільки слугує тут стилістичним засобом, а також часто залежить від рими (різниця у кількості складів). Орудний відмінок множини іменників чоловічого роду характеризується вживанням трьох закінчень: давніх-у та-mi, що поступово починали замінюватися новим-ami: swemi pioruny, miedzy Apostoiy, goџdџmi, Kocmi, Z Apostoiami, nad pбnбmi. Ці форми є залишками давніх форм, які функціонували у XIV i XV ст., але вже у XVI ст. починає переважати й остаточно закріпилося закінчення-om, запозичене зі словозміни іменників чоловічого роду. Тут здебільшого виступають паралельні закінчення, давні (напр., закінчення-у в орудному відмінку множини чоловічого роду, форми двоїни) і нові, але саме це співіснування різних форм характеризує польську мову XVII ct., оскільки то був переломний і перехідний етап в її історії.У XVII ст. внаслідок геополітичних та історично-культурних подій в Україні склалася соціолінгвістична ситуація, коли одночасно функції літературної мови виконувало чотири мови - латинська, польська, церковнословянська і староукраїнська. Носіями цього діалекту були поляки, що переселилися в Україну із етнічних теренів Польщі. Окрім польського населення в Україні носіями південного варіанту периферійного польського діалекту були представники української еліти - шляхти та духовенства -, які належали до польськомовного культурного простору, послуговуючись польською мовою у культурному і приватному житті. Це було зумовлено, по-перше, тим, що українські території на той час перебували у складі багатонаціональної Речі Посполитої, де польська мова була державною. Вибір саме польської мови православних авторів для захисту своїх догматів був зумовлений тим, що ідейним опонентам бажано було відповідати тією ж мовою, якою послуговуються і вони; до того ж цією мовою і розпочалася власне сама полеміка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Узагальнено результати дослідження щодо особливостей функціонування польської мови в Україні в XVII ст. Одержані результати дослідження дозволили дійти до таких висновків: 1. У XVII ст. внаслідок геополітичних та історично-культурних подій в Україні склалася соціолінгвістична ситуація, коли одночасно функції літературної мови виконувало чотири мови - латинська, польська, церковнословянська і староукраїнська. Кожна з цих мов мала вузько окреслену сферу функціонування у процесі спілкування різних прошарків українського суспільства.

Латинська мова згідно із західноєвропейською традицією була переважно мовою освіти і літератури; на терені Речі Посполитої латина протягом довгого часу була мовою сейму і судів.

Церковнословянська мова була сакральною мовою Православної Церкви, а після Унії 1596 року почала обслуговувати потреби і Греко-Католицької Церкви; це також була мова спеціальної літератури, переважно церковної і до певної міри художньої.

Староукраїнська мова функціонувала передусім як офіційна ділова мова, мова літописів, художньої літератури; вона займала престижне становище також на білоруських і литовських землях, приналежних до Речі Посполитої.

2. Внаслідок польсько-українських мовних контактів на терені України сформувався різновид загальнопольської мови - периферійний (кресовий, окраїнний) діалект (за польською термінологією polszczyzna kresowa), а саме його південний варіант (північний варіант представлений на білоруських та литовських теренах).

Носіями цього діалекту були поляки, що переселилися в Україну із етнічних теренів Польщі. Вплив периферійного діалекту на формування польської мови, що розпочався у XVI ст., на її фонетичну та лексичну системи, як відзначають польські мовознавці, був не менший, ніж інших діалектів, що функціонували на етнічних землях Речі Посполитої. Ця заслуга належить передусім польським поетам та письменникам, які проживали або творили на т.зв. південних Кресах - М. Рей, С. Кленович, С. Шимонович та ін.

3. Окрім польського населення в Україні носіями південного варіанту периферійного польського діалекту були представники української еліти - шляхти та духовенства - , які належали до польськомовного культурного простору, послуговуючись польською мовою у культурному і приватному житті. Це було зумовлено, по-перше, тим, що українські території на той час перебували у складі багатонаціональної Речі Посполитої, де польська мова була державною. По-друге, це залежало від типу освіти, яку українці здобували переважно в латино-польських школах, колегіумах та університетах. Що стосується православних шкіл та колегіумів у XVII ст., то їхні освітні програми були створені за зразками протестантських та єзуїтських шкіл. Яскравий приклад цього - Києво-Могилянський колегіум, заснований у 1632 році Петром Могилою, де система освіти, включаючи, звичайно, нововведення, зумовлені православним напрямком вищої школи, базувалася на викладанні „семи вільних наук”, загальноприйнятих предметів у тогочасній культурній Європі.

Потреба у володінні українцями польською мовою виникала також у звязку із релігійною полемікою з представниками римо-католицького та уніатського середовища. Вибір саме польської мови православних авторів для захисту своїх догматів був зумовлений тим, що ідейним опонентам бажано було відповідати тією ж мовою, якою послуговуються і вони; до того ж цією мовою і розпочалася власне сама полеміка.

Полемічна література українських релігійних діячів була скерована на неправославну аудиторію їх опонентів, хоча реальними читачами були не противники православя, а його поборники з українського суспільства. Це яскраво свідчить про те, що польська мова активно використовувалася у внутрішньому культурно-релігійному житті пізньосередньовічної України.

4. Одним із таких представників української культури, що активно послуговувався у своїй творчості польською мовою, був релігійний діяч, політик, дипломат, поет, письменник - архієпископ Чернігівський та Новгород-Сіверський Лазар Баранович. Майже вся його літературна спадщина (віршовані твори, полемічний твір і навіть приватні листи) була написана по-польськи, хоча протягом усього життя священик декларував свою етнічну приналежність до українського (руського) народу.

Дослідження польської мови оригінальних творів Лазаря Барановича на фонетичному, граматичному та лексичному рівнях було покликане виявити особливості її функціонування в Україні в XVII ст.

Проведення аналізу польськомовних творів українського письменника дозволило зробити такі висновки: 4.1. Зібраний мовний матеріал дає можливість виявити графічні і фонетичні особливості мови письменника, а також дає підстави для таких тверджень. Певні фонетичні явища характеризуються, з одного боку, загальнопольським походженням, з другого - мають чіткі і виразні риси, притаманні польським периферійним діалектам. На фонетичному рівні було виявлено ряд особливостей, які можна поділити за регіональними ознаками, а саме за великопольськими, малопольськими та „кресовими”. Частина з них увійшла до загальнопольського мовного стандарту, а пізніше до польської літературної мови. Ті ж риси, які презентували український мовний вплив, частково стали нормою (напр., занепад звужених голосних), а частково залишися притаманними саме південному варіантові польського периферійного діалекту.

4.2. Досліджувана у творах Лазаря Барановича словозміна іменних частин мови (а також дієприкметників) презентує тогочасний стан польської мови в Україні, який, за винятком невеликої кількості відхилень, відповідає загальнопольським нормам кінця XVII ct.

Загалом у системі словозміни польська мова цього автора є подібною до мови інших письменників, які жили і творили у той час у різних регіонах Речі Посполитої - у Великопольщі, Малопольщі, на Мазурах, у Литві та Білорусі. Певні індивідуальні особливості можуть полягати, на нашу думку, перш за все у більшому чи меншому вживанні окремих закінчень, наприклад, закінчення -ymi в орудному відмінку множини прикметників.

Слід зазначити, що система словозміни у польськомовних творах Лазаря Барановича на відміну від фонетичної системи є набагато унормованою. Тут майже немає регіоналізмів чи архаїзмів, які б свідчили про українське походження письменника.

У більшості випадків тут виступають паралельні закінчення, давні і нові, але саме це співіснування різних форм характеризує польську мову XVII ct., оскільки то був переломний і перехідний етап в її історії.

4.3. Лексичний рівень найяскравіше і найповніше демонструє результати польсько-українських мовних контактів. Українські лексичні елементи вводилися до польської мови на рівні різних тематичних груп, зокрема до військової і релігійної термінології.

Серед військової лексики є багато східних запозичень із турецької, татарської, перської мов, що ввійшли до лексичного складу польської мови через посередництво української.

Деякі слова українського походження у творах Лазаря Барановича є оказіональними кальками і до загальнопольської мови не ввійшли, маючи питомі відповідники.

Особливе місце серед тематичної лексики займають релігійні терміни грецького та церковнословянського походження, повязані із догматами Православної Церкви.

Використання Лазарем Барановичем у своїх творах латинської мови, сентенцій, цитат свідчить про те, що письменник ішов за західноєвропейською традицією стилістичного увиразнення тексту.

Щодо вплетення Лазарем Барановичем у польськомовний текст церковнословянських цитат, що були при цьому передані латиницею, то винятковість і особливість подібного явища полягає в унікальному мовному поєднанні двох культур - латинської західної та церковнословянської східної, тобто католицької та православної.

5. Польська мова в Україні у XVII ст., представлена творами архієпископа Чернігівського та Новгород-Сіверського Лазаря Барановича, виявляє себе на фонетичному, граматичному та лексичному рівнях як однорідний мовний організм, що перебуває в динамічному розвитку.

Виявлено, що основні проблеми розвитку південного варіанту польського периферійного діалекта, який функціонував в Україні у XVII ст., є схожими на ті проблеми, що стосуються розвитку польської мови на терені етнічної Польщі - напр., занепад звужених голосних, формування чоловічо-особової та нечоловічо-особової категорії іменників, що призвело до суттєвих змін у системі словозміни, занепад форм двоїни тощо. Цей період є перехідним у формуванні загальнопольських мовних рис, що можна простежити і в представленому матеріалі творів Лазаря Барановича.

Проаналізовано також ряд регіональних особливостей, безпосередньо повязаних із впливом української мови, яка була рідною для Лазаря Барановича, що не могло не відбитися на польській мові його творів. Це стосується передусім лексичного рівня, а також намагання архієпископа створити православний варіант польської мови за допомогою латинізованої церковнословянської мови.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Лазаренко О.М. Мова листування Лазаря Барановича із козацькими гетьманами // Нові дослідження козацької доби в Україні: Зб. наук. статей. - К., 2000. - Вип. 9. - С. 177-181.

2. Лазаренко О.М. До історії розвитку польськомовної публіцистики в Україні в XVII ст. // Науковий вісник Чернівецького університету. Словянська філологія: Зб. наук. праць. - Чернівці: Рута, 2001. - Вип. 117-118. - С. 246-253.

3. Лазаренко О.М. Польська літературна мова в українському суспільстві XVII ст. // Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика. - 2001. - Вип. 11. - С. 52-54.

4. Лазаренко О.М. Українські лексеми в польськомовних творах Лазаря Барановича // Тези доповідей та повідомлень Міжнародної наукової конференції „Мова у словянському культурному просторі” (Умань, 2002 р.). - Умань, 2002. - С. 23-24.

5. Лазаренко О.М. Засоби стилітично-граматичного увиразнення тексту

(на матеріалі польськомовних творів Лазаря Барановича) // Мова і культура. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2002. - Вип. 5. - Т. ІІІ. - Ч. 2. Національні мови і культури в їх специфіці і взаємодії. - С. 11-18.

6. Лазаренко О.М. Функціонування лексеми „козак” у творах Лазаря Барановича // Нові дослідження памяток козацької доби в Україні: Зб. наук. статей. - К.: Шлях, 2002. - Вип. 11. - С. 234-238.

7. Лазаренко О.М. Особливості розвитку польської орфографії у XVII ст. (на матеріалі творів Лазаря Барановича) // Словянський збірник. - Випуск Х. - Одеса, 2003. - С. 54-60.

8. Лазаренко О.М. Польсько-українська двомовність Лазаря Барановича у контексті української культури XVII ст. // Українська історична та діалектологічна лексика: Зб. наук. праць. - Львів, 2003. - Вип. 4. - С. 250-254.

9. Лазаренко О.М. Фонетичні особливості польської мови в Україні в XVII ст. (на матеріалі творів Лазаря Барановича) // Українське мовознавство (Міжвідомчий науковий збірник). - Вип. 29-30. - К., 2004. - С. 190-194.