Особливості формування культури мовлення у професійній діяльності державних службовців - Автореферат

Досконале володіння мовою стає важливим компонентом підготовки фахівців у сфері державного управління, оскільки саме творче використання засобів мовлення повною мірою виявляє професійні обдарування державного службовця, сприяє його самотворенню та самовираженню. Державний службовець під час виконання своїх безпосередніх обовязків виступає в різних комунікативних ролях: веде ділове листування, складає законопроекти, проекти постанов, договори й угоди, спілкується з іншими державними службовцями та громадянами різного рівня культури. Крім того, державний службовець може бути й оратором, якщо виступає з доповіддю під час проведення ділових нарад, засідань, на пленарних засіданнях у сесійному залі Верховної Ради України або перед аудиторією в лекційних залах. Сьогодні, коли українська мова відіграє виняткову роль у житті суспільства, у розвитку науки, культури й освіти, проблеми підвищення рівня культури мовлення як важливого чинника формування цілісної культурно-національної ідентичності, ролі державних інститутів, що беруть участь в управлінні процесом становлення і подальшого розвитку державної української мови, та її співіснування з мовами національних меншин обговорюються на круглих столах, семінарах, конференціях. Автор брав участь у підготовці та проведенні досліджень кафедри української мови Національної академії державного управління при Президентові України за темою “Ділове спілкування в державному управлінні (мовленнєвий і психологічний аспекти) (номер державної реєстрації № 0101U002908), що розробляється згідно з комплексним науковим проектом Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації № ДР 00 0101 U 00 2829).У першому розділі - “Сучасний стан рівня культури мовлення в державному управлінні” - здійснено огляд української та зарубіжної наукової літератури з проблеми культури мовлення, розглянуто дискусійне питання розмежування термінів “культура мови” та “культура мовлення”, розкрито призначення й роль культури мовлення у сфері державного управління, розкрито проблему законодавчого врегулювання мовного питання, зокрема, співіснування української та російської мов, визначено загальні комунікативні ознаки правильного мовлення державних управлінців. У розділі запропоновано визначення культури мови державного службовця, виділено складові поняття і сформульовано головну мету культури мовлення у сфері державного управління як упорядкування мовленнєвої практики державних службовців, приведення її у відповідність із літературно-мовними нормами. Одним із кроків до відродження соціальних функцій української мови є організація кваліфікованого паралельного навчання (у відповідних російськомовних регіонах) не тільки державній мові, а й російській, яке б ставило за мету якісне оволодіння мовами, пояснення причин виникнення мовних помилок і шляхів їх усунення. Морфологічні, які повязані з ненормативним утворенням частин мови (наприклад, утворення прикметника міліцейський замість правильного міліційний під впливом російського прикметника милицейский); форм частин мови у процесі їх змінювання (наприклад, форма чинності у складі сталого сполучення слів набирати чинності (потрібно набирати чинність) і з невластивим для офіційно-ділового стилю використанням граматичних форм частин мови за наявності в мові паралельних способів висловлювання. У другому розділі - “Культура українського ділового мовлення в державному управлінні за умов білінгвізму” - досліджено питання формування культури мовлення державного службовця в умовах білінгвізму (двомовності), виявлено особливості білінгвізму в Україні, визначено причини виникнення українсько-російської двомовності в Україні, охарактеризовано лексичні росіянізми та їх різновид - “суржикові” слова, - які спостерігаються в офіційно-діловому стилі.Сучасні процеси розбудови України як держави, розширення суспільних функцій української мови, яка набула статусу державної, запровадження в ті сфери, де її використання за радянських часів було обмежено, висувають особливі вимоги до володіння мовою державними службовцями. Оскільки однією зі складових загальної професійної культури державного службовця є високий рівень володіння мовою як засобом спілкування, то питання культури мови вважається справою державної ваги. Виділено напрями вивчення проблеми культури мовлення у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі: дослідження проблеми мовної культури й необхідності підвищення мовної культури для суспільства в цілому та у сфері державного управління, зокрема; культури мови і культури мовлення в державному управлінні; ролі державних інститутів у формуванні та здійсненні державної мовної політики; аналіз стану й тенденцій розвитку української мови в контексті етномовної ситуації в різних регіонах України тощо. Для ефективного вирішення питання підвищення рівня культури мовлення у професійній діяльності державних службовців поставлена проблема розглядається як комплексна, що потребує обєднання

. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ