Особливості функціонування літературних псевдонімів - Курсовая работа

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут філології Кафедра сучасної української мови Курсова робота Особливості функціонування літературних псевдонімів студентки II курсу відділення української мови та літератури заочної форми навчання Титянчук І.І. Науковий керівник доц. Чейлитко Н.Г. Київ-2012 Зміст Вступ Розділ 1. Природа і завдання псевдонімів 1.1 Основне визначення та причини використання псевдонімів 1.2 Групи псевдонімів 1.3 Основні пріоритети української літературно-мистецької псевдонімії XX століття 1.4 Механізм творення псевдонімів 1.5 Засоби псевдонімної номінації Розділ 2. Характеристика, функції та класифікація псевдонімів 2.1 Сучасне розуміння поняття псевдонім 2.2 Псевдоніми діячів культури Висновок Список використаної літератури Додатки літературний псевдонім мистецький Вступ Однією з засадичних функцій літератури як мистецтва є гра. Сам матеріал літератури - художня образність, а також і похідна від неї - художній світ автора являють собою своєрідну гру, в якій автор містифікує читача. Псевдонім (грец. несправжньо іменований) - вигадане ім’я або прізвище, яке використовують для заміни справжнього власного прізвища письменики, актори, політичні діячі Через псевдонім-маску письменник проектує певний образ автора, моделює тип, що його хотілося б закріпити в читацькому сприйнятті[5]. П.М. Берков, наприклад, пов’язує його з виконавцями усної поезії первісного суспільства. «...При виконанні деяких видів того, що для нас тепер є усною поезією, а для первісного суспільства було чимось більшим, ніж поезія, - було і наукою, і релігією, і філософією, - виконавці доходили до стану екстазу, раптового захоплення, «божественного натхнення» і починали говорити не звичайною прозовою мовою, а віршами, ритмічною мірною мовою... Псевдоніми як вид антропонімів увійшли в коло наукових інтересів багатьох зарубіжних і вітчизняних дослідників (О.В. Суперанської, А.В. Суслової, Т.І. Суркової, С.Вархола, О.І. Дея, В. Еппеля, П.П. Чучки, В.В. Німчука, М.П. Лесюка, О.В. Петрової й інших), наукові розвідки яких дають відповіді на такі важливі питання як закономірності формування псевдонімів, мотиви, способи й засоби псевдонімної номінації, семантикоструктурна організація цього класу власних назв людей, їх функціональні можливості, лінгвістичний статус тощо. Також у ХХ ст дослідженням псевдонімів займались О.Тело та Б.Комаров. Це - Словник псевдонімів українських письменників (матеріали) О.Тулуба та Матеріали до словника псевдонімів та криптонімів українських авторів Б.Комарова. Н.В.Кравченко належить і перша на Україні спеціальна розвідка про історію і методику підготовки такого словника - аноніми та псевдоніми в загальній і в українській бібліографії. Власне псевдоніми (справжні псевдоніми) або ще їх називають фіктонімами - це форми, створенні в дусі даної або іншої мови, що дають повне враження прізвища й імені автора: Фалалей Повинухин (Г.Ф.Квітка-Основ’яненко), Кирило Василенко (М.П.Драгоманов), Панас Мирний, Панас Яковенко (П.Я.Рудченко) і т.п[1]. Б. Серед основних причин використання псевдонімів цього роду: прагнення замінити дуже довге імя коротшим, таким, що запамятовується ; прагнення узяти імя, що «говорить», відповідне вибраному роду діяльності, особистій творчій або цивільній позиції, естетичним перевагам епохи: так, середньовічний медик Парацельс